Коли влада відбудовує київські ТЕЦ, знаючи про наступний удар, що це: злочинна недбалість, сліпа турбота про людей чи щось інше?
Питання, яке тут доводиться ставити, незручне для всіх. Чи можна вважати злочином те, що чиновники роками відбудовували саме ті об'єкти, по яких Росія б'є найохочіше? Мова не про те, хто винен в обстрілах. Ракетні удари по енергетиці завдає Росія, і відповідальність за них лежить на ній. Мова і не про те, чи треба було кинути киян без тепла. Не треба було. Питання вужче, і саме тому небезпечніше: чи була відбудова мішеней свідомим вибором, який комусь регулярно приносив гроші? І чи не вживають слово "недбалість" там, де Кримінальний кодекс знає інше слово - "зловживання"?
Привід дала середина жовтня. Як передав Kyiv Post з посиланням на "Економічну правду", ТЕЦ-5, ТЕЦ-6 і Дарницька ТЕЦ, вона ж ТЕЦ-4, втратили здатність виробляти електроенергію. Разом ці три станції могли давати близько 1,3 ГВт. Новина прозвучала як свіжа катастрофа. Але найголовніше інше. 2 листопада енергетичний експерт Геннадій Рябцев пояснив, як переказав Обозреватель, що електрику ці станції не виробляють ще з 7 січня 2026 року. Тоді по ТЕЦ-4, ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6 влучили 16 балістичних ракет. Тобто жовтнева новина була не про нову біду, а про стару, яку 10 місяців не помічали. Увесь цей час столиця живе зі струму, який тягнуть з інших регіонів через загальну енергосистему. Власної великої генерації немає. Є надія на лінії й підстанції, які теж під ударом.
Отже, рахунок простий. Мішень уразили, мішень відбудували за бюджетні гроші, мішень уразили знову. Цикл повторився стільки разів, що його вже можна вносити в графік. А де графік, там уже не випадковість.
Графік, до речі, склав сам Віталій Кличко. За його даними, які навело ZN.UA, по ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6 у 2022 році прилетіло 12 ракет і дронів, у 2023 році 7, у 2025 році 19, а у 2026 році майже 50, і це ще до кінця року. А тепер зверніть увагу на рядок, який я пропустив. У 2024 році по двох головних станціях Києва не було жодного удару. Цілий рік тиші. Саме цей рік і був вікном, коли місто могло збудувати собі другу ногу, не відволікаючись на аварійні ремонти. Що воно з цим вікном зробило?
Спершу буденне пояснення
Чесний аналіз починається з найпростішої версії, і її треба вислухати до кінця. ТЕЦ - це не тільки електрика. Це тепло. За даними самого підприємства, "Київтеплоенерго" забезпечує 90% потреб Києва в теплі. А Троєщина, як розповів The Page голова Деснянської РДА Максим Бахматов, була "закільцьована" лише на ТЕЦ-6, і перекинути її на інше джерело неможливо. Директор асоціації "Енергоефективні міста України" Святослав Павлюк, якого цитував УНІАН, прямо каже: замінити ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6 малими когенераційними установками практично нереально.
Зверніть увагу, що тепло і струм на ТЕЦ - це різні речі. Як пояснив Фокусу нардеп Олексій Кучеренко, київські ТЕЦ перестали виробляти електроенергію, але працюють у режимі теплофікації, тобто дають тепло без струму. Отже, відбудовувати теплову частину станцій треба було. Чиновник, який восени 2024 року сказав би "не лагодимо, ставимо контейнери", заморозив би пів міста. Це сильний аргумент, і його треба визнати до того, як іти далі.
Але найголовніше інше. Цей аргумент пояснює, чому лагодили ТЕЦ. Він зовсім не пояснює, чому альтернатива роками лежала на папері. Ніхто не вимагав замінити ТЕЦ-5 контейнерами за одну зиму. Вимагали інше: щоб у місті з'явилася друга нога, на яку можна стати, коли першу відбивають.
Колишній голова "Укренерго" Володимир Кудрицький порахував це в ефірі, який переказав Еспресо. Пікове зимове споживання Києва сягає 2000 МВт. Один контейнер газопоршневої установки дає 2,3-2,5 МВт. Для повного покриття потрібно близько 800 контейнерів, а це приблизно 800 млн євро. Строк на одну локацію - від 6 до 10 місяців. Кудрицький сам вважає повне покриття нераціональним. Але чверть або третина потреб, каже він, захистила б воду, лікарні, котельні й електротранспорт. Тобто мова не про утопію. Мова про те, щоб у морози в місті працювали насоси.
А тепер уявіть, як на це відповіла київська влада. У жовтні 2024 року "Київтеплоенерго" презентувало власну Концепцію розподіленої когенерації. Як повідомляв Інтерфакс-Україна, її вартість 1,2 млрд євро, а реалізувати її можна за 12-15 років "за умови стійкого фінансування". Місто, яке живе під регулярними ракетними обстрілами, написало собі план на 15 років. Це не план війни. Це документ, який можна показати журналістам, щоб не виконувати його під час війни.
Що влада знала і коли
Слово "недбалість" передбачає, що людина чогось не знала або не передбачила. Тому подивімося на календар.
Після 2022 року ніхто в Києві вже не мав ілюзій щодо того, по чому б'ють. Проте саме в той тихий для ТЕЦ 2024 рік, як нагадали Тексти, у травні 2024 року столиця з гордістю показувала новий піщаний пляж на Оболонському острові. Того ж року "Київтеплоенерго" нарешті оголосило тендер на когенерацію. Переможцем стала словацька KTS Engineering, дистриб'ютор австрійських двигунів Jenbacher. За Інтерфаксом, йшлося про 15 установок загальною потужністю 60,5 МВт за 1,125 млрд грн. Строк поставки - до кінця 2025 року. Тобто півтора року на обладнання, яке, за Кудрицьким, ставлять за 6-10 місяців.
У січні 2026 року Тексти спробували з'ясувати, де ці установки. Відповіді від КМДА не отримали. Невідомо було, чи обладнання поставили, чи встановили, де воно стоїть і чи працює. Зате відомо інше: за звітами про бюджет міста, на кінець 2024 року на рахунках лежало майже 13 млрд грн залишків. Гроші були. Не було рішення.
Ціну цього нерішення місто побачило 9 січня. Як писав Kyiv Post, після масованого удару близько 6 тисяч багатоквартирних будинків, тобто половина житлового фонду, залишилися без тепла. Віталій Кличко закликав киян за можливості виїхати за місто. Потім закликав удруге. Наприкінці місяця він заявив, що з Києва виїхали 600 тисяч людей. Цю цифру, як зазначив Kyiv Independent, оскаржувала міська військова адміністрація. Але навіть якщо поділити її навпіл, вийде маленьке місто, яке втекло від холоду з української столиці.
А тепер найцікавіше. У серпні 2026 року Кличко звітував на РНБО. За Інтерфаксом, він сам назвав масштаб завдання: тільки заміщення ТЕЦ у Києві - це 2,1 ГВт. Місто, за його словами, законтрактувало обладнання і розпочало роботи за проєктами на понад 1000 МВт. А в енергосистему на той момент реально видавали близько 57,6 МВт. Тобто менше 3% від того, що мер сам назвав необхідним. На папері гігават, у мережі - кілька десятків мегават. І в жовтні три ТЕЦ лягли знову.
Окремо варто зупинитися на одній цифрі, бо вона показує не безсилля, а прийом. Кличко публічно говорив, що мегават когенераційної установки коштує приблизно мільйон доларів. Кудрицький назвав це неправдивими даними. А тепер порахуйте за тендером власного комунального підприємства мера. 1,125 млрд грн за 60,5 МВт - це близько 18,6 млн грн за мегават. За курсом середини 2024 року це приблизно 460 тисяч доларів. Тобто мер публічно називав ціну альтернативи вдвічі вищою, ніж її щойно заплатило його ж підприємство. Коли чиновник роздуває вартість рішення, яке сам купував дешевше, це вже не помилка в арифметиці. Це аргумент, щоб рішення не ухвалювати.
Куди течуть гроші
Тепер подивімося, що відбувалося паралельно з повільною когенерацією. Тут темп зовсім інший.
Лише на відновлення теплової генерації ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6 цього року, як повідомляв Borg Expert, потрібно 3,7 млрд грн. Інженерно-технічний захист другого рівня, за серпневим звітом Кличка, коштує 6,6 млрд грн. Програма міні-ТЕЦ із захисними спорудами, як писали Тексти, тягне на 10,5 млрд грн. Це мільярди, і вони рухаються. На відміну від 15 установок Jenbacher.
Хто ці гроші отримує? Один шматок показало розслідування антикорупційного центру "Межа". Як написала його голова Мартина Богуславець у колонці для Української правди, з березня по серпень 2025 року "Київтеплоенерго" уклало 7 договорів на 33 млн грн із ТОВ "Нова Перспектива Люкс". Ця фірма мала розробити проєктну документацію для відновлення пошкоджених ТЕЦ. За даними "Межі", фірму перекупили у 2024 році й переоформили на підставну особу, а досвід виконання аналогічних робіт підтвердили підробленими договорами й актами. При цьому, стверджують розслідувачі, комунальне підприємство відхиляло вигідніші пропозиції. Тобто кияни мерзли, а проєкти відбудови їхнього тепла писала фірма, яка, за даними розслідувачів, такого досвіду не мала.
33 млн грн на тлі мільярдів - дрібниця. Але найголовніше в цій історії не сума, а механізм. Зруйнована станція - це не тільки біда. Це нове технічне завдання, нова проєктна документація, новий договір, новий акт виконаних робіт. Кожна атака генерує замовлення. А розподілена мережа з сотень контейнерів, яку купили один раз, нових замовлень після кожного удару не генерує. Її неможливо зруйнувати одним залпом, а отже, неможливо й відбудовувати щосезону.
Захисні споруди - окрема пісня. У липні 2026 року Телеграф запитав у Державного агентства відновлення, скільки грошей виділено на захист київських енергооб'єктів і хто будує. Підрядників назвали: на ТЕЦ-4 це ТОВ "Структум", на ТЕЦ-5 - ТОВ "Берег Транс Буд" і ТОВ "Мостобудівний загін № 112". Суми договорів не назвали. Обсяги виділеного й освоєного фінансування теж. Готовність захисту великих трансформаторів тоді становила 14-19%.
Цікаво, що захист другого рівня розрахований на дрони й уламки. А по київських ТЕЦ, як повідомляв Інтерфакс, били балістичними ракетами. Голова Спілки споживачів комунальних послуг Олег Попенко ще раніше казав The Page, що об'єкти масштабу ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6 можна вберегти лише протиповітряною обороною, а в "суперзахист" він не вірить. Отже, мільярди йдуть на захист від однієї загрози для станції, яку добивають іншою. Підрядникові байдуже, від чого захищає бетон. Йому платять за кубометр.
Наскільки привабливий цей бізнес, видно з державного рівня. У справі "Мідас" НАБУ оприлюднило записи, де фігурант на прізвисько "Тенор" 9 липня 2025 року каже, що вони планують і далі будувати захисні споруди, бо "цифри шалені". За версією слідства, яку переказує ТСН, контрагенти "Енергоатому" платили відкати 10-15% від кожного контракту, а фігуранти фактично відмовлялися будувати захист, доки не отримають свою частку. "Мідас" - не про Київ. Але він показує, як виглядає ринок, на якому київські підрядники працюють. Захист енергетики став не витратою, а джерелом доходу. І чим частіше б'ють, тим довше триває будівництво.
Як держава доклала руку
Було б нечесно звалити все на мерію. Уряд робив свою частину роботи, і робив її в тому самому напрямку.
З 1 квітня 2026 року, як повідомив Zaxid.net, уряд змінив постанову № 222 і скасував пільгову ціну на газ для більшості комунальних когенераційних установок. Дешевий газ для виробництва електрики залишили лише прифронтовим регіонам і установкам, запущеним після 1 грудня 2025 року. Решта отримала ринкову ціну, щонайменше в півтора раза вищу. Асоціація операторів критичної інфраструктури попередила, що підприємства теплокомуненерго по всій країні консервують дороге обладнання, а країна втрачає сотні мегават розподіленої генерації. У деяких містах ці установки покривали до 20% споживання. Тобто держава, яка вимагала від міст децентралізації, своїм рішенням зупинила вже наявну децентралізацію.
А ті установки, які Україні подарували партнери, нерідко так і не запрацювали. Кудрицький пояснив Текстам, що Міненерго зазвичай просто передає обладнання, і на цьому його участь закінчується. Підключення коштує гроші, і для невеликого міста 15 млн грн - непідйомна сума. Отже, подарований генератор стоїть на подвір'ї, а мільярди йдуть на відбудову великих станцій.
Найвиразніше логіка видна на Дарницькій ТЕЦ. Вона приватна. Як писало ZN.UA, її власник - ТОВ "Євро-Реконструкція", кінцевий бенефіціар - колишній народний депутат Анатолій Шкрібляк. Денис Шмигаль заявив, що держава не націоналізуватиме станцію, але допоможе власнику її відновити: партнери оплачують демонтаж і логістику обладнання, яке передають цілими вузлами. КМДА, своєю чергою, запевняє, що роботи йдуть за кошти "Євро-Реконструкції". Але результат від цього не змінюється. Ризик руйнування несуть платники податків і донори, а актив і тариф залишаються приватними. Це хрестоматійна Економіка збитків: збитки націоналізовано, прибуток приватизовано, а війна стала найзручнішою статтею витрат, бо її вартість неможливо перевірити.
Чому це не стаття 367
Тепер про право. Українському чиновникові, якого спіймали на провалі, завжди вигідна стаття 367 Кримінального кодексу - службова недбалість. Це невиконання або неналежне виконання обов'язків через несумлінне ставлення до них. Тобто "не встигли", "не передбачили", "так склалося". Покарання м'яке, а сама кваліфікація звучить майже як виправдання.
Але недбалість - це форма необережності. За статтею 25 КК необережність буває двох видів. Злочинна самовпевненість - коли людина передбачала наслідки, але легковажно розраховувала їх відвернути. Злочинна недбалість - коли не передбачала, хоча повинна була й могла. І тут календар стає доказом. 7 січня в три станції влучили 16 балістичних ракет. Після удару 24 січня ТЕЦ-6 перестала давати теплоносій. 12 лютого вона зупинилася знову. 14 жовтня по всіх трьох станціях ударили ще раз. А загалом за цей рік, за підрахунком самого мера, по ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6 було майже 50 ударів. Після третього ураження того самого об'єкта наступне ураження вже не ризик, а розклад. Людина, яка вкладає гроші в об'єкт, знаючи, що його знищать знову, не може послатися ні на "не передбачав", ні на "розраховував відвернути". Розраховувати не було на що: захист другого рівня від балістики не рятує, і це було відомо.
А якщо наслідки людина передбачала і свідомо їх допускала, це вже не необережність. Це умисел, про який говорить стаття 24 КК.
Стаття 364 КК, зловживання владою або службовим становищем, вимагає кількох речей. Потрібне умисне використання службового становища всупереч інтересам служби. Потрібна мета - одержати неправомірну вигоду. І ось ключ, який зазвичай пропускають: вигода може бути "для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи". Тобто чиновникові не треба класти гроші собі в кишеню. Достатньо, щоб він свідомо використав посаду для того, щоб гроші отримав підрядник. Потрібна також істотна шкода. Для частини 2 потрібні тяжкі наслідки, а пороги для них у кодексі такі, що енергетичні контракти перекривають їх у тисячі разів. Стаття 364 поширюється і на керівників комунальних підприємств, тож "Київтеплоенерго" тут не виняток.
Отже, конструкція обвинувачення виглядає так. Злочином є не відбудова тепла сама по собі. Відновлювати тепло - це інтерес служби, і захист за це вчепиться першим. Злочином є вибір каналу, через який пішли гроші. Договори з фірмою, яка, за даними розслідувачів, має ознаки фіктивності. Захист від дронів для станцій, по яких завдають ракетних ударів. Публічне подвоєння ціни альтернативи, яку власне підприємство купило дешевше. Затягування когенерації, коли на рахунках лежали мільярди. І головне - повторення цього вибору після кожного удару, коли результат був уже відомий.
Знав, що знову прилетить: три сценарії
Отже, чиновник знав. Але саме знання ще не робить його злочинцем, і тут треба бути точним, інакше вся конструкція розсиплеться на першому ж засіданні. Знаючи, що об'єкт знову уразять, його можна відновлювати з трьох різних причин. І кваліфікація в кожному випадку своя.
Перший сценарій чесний. Чиновник відновлює теплову частину станції, розуміючи, що її знову уразять, бо іншого тепла на цю зиму в Троєщини немає. Три місяці опалення для сотень тисяч мешканців Деснянського району можуть бути вартими грошей, навіть якщо навесні станцію знову розіб'ють. Тоді злочину немає взагалі. Це управлінське рішення в умовах крайньої необхідності, коли меншою шкодою відвертають більшу. Але цей аргумент працює лише за двох умов: гроші витрачені за ринковою ціною, а паралельно чесно будували альтернативу. Якщо альтернативу гальмували, виправдання зникає.
Другий сценарій. Об'єкт відновлюють, знаючи, що знову прилетить, бо відбудова дає гроші своїм підрядникам. Це стаття 364: свідоме спрямування бюджету в об'єкт, приречений на повторне ураження, з метою вигоди для третьої особи. А якщо ціни завищені і різниця кудись повертається, це вже стаття 191, привласнення або розтрата майна шляхом зловживання службовим становищем. Цікаво, що в цій статті є деталь, про яку рідко згадують. Частина 4 застосовується, якщо злочин вчинено у великих розмірах "чи в умовах воєнного або надзвичайного стану". Тобто війна тут не пом'якшує відповідальність, а обтяжує її. Сам воєнний стан переводить справу в тяжчу частину статті.
Третій сценарій звучить як перебільшення, але з погляду того, хто краде, він найлогічніший. Уявіть відновлення, яке існує лише на папері. Акти виконаних робіт підписані, гроші пішли, а наступна атака знищує об'єкт разом із доказами того, що робіт не було. Тут уже сукупність трьох статей: 191 частина 4, 364 і 366, тобто службове підроблення, бо акти фіктивні. Обстріл у такій схемі не просто списує гроші. Він знищує предмет експертизи. Будівельну експертизу на руїнах не проведеш, а фраза "війна все спише" стає не приказкою, а бухгалтерським методом.
Проте й цей сценарій можна перевірити, якщо знати, куди дивитися. Насамперед дати актів виконаних робіт порівнюють із датами атак. Підозрілий збіг виглядає так: роботи "завершили" за кілька днів до удару, і перевірити їх уже ніхто не встиг. Далі перевіряють поставки обладнання. Митні декларації, логістика і серійні номери показують, чи фізично в'їжджали турбіна або трансформатор на територію ТЕЦ. Потім дивляться на гроші: чи пройшла оплата до удару і чи не пішли після нього ті самі суми на "повторне" відновлення того самого вузла. Обсяг руйнувань до і після атаки фіксують супутникові знімки. І найпростіша ознака: якщо після удару на "відновлений" вузол знову укладають договір на ту саму роботу, а знищене обладнання не фігурує в жодному акті списання, значить, його там і не було.
Отже, питання "недбалість чи зловживання" насправді стоїть інакше. Чиновник, який знав і відновлював заради тепла, рятує місто. Чиновник, який знав і відновлював заради підрядника, вчиняє злочин за статтями 364 і 191. Чиновник, який знав і відновлював лише на папері, вчиняє злочин, у якому обстріл виконує роль знищувача доказів. Першого від другого і третього відрізняють не заяви на брифінгах, а документи: дати, ціни, поставки і прізвища тих, хто отримав гроші.
Де обвинувачення спіткнеться
Жорсткий аналіз мусить бути жорстким і до власної конструкції. Захист обвинувачених вдарить у три місця.
Перше - причинний зв'язок. Станцію зруйнував російський ракетний удар, а не підпис чиновника. Відповідь на це одна: інкримінують не зруйновану турбіну. Шкода - це гроші, свідомо вкладені в об'єкт, приречений на повторне знищення, і роки, протягом яких місто могло мати другу ногу, але не мало. Цю шкоду заподіяв не обстріл. Її заподіяло рішення.
Друге - мета. Для статті 364 потрібен прямий умисел щодо вигоди. Тут не допоможе ні публіцистика, ні логіка, ні навіть очевидність. Потрібні документи. Протоколи нарад КМДА і "Київтеплоенерго", де видно, хто пропонував децентралізацію і хто її відхилив. Ланцюги бенефіціарів "Нової Перспективи Люкс", "Структуму", "Берег Транс Буду" й інших підрядників. Порівняння їхніх цін із ринковими. Перелік договорів, які після кожного удару отримували ті самі фірми. І відповідь, де стоять 15 установок Jenbacher. Якщо в цих паперах знайдеться зв'язок між тим, хто ухвалював рішення, і тим, хто отримував договори, недбалість закінчиться.
Третє - статистика, і вона найцинічніша. Як підрахував науковець Києво-Могилянської академії в статті для фахового вісника, за 2021-2022 роки в Україні обліковано 6169 правопорушень за статтею 364, а засудили за неї лише 7 осіб. Серед тих, щодо кого суди ухвалили рішення, провадження закрили щодо 86,8%. Тобто стаття 364 у нашій практиці - це не вирок. Це привід для обшуку.
І обшуки тут справді були. ДБР приходило на київські ТЕЦ у жовтні 2023 року, поліція - у квітні 2024 року, слідчі - знову в листопаді 2024 року. 13 лютого 2026 року, наступного дня після чергової зупинки ТЕЦ-6, СБУ, як писала Економічна правда, вилучала в "Київтеплоенерго" документи, і серед них технічну документацію на підключення нових когенераційних установок. Мерія назвала це тиском і спробою зірвати відновлення. Ось тут і виникає справжня схема, ширша за будь-яку фірму-одноденку. Одна сторона заробляє на відбудові мішеней. Друга використовує Кримінальний кодекс як кийок у політичній війні з першою. При цьому люди з найближчого оточення центральної влади фігурують у "Мідасі", тобто в справі про той самий захист енергетики. Жодна з двох сторін не зацікавлена в тому, щоб судили сам вибір. Бо цей вибір - спільний.
Тому сьогодні, на початку листопада, Київ десятий місяць живе без власної великої генерації. І це сталося не через те, що хтось не встиг. Після 2022 року місто мало досить часу, грошей, попереджень і цілий 2024 рік без жодного удару по своїх головних станціях. У мережі воно має кілька десятків мегават розподіленої генерації з 2,1 ГВт, які сам мер назвав необхідними. Зате мільярди вже пішли у відновлення, захист і проєкти. Рішення відбудовувати мішень після десятків ударів по ній не можна назвати недоглядом. Це вибір, наслідки якого чиновник знав наперед. І питання до НАБУ та САП тепер звучить не "хто винен в обстрілі". Воно звучить так: хто підписав договір після третьої атаки на ту саму станцію і хто за цим договором отримав гроші.
