Адвокатура залишається останнім голосом, який протистоїть державі
Володимир Клочков, голова ГО «Захист прав адвокатів України», розповідає про системний тиск на адвокатів у мобілізаційних справах. Відверта розмова про розколоту спільноту, про адвокатів, які залишилися останніми, хто говорить державі "ні", і про те, що насправді означає захищати права людини під час війни.
Що спонукало Вас поєднувати адвокатську практику з активною громадською роботою?
Адвокатом я став у 2007 році. З 2014-го почав системно працювати з органами адвокатського самоврядування. Це не було кар'єрним розрахунком чи прагненням посади. Це був внутрішній поклик — голос совісті та інтерес.
У 2014 році я побачив адвокатів, які безкоштовно їхали на обшуки, складали протоколи, захищали колег — часто за рахунок власного часу, грошей і навіть безпеки. Це були люди, які щиро вірили: адвокатура — це не просто професія, а спільнота.
Тоді я усвідомив: або ми захищаємо один одного, або нас зламають поодинці. Мені хотілося бути поруч з цими людьми, вчитися у них. Я досі переконаний — вони і є справжньою адвокатурою України.
Яку місію ви визначили для громадської організації «Захист прав адвокатів України»?
Головна місія одночасно проста і складна: адвокат не повинен залишатися наодинці зі своїми викликами чи проблемами.
За роки роботи я бачив сотні обшуків у адвокатів. І зрозумів гірку правду: формальна присутність представника органів адвокатського самоврядування дуже часто перетворюється на роль статиста. Обшук "узаконили" — і все.
А далі що?
Адвокат із підозрою, тиском, зруйнованою репутацією залишається сам. Наступного разу ОАС згадає про нього, коли прийде вирок і треба буде позбавляти свідоцтва. Я завжди намагався почути колег і підтримати.
Саме тому ми створили ГО як професійний профспілковий інструмент:
- де адвокат отримує справжній захист, а не формальну присутність;
- де йому допоможуть безоплатно, якщо тиск пов'язаний з адвокатською діяльністю;
- або нададуть істотну фінансову знижку, якщо справа особиста.
Ми не беремо в членство всіх поспіль (як у деяких комітетах захисту, де 200 членів, а активних 5-10). Для нас важлива якість, не кількість. Краще 30 людей, готових діяти, ніж 300 для звітності. Тому ми не конкуруємо з ОАС і жодним чином не перебираємо їхні повноваження за Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Ми з'являємося тоді, коли потрібні адвокату, і готові бути поруч до кінця — яким би він не був. Коли адвокат звертається до нас, він отримує підтримку не одного члена, який веде справу, — він отримує плече всіх членів ГО.
З якими проблемами найчастіше звертаються адвокати?
Переважно це кримінальні справи проти самих адвокатів. Найбільше — мобілізаційні кейси. Адвокат, який просто виконує закон і захищає клієнта, раптом перетворюється на «перешкоду для держави». Це небезпечна тенденція.
Ми відкрито попереджаємо колег: якщо працюєте у цій сфері — готуйтесь до тиску і провокацій! До речі, про це також говорять представники правоохоронних структур у приватному спілкуванні. Надання правової допомоги мобілізованим = підозра за статтею 114-1 КК України. Тому більшість звернень — це кримінальне переслідування, хоча трапляються й звернення щодо розлучень, спадкових справ, а також випадки, де адвокат є потерпілим.
Чи потребує адвокатура громадського захисту, окрім правового?
Сьогодні адвокатура потребує будь-якого захисту. В інформаційному полі адвоката часто представляють злочинцем за замовчуванням. Але коли ми проаналізували резонансні кримінальні справи, про які писали ЗМІ, з'ясувалося: понад 90% «адвокатів-злочинців» — це колишні правоохоронці, які щойно отримали свідоцтво. А справжніх, практикуючих адвокатів, які надають правову допомогу без «додаткового заробітку», у таких історіях мінімум.
Наскільки дієвим є громадський контроль за правоохоронцями?
Чесно? Слабким. Єдиний спосіб бути почутим — сильні люди, сильні лідери та публічна позиція. Таких поважають навіть опоненти. Латентні, мовчазні структури просто не виживають.
Якщо відверто, жодного контролю чи процесуального реагування на порушення з боку правоохоронних структур зараз не існує, бо внаслідок так званих реформ повністю знищили вертикаль влади. Тому навіть керівництво ПС майже не має впливу на підлеглих. Зараз все тримається на залишках "скелета", створеного ще до революції гідності.
Ваша участь у громадських радах та комітетах — це вплив чи боротьба?
Це боротьба. І часто — з негативними наслідками для себе. Членство в комітетах не дає переваг. Воно дає відповідальність і тиск. Також воно перекладає на тебе весь негатив, який адвокатська спільнота відчуває до тієї чи іншої асоціації або комітету. Але іноді це єдина можливість сказати вголос те, що поодинці ніхто не почує.
Чи готова держава слухати адвокатуру?
Ні. Вона не слухає і не поважає адвокатуру. На жаль, ми самі винні! Адвокатура зараз — останній дратівник і пророк для держави. Адвокати залишились єдиними, хто ще вказує на порушення Конституції та прав людини. Адвокатура залишилась єдиним "пророком", який попереджає про наслідки таких дій.
Про ставлення держави до адвокатів красномовно свідчить один приклад: судді, прокурори, слідчі мають бронювання від мобілізації, адвокати — ні. Хоча без адвоката процес неможливий. Це дуже показовий приклад ставлення. Нам постійно демонструють, що ми "порожнє місце".
Як війна вплинула на громадські організації?
Формально — ніяк. Нас як не чули, так і не чують. Тому виживають лише ті організації, де є реальні люди та реальні дії.
Чи існує сьогодні солідарність в адвокатській спільноті?
На жаль, адвокатура роз'єднана. Боротьба за керівництво, за внески, за вплив — все це руйнує спільноту зсередини. Монополія привела в адвокатуру людей, які не поділяють цінностей професії. Адвокатура отруєна лицемірством, де публічно всі тиснуть руки і посміхаються, а за спиною копають ями.
І звісно, цим користуються наші опоненти. Неодноразово на обшуках, де я захищав адвокатів, мені казали: "Спочатку розберіться між собою, з вашими подвійними радами, а потім повчайте нас". Опоненти бачать наші слабкі місця і використовують!
Які ініціативи Вашої ГО вважаєте принциповими?
Ми не відмовляємо в захисті. Нас ніхто не фінансує. За нами не стоять спонсори чи донори.
Я спостерігав під час роботи в ОАС ситуації, коли когось захищали, а когось ні — бо він з "іншого табору".
Відсутність залежності від спонсорів та керманичів адвокатури дає свободу допомагати будь-якому адвокату — без "узгоджень у кабінетах".
Де межа між адвокатською етикою та публічною позицією?
Її немає. Етика супроводжує адвоката все життя. Не можна бути етичним у залі суду і хамом у публічному просторі. Якщо хочеш бути королем/королевою антикорупційного фронту без етики — поклади свідоцтво і царюй.
Що для Вас є показником успішної громадської роботи?
Коли про нас кажуть: "Мені допомогли — і тобі допоможуть". Це єдина справжня оцінка. Для мене цей показник працює і в адвокатській діяльності: за 18 років практики ми ніде себе не рекламували, не займались агресивним маркетингом. Таке, до речі, порушує Правила адвокатської етики, але в адвокатурі зараз стільки проблем, що не до таких дрібниць... Тому реклама нашої ГО — це лише поради від адвокатів адвокатам, які потрапили в біду.
Які зміни Ви хотіли б бачити найближчими роками?
Дві ключові речі:
1. Чесніші вибори в адвокатському самоврядуванні — не арифметика, а професійність. В ОАС мають бути лідери, які користуються повагою спільноти, які за свій шлях зробили щось для всієї спільноти, а не ті, кого призначили в кабінеті за зачиненими дверима. Але я добре розумію — це фантастика, тому налаштований песимістично щодо наступних конференцій та з'їзду... Особисто я не планую брати участь. Хоча ходять чутки, нібито я хочу зайняти місце чи то голови Ради адвокатів Києва, чи то голови НААУ. Коли чую це — посміхаюсь.
2. Якісне підвищення кваліфікації, яке дає знання, а не формальні бали. Цього можна досягти, створивши конкуренцію та розвіявши монополію ВША. Нехай буде кілька таких навчальних закладів, щоб адвокати мали вибір, куди нести гроші й отримувати е-бали. Хочу підкреслити — хоч це й фантастика.
Якщо в ОАС прийдуть самодостатні лідери, незалежні від держави, які вийдуть із нас, а не прийдуть до нас від держави чи ПС, які ні від кого не залежатимуть — все інше впаде на місця. Адвокатуру почнуть поважати, з нею рахуватимуться! А не те, що ми бачимо зараз.
Що порадите адвокатам, які думають про громадську діяльність?
Не чекайте вдячності. Не чекайте нагород. Але якщо ви готові бути частиною спільноти, де вас не залишать наодинці — приходьте. Ми не обіцяємо комфорту. Ми не обіцяємо медалей та грамот до Дня адвокатури. Ми обіцяємо плече поруч. Ми обіцяємо досвід. Ми обіцяємо впевненість.
