Москва кличе Китай за стіл переговорів, де ділитимуть не лише Україну, а й Європу, як у 1945 році в Ялті ділили сам Китай

18 листопада в китайському Шеньчжені відкриється саміт АТЕС. Туди збираються Путін і Трамп, приймає їх Сі Цзіньпін. Утрьох вони ще жодного разу не зустрічалися, але майбутню зустріч уже прозвали "новою Ялтою".

Ідея з'явилася в Кремлі. 1 вересня помічник Путіна Юрій Ушаков розповів журналісту Павлу Зарубіну, що напередодні Путін обговорював її з Сі. Ушаков переказав розмову так, ніби пропозицію зробив китайський керівник. За його словами, Сі зауважив, що на саміт приїдуть і Трамп, і Путін, "і якщо вийде, як було сказано, то можна буде організувати зустріч на трьох". Хто саме це запропонував, Ушаков не уточнив.

9 жовтня Путін запропонував таку зустріч Трампу телефоном. Про розмову розповів колишній співробітник російської розвідки, якого ознайомили з її змістом. Він же пояснив задум: Путін бачить у Шеньчжені нову Ялту, де великі держави поділять світ на сфери впливу.

Через 10 днів Трамп відповів, що приїде, але говорити хоче про ядерну зброю. Ушаков пообіцяв, що "китайські друзі" внесуть зустріч до програми. Пекін 2 місяці мовчав і лише 4 листопада визнав, що "підтримує зв'язок із відповідними сторонами".

Навіщо Путіну третій учасник? Про Україну Москва і Вашингтон торгуються з січня, їхні переговірники зустрічаються в Абу-Дабі разом з українцями. Якби йшлося тільки про українські землі, Китай для цього не знадобився б.

Але Путін хоче більшого. Він хоче повторити угоду, яку Москва уклала в Ялті в лютому 1945 року. Тоді вона отримала чужу землю за війну проти третьої країни, а господаря землі ніхто не спитав. Сьогодні земля українська, роботу Москва пропонує проти Європи, а платити має Америка. Китай у цій угоді потрібен як свідок: без його підпису захоплене так і залишиться захопленим. Тільки в 1945 році землю відбирали якраз у Китаю, і в Пекіні це пам'ятають.

Щоб побачити, наскільки точно Москва повторює ту угоду, треба подивитися на Ялту очима китайця.

Європеєць при слові "Ялта" думає про поділ Європи і долю Польщі. Китаєць згадує інший документ тієї самої конференції. 11 лютого 1945 року Сталін, Рузвельт і Черчилль підписали секретну угоду про Далекий Схід.

Сталін обіцяв вступити у війну з Японією через 2-3 місяці після капітуляції Німеччини. За це він отримав плату, і майже вся вона була китайською.

Зовнішня Монголія, яку Китай вважав своєю, залишалася відокремленою від нього. Порт-Артур Москва отримувала в оренду під військово-морську базу. У сусідньому порту Дальній за нею закріплювали "переважні інтереси". Дві залізниці через Маньчжурію, Китайсько-Східну і Південно-Маньчжурську, передавали під спільне радянсько-китайське управління. Крім того, Москві діставалися японські Південний Сахалін і Курильські острови.

Китай воював з Японією з 1937 року і був союзником усіх трьох. Але до Ялти його не запросили. В угоді записано, що передача портів, залізниць і Монголії потребує згоди глави Китаю Чан Кайші і що отримати цю згоду береться президент США.

Чан Кайші офіційно повідомили про угоду лише в червні, через 4 місяці після конференції. 14 серпня, на шостий день після того, як радянські війська увійшли в Маньчжурію, він підписав з Москвою договір на ялтинських умовах. У січні 1946 року Китай визнав незалежність Монголії. Порт-Артур він отримав назад лише в 1955 році.

Шанхайський дослідник Сінь Цян називає цю угоду уроком, якого Китай ніколи не забуде. Америка доручила Москві воювати зі своїм ворогом, розплатилася за це землею власного союзника, а його згоду пообіцяла отримати потім.

Сьогоднішні вимоги Москви побудовані так само. Збігаються навіть слова.

Сталін називав свою ціну поверненням втраченого. У ялтинській угоді йдеться про відновлення прав Росії, порушених нападом Японії в 1904 році: Порт-Артур Російська імперія орендувала в Китаю з 1898 року і втратила в 1905-му. Путін теж говорить про повернення. У червні 2022 року він порівняв себе з Петром I і заявив, що йому теж випало "повертати і зміцнювати".

У Путіна є і власний Порт-Артур, військово-морська база на чужій землі. Севастополь Росія орендувала в України за договором 1997 року, у 2010-му продовжила оренду до 2042 року, а у 2014-му забрала разом з усім Кримом.

Тепер Москва вимагає в України нові землі. На переговорах в Абу-Дабі вона наполягає, щоб їй віддали весь Донбас, разом з тією його частиною, яку російська армія захопити не змогла. У лютому з'явилася ще одна вимога: російським Донбас мають визнати всі країни світу.

Крим, Донецьку і Луганську області вже записав за Росією "де-факто" план із 28 пунктів, який восени 2025 року склали посланець Трампа Стів Віткофф і представник Путіна Кирило Дмитрієв. Склали без України, а потім від Києва зажадали цей план прийняти. Рузвельт вчинив так само: спочатку підписав угоду, а потім узявся отримати згоду господаря землі.

Вимоги при цьому зростають. Перед останнім раундом в Абу-Дабі з'ясувалося, що гарантії безпеки для України Путін згоден обговорювати лише в обмін на нові землі.

Україна в московському списку тільки перший рядок. Другий Москва опублікувала сама, ще до вторгнення. 17 грудня 2021 року, за 2 місяці до початку повномасштабної війни, російське МЗС виклало проєкт договору з НАТО. За ним країни, які були в альянсі на 27 травня 1997 року, зобов'язуються не розміщувати свої війська і зброю в решті країн Європи.

Після травня 1997 року до НАТО вступили 14 країн. Це всі колишні союзники Москви за Варшавським договором, крім НДР, яка об'єдналася з Німеччиною: Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія та Албанія. Це Естонія, Латвія і Литва, яких Москва до 1991 року утримувала у складі СРСР. І ще 4 балканські країни.

Виключати їх з НАТО Москва не вимагала. Вона вимагала, щоб звідти пішли союзні війська і ракети. Тобто для України Путін відлічує втрачене від 1991 року, а для Європи від 1989-го, коли Москва втратила Варшаву, Прагу і Будапешт.

У будь-якої угоди дві сторони: що вимагають і що дають натомість. Сталін за свою плату зобов'язався воювати з Японією. Що дає натомість Путін?

На словах нічого. Він обіцяє не нападати на Європу. 27 листопада 2025 року Путін заявив, що готовий записати це в майбутній договір, а розмови про напад назвав смішними.

Але якщо Москва не збирається нападати, навіщо їй виведення союзних військ із 14 країн? Щит заважає лише тому, хто хоче вдарити.

У самих цих країнах міркують саме так. Латвія копає на кордоні з Росією і Білоруссю протитанкові рови завглибшки понад 2 метри, ставить у 3 ряди бетонні надовби по півтори тонни і виділила на укріплення кордону 303 мільйони євро до 2029 року.

10 листопада в Осло, на борту британського авіаносця Prince of Wales, командувачі флотів Великої Британії і 9 країн Північної Європи та Балтії підписали угоду "Ініціатива північних флотів". Ці 10 флотів діятимуть за єдиними правилами, готуватимуть екіпажі за спільними стандартами, закуповуватимуть сумісну техніку і плануватимуть операції разом ще до початку кризи. Якщо НАТО оголосить мобілізацію, вони одразу перейдуть під командування альянсу.

Перший морський лорд Гвін Дженкінс сказав на тій самій конференції, що ризик збройного зіткнення зростає. Начальник британського Штабу оборони Річард Найтон напередодні назвав головним завданням стримування російських підводних човнів, а нинішній час найнебезпечнішим за все своє доросле життя.

Військові називають і термін. У червні командувач сухопутних військ Німеччини генерал Крістіан Фройдінг повідомив, що розвідки всіх 32 країн НАТО дійшли одного висновку: до 2029 року Росія зможе вторгнутися в одну з країн альянсу.

Отже, натомість Москва пропонує одне: тримати Європу в страху. У 1945 році на місці Європи була Японія.

Покупець на таку послугу є, і це Вашингтон. Московські вимоги 2021 року повернув на стіл переговорів саме він. Москва стала поступливішою в Абу-Дабі після того, як американці запропонували обговорювати разом з Україною майбутнє європейської безпеки. Україна і європейські країни наполягають, що спочатку треба припинити вогонь, а вже потім говорити про устрій Європи. Американські переговірники з таким порядком не згодні. Європейські уряди побоюються, що нові домовленості з Москвою послаблять НАТО.

Навіщо Америці налякана Європа? Першу вигоду видно в платіжних документах. Америка більше не дарує Україні зброю. Вона її продає, а платять європейці: до травня 2026 року 25 країн НАТО зібрали на такі закупівлі майже 5,5 мільярда доларів. У червні 2025 року європейські члени альянсу на вимогу Трампа погодилися витрачати на оборону 5% своєї економіки, і значна частина цих грошей теж піде американським заводам.

Друга вигода більша, але щоб її побачити, треба згадати, як поводяться гроші старіючої держави. Вони завжди шукали нове надійне місце. У XVIII столітті голландські гроші йшли до Англії, у XX столітті англійські йшли до Америки. Сьогодні старіє Америка, і її грошам теж час шукати, куди перебратися. До Китаю вони не підуть, там капіталом розпоряджається держава. Залишається Європа зі своєю валютою і судами, які не підкоряються урядам.

Подивіться на Європу очима людини, яка вирішує, де зберігати гроші. Генерали НАТО називають їй рік можливого вторгнення. Латвія копає рови, флоти готуються до мобілізації. У таке місце гроші не несуть. Тому російська загроза утримує американський капітал удома, і для цього Москві не треба робити по Європі жодного пострілу. Досить, щоб її боялися.

Тут нинішня угода виявляється цинічнішою за ялтинську. Японія була ворогом Америки і окупантом Китаю. Європа Америці союзник, а Україні головна опора. Рузвельт платив Сталіну за війну проти власного ворога. Трамп готовий платити Путіну за те, щоб той тримав у страху американського союзника.

Чому Вашингтон торгується про це з Москвою, а не стає поруч зі своїми союзниками? Тому що стосунки в них давні, і це стосунки господаря і слуги.

Я називаю Москву намісником. Це влада, яка з часів ординського ярлика керує сусідніми народами за дорученням зовнішнього господаря і міняє господарів, коли міняється перша держава світу: Орда, Венеція, Англія, Голландія, Британія, Сполучені Штати.

У намісника дві звички, і обидві повторювалися за кожного господаря. Перша: він у всьому наслідує господаря, але при цьому оголошує себе рівним йому. В Орди Москва перейняла титул царя. Після венеціанського сватання 1472 року оголосила себе спадкоємицею Візантії. За Петра стала імперією, за американців другою наддержавою. Тепер хоче стати "третім полюсом" поруч з Америкою і Китаєм.

Друга звичка: старіючого господаря Москва завжди зраджувала. Америка стала для неї господарем у 1920-х роках, відтоді Москва продає сировину на ринку, де ціни призначають у доларах. У лютому 2007 року в Мюнхені Путін оголосив, що світу під американським керівництвом настав кінець, і почав пропонувати свої послуги Пекіну. БРІКС, розрахунки в юанях і газопровід "Сила Сибіру" були такими пропозиціями.

Пекін ними користувався, але місце Америки займати не став. Навпаки, Китай забирає з Америки свої гроші. У листопаді 2013 року він зберігав в облігаціях американського уряду 1,316 трильйона доларів. До червня 2026 року там залишилося 633,4 мільярда, менше половини.

Нового господаря в Пекіні намісник не знайшов. Тому він повернувся до старого і просить плату в нього.

У такої угоди є слабке місце. Слуга і господар ділять чужу землю, і їхньому договору ніхто не зобов'язаний вірити. Одного підпису Трампа Москві мало: вона вимагає, щоб захоплені землі визнали російськими всі країни світу. Китай же за 12 років не визнав російським навіть Крим. Тому Путіну потрібен третій учасник за столом, і тому це Китай.

Виходить, країну, яку в 1945 році поділили без дозволу, тепер запрошують поставити підпис під чужим поділом. У Китаї це зрозуміли одразу.

Ще у вересні, через кілька днів після розповіді Ушакова, у китайському інтернеті з'явилася колонка із заголовком "США і Росія хочуть втягнути Китай у нове Трицарство, але за цей стіл дільби здобичі ми не сядемо". Трицарство в Китаї вивчають у школі. Так називають і історичну епоху, і знаменитий роман про три царства, Вей, У і Шу, на які в III столітті розпалася імперія Хань.

Хто написав колонку, достеменно невідомо. Огляд китайських соцмереж приписує її Ху Сіцзіню, колишньому головному редактору партійної газети "Хуаньцю шибао". Єдиний збережений передрук підписаний Цзінь Цаньжуном, професором Народного університету в Пекіні. Обидва пишуть для масового читача, і обидва близькі до влади.

Автор пише, що про "нову Ялту" заговорили після повернення Трампа до Білого дому в січні 2025 року і що найбільше вона потрібна Росії. З трьох держав Росія найслабша, і місце за одним столом із двома сильними їй лестить.

Далі йде порівняння, зрозуміле будь-якому китайцю. Рівновагу трьох царств придумав полководець Чжуге Лян для свого пана Лю Бея, у якого було найменше військ і земель. Найсильнішим було Вей, другим У, найслабшим Шу, і рівновага допомагала саме найслабшому. На думку автора, Росії така схема дуже подобається. Китай же брати участі в поділі не буде: його керівники на всіх переговорах повторюють, що долю світу не повинні вирішувати кілька великих країн.

Китайський автор побачив у московській затії першу звичку намісника: слабкий вимагає собі чуже місце. Важливо, що це сказано в країні, яку Москва вважає своїм союзником. Другої звички автор не помітив. У його заголовку США і Росія стоять поруч, як дві рівні держави, які разом тягнуть Китай за стіл. З цим я не згоден: один із них господар, другий намісник.

Пізніше колонку видалили з китайських сайтів. Шукати в цьому сенсацію не варто. У вересні Пекін ще нічого не вирішив, а автор заздалегідь відмовився від його імені. До того ж він назвав найслабшою країну, з якою Китай у травні підписав одразу 2 спільні заяви.

Сама відмова залишилася в силі. 30 жовтня Сі Цзіньпін, за словами президента Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра, запевнив його, що жодного саміту щодо України за участю США, Росії та Китаю не готують. Сі додав, що війна йде в Європі і домовлятися про неї без європейців не можна.

Від самої зустрічі Пекін при цьому не відмовляється. Прийняти в себе одразу двох президентів для господаря саміту почесно. Шанхайський фахівець із відносин Китаю і США Сун Гою пояснив, як Китай бачить свою роль: якщо Вашингтон і Москва хочуть поговорити, заборонити їм Китай не може, але сам він буде лише організатором зустрічі і "нейтральним свідком". Кімнату Пекін дасть, підпису не дасть.

У Шеньчжені кожен із трьох хоче свого. Путін привезе рахунок за Україну і половину Європи. Трамп хоче домовитися про ядерну зброю, але Пекіну такий договір не потрібен: у Китаю близько 620 боєзарядів проти 5000 з лишком у Росії та у США, і закріплювати це відставання на папері він не стане. Сі потрібна сама зустріч, у Китаї і за його сценарієм.

Тому Москва, найімовірніше, повезе з Шеньчженя тільки фотографію. Для ялтинської угоди їй бракує двох підписів. Київ відмовив, а Пекін згоден бути лише свідком.

У 1945 році Чан Кайші підписав договір на шостий день після того, як радянські війська увійшли в Маньчжурію. Його підпис лише оформив те, що вже взяла армія. Сьогодні все навпаки. Ту частину Донбасу, якої Москва вимагає, її армія взяти не змогла. Щит у 14 країнах Європи стоїть, а після Осло став міцнішим. Нова Ялта потрібна Москві, щоб отримати за договором те, чого вона не взяла силою. Засвідчити цей договір вона просить країну, чиєю землею з нею розплатилися минулого разу.

P.S. До речі, у притчі, яку наводить китайський автор, є фінал, про який він промовчав.

Прямо він назвав тільки найслабше царство Шу: це Росія. Решту ролей легко вирахувати. Найсильніше царство Вей - це США, друге за силою У - сам Китай.

Шу і У були союзниками проти Вей, як зараз Москва і Пекін називають себе партнерами проти Америки. Рівновага трьох царств дала Шу місце в трикутнику, але не врятувала його. Шу впало першим із трьох, у 263 році його завоювало Вей.

Союзник допомогти не встиг: У відкликало свої війська, коли Шу вже здалося. Зате в березні 264 року воно прийшло відбирати в переможеного партнера прикордонну фортецю Юн'ань і півроку тримало її в облозі.

Сьогоднішня "прикордонна фортеця" - це російський Далекий Схід. Приамур'я Москва забрала в Китаю за Айгунським договором 1858 року, Примор'я за Пекінським договором 1860 року. У Китаї ці договори називають нерівноправними. Офіційно Пекін кордон визнає, але про втрачене не забуває. У лютому 2023 року китайське Міністерство природних ресурсів зобов'язало підписувати на картах 8 російських міст і територій їхніми старими китайськими назвами. Владивосток на цих картах називається Хайшеньвай, Хабаровськ - Болі, Благовєщенськ - Хайланьпао.

Якщо перенести це в сьогоднішній день, фінал виходить такий. США підкоряють собі Росію, найслабшу в цьому трикутнику. Китай рятувати її не збирається і спробує забрати те, що від неї залишиться.