Депутат-втікач, замок у Британії і мільярд через карусель ОВДП
Колишній народний депутат Верховної Ради VIII скликання від «Блоку Петра Порошенка», власник мережі медичних клінік «Добробут» Руслан Демчак, якого ДБР оголосило в міжнародний розшук за пособництво маніпуляціям на фондовому ринку та легалізацію понад 1 млрд грн корупційних коштів через підконтрольний йому РВС Банк, 5 січня 2026 року був затриманий у Німеччині. Готується його екстрадиція. Серед клієнтів його фінансової «пральні» — колишні нардепи, чинні держслужбовці та великі бізнесмени, більшість із яких досі не мають жодних підозр.
Від ваучерів до банків-банкрутів: як будувалась імперія
Бізнес-кар'єра Руслана Демчака — це підручник з української приватизації 90-х і банківських махінацій 2000-х. Головний принцип, якого він дотримувався незмінно: нічого не оформляй на себе, все — на родичів.
В середині 90-х Руслан Демчак працював на посадах головного бухгалтера та директора в структурах, що займалися операціями з цінними паперами, — компаніях «Еквівес», «Еквівес-фінанс», «Еквівалент-фінанс». Але головне відбувалося в інвестиційній групі «Ініціатива», яка стала ядром його майбутньої бізнес-імперії UBG — Ukrainian Business Group.
Під час ваучерної приватизації ці структури масово скуповували приватизаційні сертифікати населення. Українці за безцінь віддавали свої ваучери, а «Ініціатива» та суміжні компанії накопичували пакети акцій підприємств. Класична схема 90-х — лише з тією особливістю, що вже тоді Демчак оформлював активи не на себе, а на родичів.
Наприкінці 90-х — на початку 2000-х частину набутих підприємств Руслан Демчак разом зі своїм молодшим братом Богданом Демчаком почали виводити у банкрутство. Так, наприклад, сталося з будівельним комбінатом «Індустрія», який після переходу під контроль пов'язаних осіб довели до банкрутства та ліквідації — Богдан Демчак на фінальному етапі був єдиним засновником комбінату, його директором і ліквідатором одночасно. Аналогічна історія відбулася з ТОВ «Хімфаворит» — фармацевтичним активом радянських часів, банкрутство якого оформив суд у 2001 році. Схема геніально проста: керування активом, рішення про банкрутство та розпродаж майна — все в межах однієї родини. Зовнішнього контролю немає, жодних питань не виникає.
Паралельно з банкрутствами Демчак вибудував модель розпорошення власності між членами сім'ї. Батьки Руслана — Євгеній та Людмила Демчак, звичайні працівники управління освіти Липовецької райадміністрації Вінницької області — стали фігурувати як співвласники ПВХ «Будівельник» — підприємства з виробництва бетону на Київщині. Брат Богдан Демчак залучений до володіння та управління тією самою «Ініціативою», що працювала з активами недержавних пенсійних фондів. Дружина Демчака та дружина його брата Наталія Демчак стали власниками корпоративних прав у промислових і сервісних підприємствах. Частина з них пов'язана з тією ж «Індустрією» та медичною мережею «Добробут».
Така конструкція дає ключову перевагу: контроль залишається в руках однієї людини, але формально активи розкидані між кількома власниками. Податкова, правоохоронці, кредитори — всі бачать різних людей і різні компанії. А насправді все керується з одного центру.
У 2000-х роках Демчак побудував замкнену бізнес-екосистему, до якої увійшли фінансові компанії, страхові структури, сервісні підприємства — всі пов'язані з групами «Ініціатива» та UBG. Власники або топ-менеджери — знову ж таки родичі Демчака.
Логічним продовженням стала поява власних банків, які, виконавши свою незаконну місію, також були доведені до банкрутства. Спочатку був ЕРДЕ банк, який займався видачею кредитів фіктивним компаніям і фінансовими маніпуляціями, — в результаті його ліквідували, завдавши збитків державі на суму близько 458 млн грн. Далі через чергову оборудку Руслан Демчак став власником ще одного банку — «RwS Банк». Історія повторилася: штрафи за підозрілі фінансові операції, визнання банкрутом у 2025 році, ліквідація і збитки державі у 200 млн грн. Дві банківські структури, майже 660 мільйонів гривень збитків для держави. Але сам Демчак, як завжди, залишився поза формальною відповідальністю — на папері він просто один із багатьох співвласників.
Депутат із маєтком за 300 тисяч і готельною компенсацією
На початку 2010-х Руслан Демчак вперше постав перед судом, коли проти нього відкрили кримінальне провадження через невнесення до декларацій про доходи правдивих відомостей за 2008 та 2010 роки — умисно не нарахував і не сплатив податків на більш ніж 15 млн грн. Однак у липні 2014 року Голосіївський районний суд Києва звільнив його від кримінальної відповідальності після того, як Демчак сплатив цю суму до бюджету.
Паралельно він вирішив легітимізувати свій вплив через політику. У 2010–2013 роках очолював Раду Федерації роботодавців Києва, у 2012-му зробив першу невдалу спробу стати народним депутатом, а у 2014-му все ж таки був обраний депутатом від «Блоку Петра Порошенка» по 18-му округу у Вінницькій області.
Під час депутатства Руслан Демчак жив і був зареєстрований у великому заміському двоповерховому будинку площею 377 кв. м у селі Крюківщина під Києвом на вулиці Ужгородська, 15, який записав на свого сина Богдана Демчака. У декларації за 2019 рік він вказав вартість цього будинку у всього 300 тис. грн, тоді як ринкова вартість, за первинною оцінкою експертів, сягає не менше 2–3 млн грн — антикорупційні органи розцінили це як спробу ухилення від сплати податків. Вже у декларації за 2023 рік вартість того самого будинку зазначена на рівні 17,8 млн грн із приміткою «це вартість на дату набуття права», тобто на момент 26 грудня 2019 року. Таким чином близько $700 тис. Руслан Демчак фактично легалізував через реєстрацію на сина права власності на маєток.
Водночас, живучи в цьому маєтку, у 2017 та 2018 роках Демчак не нехтував подаватися до Апарату Верховної Ради на компенсацію за оренду житла в Києві. Ставши нардепом у 2014 році, він одразу подав заяви з проханням поселити його в готелі «Київ» за бюджетні кошти, посилаючись на відсутність житла. На підставі цих заяв держава протягом усього строку його депутатських повноважень оплачувала проживання в готелі. Однак як мінімум з вересня 2017 року по жовтень 2018 року Демчак був зареєстрований і проживав у власному будинку в селі Крюківщина — тобто фактично був забезпечений житлом і не мав права на таку компенсацію. Загальна сума незаконно отриманого — 225,6 тис. грн.
Справа дійшла до суду вже під час повномасштабного вторгнення. У 2025 році Вищий антикорупційний суд України визнав Демчака винним, призначив 3 роки позбавлення волі з іспитовим строком 1 рік, а також зобов'язав відшкодувати витрати та здійснити благодійний внесок у розмірі 2 млн грн, які він перерахував на закупівлю броньованих автомобілів швидкої допомоги.
Та це ще не все. У 2016 році Генеральна прокуратура розслідувала справу проти Демчака за ухилення від сплати податків. У 2018 році НАБУ відкрило провадження проти нардепа через невідповідність 52,2 млн грн його офіційним доходам. А у 2019 році НАЗК заявило, що в декларації депутата виявили порушення більш ніж на 71,7 млн грн. Всі ці справи та претензії правоохоронців до Руслана Демчака були анульовані. Невідомо чому — чи то через приналежність до провладної партії, чи то з інших причин. На момент 2019 року лише офіційно встановлені незаконні прибутки депутата Руслана Демчака становили мінімум 90 млн грн, що не завадило йому залишитись безкарним.
Здійснивши невдалу спробу переобратись у 2019 році, у 2021-му Демчак отримав посаду радника з економічних питань в Посольстві України в Південній Кореї — що в результаті дало йому зручний трамплін для майбутньої втечі.
Карусель ОВДП: як працювала схема на мільярд
У 2023 році НАБУ і ДБР повідомили Демчаку про підозру у пособництві маніпуляціям на фондовому ринку та легалізації коштів. Він не став чекати суду і виїхав за кордон, задекларувавши проживання в Республіці Корея. У квітні 2024-го його оголосили в розшук, у жовтні 2025 року досудове розслідування завершено.
Як працювала схема? Уявіть карусель. У 2017 році на фондовому ринку вибудували механізм, де метою було не заробити на інвестиціях, а намалювати фіктивний дохід, який виглядав би законним. Фізична особа купує облігації внутрішньої державної позики (ОВДП), які потім багаторазово продаються і викуповуються протягом одного торгового дня між пов'язаними брокерами, компаніями та фізичними особами. Формально ціни залишаються ринковими, але результат закладений наперед: фізичні особи системно отримують «прибуток», а юридичні особи — системні збитки, які цей прибуток і забезпечують.
Простий приклад: ОВДП коштує 100 тис. грн. Фізична особа продає їх пов'язаній юридичній особі за 95 тис. грн, яка потім знову продає їх фізичній особі за 100 тис. грн — у якої таким чином з'являється «інвестиційний дохід» у 5 тис. грн, а у компанії «інвестиційний збиток». Якщо прокрутити цю карусель безліч разів і на зовсім інші суми — можна зробити непоганий «прибуток», за допомогою якого легалізувати великі суми брудних грошей.
Ключовий інструмент у цій схемі — режим біржових торгів «груповий звіт», який дозволяє укладати угоди без повного резервування коштів або цінних паперів. Фактично торгуєш «з повітря», а наприкінці дня зводиш результат через взаємозалік. Центральну роль відіграв АТ «РВС Банк» — той самий створений у 2015 році банк Демчака, який пізніше визнали банкрутом зі збитками у 200 млн грн.
Через рахунки в РВС Банку на користь Демчака та інших осіб зараховувалися мільйонні суми штучного «інвестиційного доходу». Потім банк без належного фінансового контролю забезпечував їх зняття готівкою та подальше переказування — тобто фактично виступав фінансовим провідником усієї схеми.
Коли НБУ провів планову перевірку РВС Банку за період з червня 2015-го по липень 2018 року, результати були промовисті: 82 випадки порушення норм фінансового моніторингу операцій з публічними діячами; використання «карусельної» схеми купівлі-продажу ОВДП; клієнти банку отримали «прибуток» на суму 221,8 млн грн; 89,1% цієї суми (197,5 млн грн) видали готівкою через касу банку.
Тобто банк Демчака фактично став класичною «пральнею» грошей, тільки з банківською ліцензією. За це народний депутат, очевидно, отримував «вдячність» від клієнтів. Так, наприклад, у грудні 2017 року на його рахунок у РВС Банку зарахували «інвестиційний прибуток» на суму 19,8 млн грн — майже одразу Демчак зняв 5,4 млн грн готівкою через касу свого банку.
Після цього, у 2018 році, Руслан Демчак переписав свій банк з його ТОВ «Українська бізнес група» (UBG) на Олександра Стецюка — свого колишнього помічника та партнера по тій же UBG. Вірогідно, хотів відвести від себе підозри, коли почнуться проблеми. Однак це не допомогло.
Заключним елементом схеми було те, що банк Демчака просто видавав мільйони готівкою третім особам, оформляючи це на публічних діячів, які в той момент перебували за кордоном. Банківські працівники на допитах продовжували стверджувати, що клієнти нібито були присутні особисто під час зняття готівки — але дані Державної прикордонної служби це спростовують.
Хто скористався «пральнею» Демчака
Максим Єфімов
Колишній народний депутат України 8-го та 9-го скликань, відомий підкупом виборців та неособистим голосуванням у Раді. У 2018 році Єфімов задекларував найбільший «інвестиційний дохід» від продажу облігацій серед усіх учасників схеми — 446 млн грн. Того ж року він почав скуповувати активи, що раніше контролювалися родиною Віктора Януковича: «Донбасенерго» — один з найбільших виробників електроенергії в Україні, конгресно-виставковий центр «Парковий» у Києві (відомий як «вертолітний майданчик Януковича»), а також дві вугільні шахти. У 2021 році Forbes оцінював статки Єфімова в $205 млн. За документами РВС Банку, у січні-лютому 2018 року Максим Єфімов отримував готівку в цьому банку на суму 15 млн грн — при цьому, за даними прикордонної служби, він на той момент не перебував за кордоном.
Олександр Фільдман та Олександр Фільдман-молодший
Відомий бізнесмен та народний депутат аж шести скликань поспіль, що володіє найбільшим харківським ринком «Барабашово». У декларації за 2017 рік Олександр Фільдман вказав дохід від «відчуження цінних паперів» на суму понад 545 млн грн. До схеми був долучений і його син, який того ж року задекларував ще 121 млн грн з того самого джерела. Разом — 666 млн грн «інвестиційного прибутку». У грудні 2017 року Олександр Фільдман отримав готівкою 12,7 млн грн через касу РВС Банку, 15 грудня його сину видали ще 2,7 млн грн — при тому що обидва не перебували за кордоном.
Геннадій та Ігор Ткачуки
Брати — обидва колишні депутати від «Блоку Петра Порошенка». Геннадій Ткачук — депутат Верховної Ради VIII скликання, Ігор Ткачук — колишній начальник Одеської філії «Адміністрації морських портів України» та екс-депутат Вінницької міськради. Обидва задекларували «інвестиційний дохід» від ОВДП приблизно по 5 млн грн за 2018 рік. Здавалося б, невеликі суми. Однак у декларації за 2024 рік Геннадій Ткачук зазначив, що позичив третім особам $578 тис., а також задекларував готівкою 655 тис. євро та $81 тис., у власності дружини — 303 тис. євро та $155 тис. Його брат Ігор у тій же декларації вказав $525 тис. готівкою і теж позичив комусь $580 тис. Тобто два брати з Вінниці тримають удома мільйони готівкою у валюті — після того як вони вже скористалися схемою легалізації через ОВДП роками раніше.
Олексій Чернишов та Світлана Чернишова
Колишній міністр розвитку громад та територій (2020–2022), колишній голова НАК «Нафтогаз України» (2022–2024) та віцепрем'єр-міністр і міністр національної єдності України (2024–2025). Його дружина Світлана Чернишова, доктор філологічних наук, професорка КНУ ім. Шевченка, у 2017 році отримала «інвестиційний дохід» від купівлі-продажу ОВДП на суму понад 9,1 млн грн. У 2024–2025 роках ім'я Олексія Чернишова опинилося в центрі антикорупційного розслідування НАБУ і САП під кодовою назвою «Мідас». Слідство підозрює його у корупційних схемах та можливому розкраданні коштів в енергетичній сфері. Вищий антикорупційний суд обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою застави 51,6 млн грн, яку за нього швидко внесли. У матеріалах НАБУ та САП дружина Світлана Чернишова фігурує під псевдонімом «Професор» і, за версією слідства, могла бути залучена до передачі коштів у корупційній схемі.
Андрій Руденко
Заступник мера Харкова, призначений міським головою Геннадієм Кернесом у лютому 2015 року, потім працював під керівництвом Ігоря Терехова до квітня 2024 року. Отримав «інвестиційний дохід» від купівлі-продажу ОВДП на суму понад 15 млн грн. Нині Андрій Руденко знаходиться у СІЗО під слідством — але не за відмивання коштів через банк Демчака, а за завищення вартості будівництва фортифікацій на Харківщині та розкрадання 5,4 млн грн бюджетних коштів.
Віталій Бонк
Власник і директор ТОВ «Нафтогазбуріння», бурової компанії, заснованої у грудні 2016 року. У журналістських розслідуваннях фігурує як один із ключових бенефіціарів схем з освоєння коштів державних тендерів «Укрнафти». Його компанії системно отримували багатомільйонні підряди після скасування конкурентних процедур у Prozorro — загалом виграли тендери на 597 млн грн.
Тетяна Бамбізова
Сестра колишнього топпосадовця Державної фіскальної служби України Євгена Бамбізова — фігуранта кримінальних проваджень, у межах яких він відшкодував державі понад 130 млн грн збитків за схеми з незаконним відшкодуванням ПДВ та фіктивними транзитними компаніями.
Інші учасники
Василій Андрієнко — директор ДПЗД «Укрінтеренерго» з 2018 до 2023 року, який на державній службі якимось чином зміг назбирати $450 тис. заощаджень. Андрій Пісний — голова Ради Української Асоціації Інвестиційного Бізнесу, який сьогодні позиціонує себе як галузевий експерт інвестиційного ринку. Станіслав Хош — колишній директор державної компанії «Укрінмаш», співзасновник компанії, що займається виробництвом запчастин для авіаційної техніки.
Віктор Ларченко — депутат Харківської міськради від партії «ОПЗЖ», довірена особа Фельдмана, який з 2005 року очолював Концерн «АВЕК та КО» — компанію Фельдмана, що управляє «Барабашово». Ларченко в часи дії схеми по ОВДП уклав договір позики на суму 300 млн грн із сестрою Фельдмана Лілією Захаровою.
Замок Флоренс Найтінгейл і діти в Лондоні: куди поділись гроші
Перша дружина Руслана Демчака Світлана Демчак (Барабаш) з 2013 року живе у Великій Британії, де позиціонує себе як «біодинамічний психотерапевт» — з послугою «Діагностика підсвідомості з HELISSEN» за 200 фунтів. В Україні вона досі значиться директором філії №1 ПАТ «Медичний центр «Добробут» у Києві, що може вказувати на продовження ділових стосунків.
У лютому 2025 року Світлана стала директором компанії TASTE OF LIFETIME LTD у місті Матлок — операційної структури бізнесу з оренди історичного маєтку «Флоренс Найтінгейл» у Дербиширі. Це будинок дитинства відомої британської медсестри та статистики Флоренс Найтінгейл, який у червні 2024 року виставили на продаж за 3,75 млн фунтів стерлінгів (близько $7,2 млн) — тоді ж його, вірогідно, і придбала Світлана Демчак. При повному заселенні маєток приносить 860 фунтів доходу на добу. Примітно, що сайт компанії має інтерфейс російською мовою за повної відсутності української.
Зрозуміло, що навряд чи Світлана Демчак заробила такі кошти на біодинамічній психотерапії. А от на чергову легалізацію брудних грошей її чоловіка — дуже схоже. Це підтверджує і прямий зв'язок із Демчаком, що прослідковується в структурі власності компанії Taste of Lifetime LTD: вона пов'язана з компанією UBG Corporation Ltd, яка через Liquid GLD Ltd пов'язана з Дмитром Демчаком — сином Руслана та Світлани.
Дмитро Демчак
Дмитро Демчак живе у Великій Британії — у 2017–2020 роках навчався в University of Bristol (один із провідних університетів Великої Британії, вартість навчання £30 000 на рік), а у 2020–2021 роках отримував ступінь магістра в Royal Holloway, Лондон (вартість навчання до £35 000 на рік). Паралельно, з 2019 до 2024 року, він працював у підконтрольному батькові РВС Банку. У 2018 році Дмитро Демчак став власником 75% акцій британської компанії UBG CORPORATION LTD — структури, яка фактично входить до Української бізнес групи батька, через яку той заволодів РВС Банком.
У серпні 2023 року UBG Corporation Limited подала заявку на реєстрацію торговельної марки SunShine в Україні — для соняшникової олії, борошна та зернових продуктів. У квітні 2025 року марку офіційно зареєстрували. Тобто підконтрольна Демчаку британська фірма займається експортом стратегічних українських товарів — поки сам він перебуває в розшуку.
З листопада 2024 року Дмитро Демчак став власником бізнесу Sense Logistics — транспортно-логістичної компанії, що спеціалізується на експорті товарів із Південної Кореї до країн Східної Європи, зокрема електротоварів та компонентів для дронів. За даними Import Genius, у 2025 році компанія експортувала в Україну генератори сигналів для ТОВ «Сторквей» — виробника систем радіоелектронної боротьби «Ай-Петрі», контроль над яким здійснюється через «Благодійний Фонд Порошенка». Наприкінці 2024 року ТОВ «Сторквей» виграло державний тендер на 8 млн грн. Тобто син Руслана Демчака поставляє комплектуючі для РЕБів, що виробляються структурами п'ятого президента України, після чого вони разом заробляють бюджетні гроші.
Катерина Демчак
Старша донька Руслана Демчака, 23-річна Катерина Демчак, була введена в структуру володіння РВС Банком як міноритарний акціонер з 1% акцій. Живе у Великій Британії — закінчила Queen Mary University of London (вартість навчання до £34 тис. на рік), потім магістратуру в King's College London (до £45 тис. на рік). Загалом мінімум £200–250 тис. витрат лише на навчання, без урахування проживання та щоденних витрат. Нині Катерина Демчак працює бізнес-консультантом у компанії Dun & Bradstreet — лідері у сфері маркетингової інформації та аналізу ризиків. Іронія ситуації в тому, що донька організатора схеми легалізації мільярда гривень тепер займається перевіркою благонадійності бізнесів.
Тетяна Демчак
Молодша донька, 21-річна Тетяна Демчак, з 2016 року також проживає в Британії — виїхала у 12 років. Спочатку навчалась у Queenswood School — елітній приватній школі-пансіоні для дівчат (вартість навчання до £54 тис. на рік з проживанням, приблизно 2,5 млн грн щорічно за курсом тих років). З 2023 року Тетяна Демчак навчається в MetFilm School — школі кіномистецтва (£18–25 тис. на рік).
Чому клієнти «пральні» досі на волі?
Руслана Демчака затримали в Німеччині. Готується екстрадиція. Він скоро має постати перед судом за «каруселі» ОВДП. Але головне питання залишається відкритим: чому всі його клієнти — колишні нардепи, держслужбовці, бізнесмени — досі не мають підозр за легалізацію брудних грошей і спокійно живуть у статусі «успішних інвесторів»?
Демчака затримали, а решта клієнтів його «пральні» — Максим Єфімов, Олександр Фельдман, Геннадій та Ігор Ткачуки, Олексій та Світлана Чернишови, Андрій Руденко та інші — продовжують жити, не маючи підозр саме за схему відмивання через ОВДП. Це питання не до Демчака. Це питання до тих, хто досі не пред'явив їм відповідних звинувачень.
