Дипломатія стерв'ятника: китайські корпорації освоюють захоплені Росією українські території
Ван Ї — людина з бездоганними манерами і незмінним виразом обличчя, який однаково пасує і до співчуття, і до байдужості. На Мюнхенській конференції безпеки у лютому 2024 року він вкотре відчеканив те, що китайська дипломатія давно довела до рівня мантри: суверенітет і територіальна цілісність усіх країн мають поважатися. Україна — не виняток. Китай — за мир. Китай не є стороною конфлікту. Китай не скористався з кризи.
Через шість місяців після цих слів, у серпні 2024-го, в окуповану Донецьку область прибуло обладнання китайської компанії SANY Heavy Industry — прохідницькі комбайни для чотирьох шахт структури «ІМПЕКС-ДОН»: «Лутугінська», «Прогрес» у Торезі, «Зоря» у Сніжному, «Комсомолець Донбасу» у Кіровському. SANY — третій у світі виробник важкої техніки. Її засновник Лян Венгень — впливовий член КПК. Призначення поставки — підтримання видобутку вугілля на українських землях, які Пекін офіційно не визнає російськими.
Ці два факти існують одночасно. Саме в цьому і полягає суть усієї конструкції.
Стратегія, у якої немає назви
У дипломатичних словниках немає терміну для того, чим займається Китай на захоплених Росією українських територіях. Офіційний Пекін не визнає анексії. Не визнає так звані «нові регіони» російськими. Формально дотримується принципу суверенітету. Але саме ця формальність і є ключем до розуміння: юридичне невизнання створює ідеальне прикриття для економічного освоєння.
Дослідники Східної групи з прав людини та Інституту стратегічних досліджень і безпеки задокументували присутність щонайменше 17 китайських компаній на захоплених українських територіях. Сім секторів: гірничодобувна промисловість, металургія, будівництво, телекомунікації, енергетика, сільське господарство, освіта. Понад десять задокументованих візитів делегацій з КНР — від бізнесменів до членів Народного політичного консультативного ради Китаю, органу, що відображає позицію партії на середньому рівні ієрархії.
Механізм проникнення при цьому відпрацьований до автоматизму. Китайські компанії не з'являються на окупованих землях під власними прапорами — вони заходять через російські фірми-посередники, які приховують кінцевих бенефіціарів і реальних постачальників обладнання. Маршрут товарів: виробничі кластери провінцій Гуандун і Хенань — пограничний перехід Маньчжурія-Забайкальськ — Ростов-на-Дону, який став головним розподільчим хабом. Але найцікавіше відбувається в Казахстані: значна частина обладнання там переоформлюється як місцева продукція, і на кордон з Росією воно приходить уже без китайського походження. Санкційний обхід зведений до промислового стандарту.
Вугілля, каміння і «китайський кар'єр»
Найбільш системно китайське присутність проявляється в гірничодобувній галузі окупованої Донецької та Луганської областей. Після розриву з українськими і європейськими постачальниками запчастин шахти опинились у технологічному вакуумі — і Китай заповнив його без конкурентів.
Після успішного досвіду з SANY керівництво «ІМПЕКС-ДОН» прийняло рішення про повну переорієнтацію всього парку обладнання на китайські стандарти. Це не просто контракт — це зміна технологічної ДНК підприємства на десятиліття вперед.
У грудні 2025 року на шахту «Білоріченська» в окупованій Луганській області прибула делегація китайських спеціалістів — узгоджувати технічні параметри нового очисного забою. Проект модернізації оцінюється більш ніж у 1,1 млрд рублів — близько $13,2 млн. Фінансування — через російські державні інститути розвитку ВЕБ.РФ і Промсвязьбанк. Тобто гроші російського держбюджету йдуть на оплату китайського обладнання для модернізації шахти на українській землі.
Паралельно з вугіллям іде камінь. У Тельманівському районі окупованої Донецької області розгорнуто проект, який місцеві функціонери в неофіційних розмовах називають «китайським кар'єром» — за домінуванням технологій КНР. Дві компанії, Amma Construction Machinery Shanghai і Zhongxin Heavy Industrial Machinery, поставили обладнання для нових заводів з виробництва бетону і дробильно-сортувальних комплексів. Монтаж — через російських посередників, але технічний нагляд вели китайські інженери. Продукція Каранського кар'єру має конкретне призначення: відновлення Маріуполя і будівництво доріг військового призначення — траси Донецьк–Маріуполь і Тельманово–Волноваха.
Інша китайська компанія, Liming Heavy Industry, постачає дробильні установки і вібраційні живильники для Групи компаній «Надра» — структури, що контролює видобуток нерудних матеріалів на окупованих землях. Представник «Надр» Артем Жихарьов у 2023 році особисто об'їхав промислові майданчики в Пекіні, Чженчжоу, Цзинані й Тайюані. Це не туризм — це закупівельна місія.
Huawei і замок без ключа
Якщо в гірничодобувній галузі Китай є одним із постачальників, то в телекомунікаціях він є єдиним. Після того як Ericsson і Nokia пішли з ринку, а місцеві мережі були інтегровані в російський цифровий простір, альтернативи не лишилося.
Місцевий оператор «Міранда-Медіа», що виконує роль провідника російських телекомунікаційних стандартів на захоплених українських територіях, експлуатує близько 6000 базових станцій виробництва Huawei. Китайська корпорація також постачає серверне обладнання для опорної мережі — тобто для самого хребта інфраструктури зв'язку.
Це означає одне: регіональна інфраструктура зв'язку повністю залежить від китайських оновлень і технічної підтримки. Будь-яка майбутня модернізація або розширення мережі вимагатиме сумісного обладнання того ж виробника. В умовах санкцій це гарантує Huawei монопольне становище на десятиліття — і це без жодного юридичного визнання анексії з боку Пекіна.
Завод «Донфрост» і привид локалізації
Показовою є і доля донецького заводу холодильного обладнання «Донфрост» — колишнього «Норда». У 2024 році підприємство повністю замінило виробничі лінії угорського виробництва, що працювали з початку 1990-х, на сучасні китайські. Офіційно завод заявляє про 82% локалізації: більшість комплектуючих, мовляв, виробляється на місці.
Але ключові високотехнологічні вузли — компресори й електронні компоненти управління — закуповуються виключно в Китаї. Тобто «Донфрост» перетворився на складальний майданчик для китайських технологій. Завод функціонує, продукція виходить з воріт, показники локалізації красиво виглядають у звітах — а технологічна залежність від КНР тільки зростає.
Юань як валюта окупації
Паралельно з технологічним замиканням відбувається фінансове. У так званих «нових регіонах» стрімко зростає використання китайського юаня — як у міжфірмових розрахунках, так і в роздрібному сегменті. В окупованій Луганській області юань офіційно продається у 79 відділеннях банків. Понад 60-80% імпорту регіону становлять китайські товари. Загалом понад 90% розрахунків між Росією і Китаєм тепер відбуваються в юанях і рублях — обсяг двосторонньої торгівлі у 2024 році досяг рекордних $220 млрд.
Головним фінансовим оператором китайсько-російської взаємодії на захоплених територіях виступає Промсвязьбанк. У листопаді 2024 року ПСБ організував виїзд великої групи бізнесменів із так званих «нових регіонів» на Міжнародну імпортну виставку в Шанхаї. Там були досягнуті домовленості про постачання портового обладнання виробництва ZPMC — найбільшого у світі виробника кранів і термінальних систем.
Оскільки великі китайські банки нерідко блокують прямі платежі з Росії, бізнес захоплених територій перейшов на альтернативні інструменти. WeChat Pay — для дрібних і середніх транзакцій поза системою SWIFT. Стейблкоїн USDT — для оплати великих партій товарів; комісії посередників при таких операціях сягають 8-15%, але відсутність конкурентів і висока маржинальність бізнесу це компенсують.
Великі будівельники і «Один пояс»
Відновлення зруйнованої інфраструктури Маріуполя і будівництво нових кварталів у Донецьку відкривають простір для китайських державних будівельних корпорацій. У 2024 році в провінції Хейлунцзян відбувся перший Російсько-Китайський будівельний форум, де делегація так званої «ДНР» на чолі з «головою уряду» Євгеном Сонцевим презентувала свій «інвестиційний потенціал». Серед зацікавлених — такі структури, як Genertec International і China Xinxing Group, що перебувають під прямим контролем уряду КНР.
Але найбільший геоекономічний проект інший. Росія активно просуває включення захоплених українських територій у транспортний коридор «Європа — Західний Китай» — дев'ятитисячокілометровий маршрут у рамках ініціативи «Один пояс — один путь». Всередині Росії цей коридор з'єднує Москву, Казань і Самару. Далі — будується траса Ростов-на-Дону–Маріуполь–Мелітополь–Сімферополь, 635 кілометрів через захоплені українські землі. Якщо Пекін погодиться, ці території стають вузловою точкою китайської транспортної архітектури — незалежно від будь-якого майбутнього юридичного статусу.
У жовтні 2023 року на Східному економічному форумі у Владивостоці делегація так званої «ДНР» підписала угоду з компанією Beijing Andora Technology — про постачання енергетичного обладнання і перспективу локалізації виробництва в Донецьку. Для Пекіна це модель: перенос виробничих потужностей у регіони з дешевою електроенергією і гарантованим попитом — під прикриттям статусу приватних інвестицій.
Каліграфія у Луганську
В окупованому Луганську відкрито центр вивчення китайської мови — з заняттями каліграфією і чайними церемоніями. Це не культурна дипломатія для галочки. Це розрахунок на довгострокову присутність китайських спеціалістів і менеджерів, яким там доведеться жити і працювати роками. Делегації з Китаю, що відвідують захоплені українські міста, включають не лише бізнесменів — але й членів Народного політичного консультативного ради, що є маркером партійного схвалення контактів на середньому рівні ієрархії КПК.
У жовтні 2025 року китайський представник відкрито взяв участь у III Форумі Нового Шовкового шляху на окупованому Кримському півострові. Серед учасників — представники великого і середнього бізнесу КНР та місцеві чиновники. Мета: посилення економічного співробітництва і «підвищення міжнародного іміджу Криму».
«Стратегічна двозначність» і її ціна
Офіційний Пекін описує свою позицію терміном, який важко перекласти без втрати смислу: «стратегічна двозначність». Держава формально дистанціюється — але заохочує провінційні і приватні ініціативи. Компанія SANY формально є приватною — але її засновник є членом КПК, і постачання в зону конфлікту мають характер стратегічної підтримки, а не комерційної авантюри. Beijing Andora Technology підписує угоди з окупаційними «адміністраціями» в рамках «приватних інвестицій» — але на Східному економічному форумі, де Кремль демонструє контроль над «новими регіонами».
У травні 2024 року Пекін разом із Бразилією представив другий «мирний план» — і в ньому непомітно зник пункт про повагу до територіальної цілісності, який був у першому варіанті 2023 року. Коли журналісти запитали речницю МЗС КНР Мао Нін про діяльність китайських компаній в енергетичному та аграрному секторах захоплених українських територій, вона відповіла, що «не знайома з обставинами, про які йдеться».
У липні 2025 року Ван Ї повідомив Каї Каллас від Єврокомісії те, що давно читалося між рядків офіційних заяв: Пекін не хотів би бачити поразки Росії в Україні. Не з ідеологічних міркувань — з прагматичних: якщо Москва програє, Вашингтон зосередиться на Китаї.
Технологічне замикання як стратегія
Сукупний ефект усього описаного — це не просто бізнес в умовах війни. Це системне технологічне, фінансове і логістичне замикання захоплених українських територій на китайські ланцюги постачання. Телекомунікаційна інфраструктура — Huawei, заміна якому в умовах санкцій неможлива. Шахтне обладнання — китайські стандарти, під які вже переорієнтовано весь парк. Фінансові розрахунки — юань і криптовалютні схеми поза SWIFT. Будівельна база — китайські технології в бетоні Маріуполя.
Це означає, що деокупація цих земель — навіть у гіпотетичному майбутньому — вимагатиме не лише виведення російських військ. Вона вимагатиме демонтажу всієї інфраструктури, зведеної за китайської участі. І саме це є найдорожчим активом Пекіна в цій грі: не визнаючи анексії юридично, він робить її незворотною технологічно.
Ван Ї тим часом продовжує повторювати на конференціях, що суверенітет і територіальна цілісність усіх країн мають поважатися. І що Китай — за мир. Україна — не виняток.
Прохідницькі комбайни в шахтах окупованої Донецької області мовчки підтверджують кожне слово.
