🧬 Синдром підміненого немовляти: Симоньян знову заговорила про мову — і зачепила фантомні болі московського первородства
Системна травма московської державності — це не зовнішні вороги, не НАТО, не Україна і навіть не інтернет. Це її первородна неповноцінність. Адже Москва — не бастард і тим паче не спадкоємиця Русі. Вона не є колискою віри, закону, писемності чи культури.
Москва — криве люстерко історії, лубочна копія, списана невмілим писарем під орудою німецького авантюриста. Не витік, а фальшивка, що самозакохано видає себе за джерело.
Та, на жаль, у своїй пристрасті до титулів, Москва вже п’ять століть намагається переписати історію так, ніби вона — отрок у плащаниці з печаттю первородства на чолі.
Останній показовий вербальний викид у цьому напрямку здійснила рупор кремлівського метасвіту — пані Маргарита Симоньян, яка знову потішила аудиторію вигадками про нове "русское первородство" та "українську мову", нібито вигадану австрійцями та поляками. Заява, гідна місця в хрестоматії політичної шизолінгвістики або, якщо хочете, русофренії.
💬 На повному серйозі Симоньян стверджує, що Австрійський штаб, придумавши Україну, вигадав і її мову — щоб розірвати ментальний зв’язок з "русскими".
Проте вона чомусь забуває очевидні факти:
📚 Факт 1: “Енеїда”, яку читав Пушкін
У той час як у Московії лише починали приборкувати кирилицю, Іван Котляревський вже писав живою українською мовою, перетворюючи латинський епос на народну бурлеску. Саме цю "плебейську" “Енеїду” читав юний Пушкін, вбираючи енергію органічної української мови.
То хто в кого запозичував?
🖋 Факт 2: Мовна норма йшла з Києва
Викладачі словесності та риторики — Зизаній і Смотрицький — були родом із Києва й Великого князівства Литовського. Їхні граматики стали основою для освітніх стандартів усієї Східної Європи. Московські церковники спершу їх копіювали, а потім забороняли — як і "латинізми", і "киянізми", і саму ідею, що центр слова — не Москва, а Київ.
📖 Факт 3: Іван Франко — “російський діалект”?
Спроба Симоньян приписати Франка до “русского языка” — це як сказати, що Данте писав іспанською, бо вона теж романська.
Франко був поліглотом, академіком, мислителем європейського масштабу — і писав українською мовою, сформованою на базі живої мови Галичини, Волині й Поділля, а не канцелярського синодального шаблону.
🪶 Факт 4: Тюркізми — і хто їх соромиться
Якщо вже чесно говорити про мову — без імперських комплексів і маній величі — то доведеться визнати:
російська мова в десятки разів більше насичена тюркізмами, ніж українська. І це не докір — це історія.
Бо формування Московії відбувалося в умовах глибокої залежності від Золотої Орди. “Казна”, “товар”, “сарай”, “арбуз”, “караван”, “амбар”, “ватаги”, “кафтан”, “башлик”, “душман” — це не церковнослов’янська лексика. Це спадок улусу. І він — закономірний.
❓ Що в цьому поганого?
Нічого. Тюркські мови — це потужна цивілізаційна традиція. Їхня державність, військова організація та культура часом були набагато органічнішими за московську. Погано — це не тюркізми. Погано — це їх соромитись, приховувати, а паралельно звинувачувати українців у "штучності" мови.
📌 Бо якщо бути чесними, російська мова — це синтез:
української лексики та літературної традиції,
болгарської церковної граматики,
і тюркського лексичного шару — від армії до побуту.
🔬 Чесна назва? Українсько-болгарсько-тюркський креол.
Це не соромно. Це — правда.
Соромно — це продовжувати міф про “первородну чистоту”, коли з-під історичної ковдри стирчать пишні вуса Симоньян і роги Соловйова.
🏛 Але головний біль Москви — не мова. Головний біль — це Київ.
Усе, чим Москва зараз кичиться — православ’ям, грамотністю, “імперською ідеєю” — було вкрадене в Києві.
Митрополія — київська.
Граматики — київські.
Церковні устави, писемність, освіта — з Києва.
Москва — не прародитель. Вона — підкидиш з претензіями.
Тому Симоньян і бреше так натхненно: їй критично необхідна казка, де Київ — молодший брат, а Україна — заблукана вівця.
Бо якщо визнати зворотне — впадеш у чорну діру московського міфу.
А без міфу — ні скріп, ні “Третього Риму”, ні Путіна. Лишиться лише Москва — місто, яке прикидається імперією.
🔍 Історія не любить фальшивок. Але Кремль — не історія. Він — музей реставрації брехні.
