Casus Belli, якого не було: за 3 роки Москва так і не знайшла виправдання для своєї війни проти України

З моменту початку повномасштабного вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року Росія не змогла представити жодного чіткого пояснення, яке б виправдовувало війну проти незалежної та суверенної європейської держави. Пропагандистські заяви про «захист російськомовного населення» або «демілітаризацію» й «денацифікацію» України не витримують жодної критики — ані з точки зору міжнародного права, ані з позиції елементарної логіки.

Усі спроби знайти casus belli (формальний привід для війни) у 2021–2022 роках, коли Росія розгортала великі збройні сили біля кордону України та інсценувала обстріли на Донбасі, виявилися марними: Україна не дала приводу для конфлікту та не відповідала на провокації.

Якщо звернутися до історії, можна знайти цікаві паралелі з попередніми війнами, у яких Росія (або СРСР як її правонаступник) намагалася представити себе «жертвою нападу», тоді як насправді готувала війська, проводила масштабні мобілізації та свідомо провокувала військові зіткнення. Розгляньмо деякі ключові події в хронологічному порядку.

Наполеонівські війни та 1812 рік

24 червня 1812 року французька армія на чолі з імператором Наполеоном перетнула річку Німан, фактично розпочавши військову кампанію проти Російської імперії.

Однак задовго до цього Росія почала накопичувати війська на західних кордонах, порушуючи умови Тільзитського миру 1807 року. Наполеон чудово розумів, що це не випадковість: ще у 1805 і 1807 роках Росія вже двічі брала участь у коаліційних війнах проти Франції, а в 1811–1812 роках активно готувалася до третьої кампанії.

Наполеон усвідомлював загрозу і неодноразово пропонував Росії укласти мирну угоду та відвести війська від кордону, але російська сторона відхиляла його ініціативи.

У квітні 1812 року Франція та Росія розірвали дипломатичні відносини — з ініціативи Росії. Російський посол у Парижі, князь Олександр Куракін, попросив у французького уряду паспорти для виїзду, що фактично означало розрив дипломатичних відносин. Французький посол у Санкт-Петербурзі, Жак Лористон, отримав аналогічні інструкції та також запросив документи для повернення у Францію. Ці дії обох сторін призвели до офіційного припинення дипломатичних відносин у квітні 1812 року.

Таким чином, образ «жертви нападу», який пізніше створила російська історіографія, не відповідає реальним подіям. Росія почала підготовку до війни задовго до того, як Наполеон атакував, і саме вона стала ініціатором розриву дипломатичних відносин, що призвело до загострення ситуації.

Перша світова війна (1914–1918)

28 липня 1914 року Австро-Угорщина оголосила війну Сербії після того, як Сербія відмовилася повністю виконати її ультиматум.

Відповіддю Росії стала загальна мобілізація, про яку було оголошено наприкінці липня 1914 року (за різними джерелами, 29 липня). На думку низки істориків, саме ця мобілізація запустила «ланцюгову реакцію», що стала приводом для Німеччини оголосити війну Росії та Франції.

Цікавий факт: Османська імперія (Туреччина), навпаки, спочатку оголосила про демобілізацію, демонструючи своє небажання втручатися в конфлікт.

Розпочавши загальну (а потім і повну) мобілізацію, Росія спровокувала процес, який зрештою призвів до світової війни.

Друга світова війна та початок «Великої Вітчизняної війни» (1941–1945)

22 червня 1941 року колишні союзники та партнери у поділі Європи вступили у війну, яку радянська пропаганда назвала «Великою Вітчизняною». Протягом десятиліть офіційна радянська версія стверджувала, що Німеччина «вероломно напала без оголошення війни», хоча насправді війна була оголошена офіційно.

Дослідження архівних документів свідчать, що на момент вторгнення німців радянські війська у західних округах були зосереджені у великій кількості та мали конкретний план наступальних дій у західному напрямку. СРСР готувався до нападу на Європу.

Спроби Росії спровокувати Україну у 2021 році

Навесні 2021 року Росія розпочала масштабне перекидання військ до кордонів України під приводом «навчань». Також з’явилися повідомлення про концентрацію важкої техніки та будівництво польових таборів.

Україна, за офіційними заявами свого військового керівництва, уникала дзеркального нарощування сил і не виводила війська до кордону, попри очевидну загрозу.

Коли з боку України не було реакції, восени 2021 року російські ЗМІ почали заявляти про «загострення на Донбасі», звинувачуючи українські війська в обстрілах. Однак жодне незалежне джерело не підтвердило ані інтенсивних обстрілів, ані будь-якої агресії з боку України.

Чому виправдання агресії не існує і не може існувати

• Відсутність юридичних підстав. Ні Статут ООН, ні жодні інші міжнародні документи не дають права вторгатися в суверенну державу під приводом «запобігання нападу» або «захисту російськомовного населення», особливо коли загроза вигадана.
• Недоведені звинувачення. Росія так і не змогла надати доказів підготовки Україною нападу на Донбас чи територію РФ.
• Історичні паралелі. Росія часто зображала себе «жертвою нападу», водночас концентруючи війська на кордонах задовго до початку бойових дій.
• Маніпуляції та історичний ревізіонізм. Російська пропаганда намагається переписати історію, проте факти свідчать, що саме вона є агресором.

Висновок

Реальної причини для війни не існувало. Росія намагалася сфабрикувати зручний пропагандистський привід для вторгнення, але так і не змогла його знайти. Україна — незалежна суверенна держава, а напад на неї та спроба окупації її територій суперечать усім нормам міжнародного права, гуманізму та здорового глузду.