GEMME Europe: чому європейські судді самі почали просувати медіацію
У всіх організаціях, про які йшлося раніше в цій серії, є одна спільна риса: вони побудовані навколо самого процесу медіації — як провайдери послуг, як стандартизатори компетентності медіаторів, як інституції, що приймають запити сторін і адмініструють процедуру. GEMME (European Group of Magistrates for Mediation) стоїть осторонь від усіх них, адже це не організація медіаторів і не організація для сторін спору. Це об'єднання суддів, які вирішили самостійно, зсередини судової системи, просувати медіацію серед власних колег.
Парадокс очевидний: судді, чия професійна роль полягає в ухваленні рішень, добровільно об'єдналися, щоб переконувати інших суддів скеровувати справи на процедуру, яка формально відбирає в них частину роботи. Саме цей парадокс і робить GEMME цікавою темою в серії про інституції медіації.
Паризька зустріч 2003 року
Повна назва організації французькою — Groupement européen des magistrats pour la médiation, англійською її перекладають як European Association of Judges for Mediation. Дата заснування прив'язана до конкретного місця й людини: 19 грудня 2003 року в будівлі Касаційного суду Франції в Парижі відбулася перша зустріч під головуванням Гі Канівé — на той момент першого голови французького Касаційного суду, тобто найвищої судової інстанції країни в цивільних і кримінальних справах.
Показово, що ініціатива виникла саме від суддів найвищого рівня, а не від адвокатури чи бізнес-асоціацій, як це нерідко траплялось з іншими організаціями цієї серії. Коли рух за нову практику вирішення спорів очолює перший голова національного Касаційного суду, ініціатива отримує інституційну вагу, якої не мала б аналогічна пропозиція від приватної юридичної фірми чи об'єднання медіаторів.
На зустріч приїхали понад шістдесят магістратів із семи країн: п'ятнадцять з Бельгії, тридцять п'ять із Франції, шість з Німеччини, по одному з Нідерландів, Португалії та Великої Британії, і троє з Італії. Переважання французьких учасників закономірне з огляду на місце проведення, проте присутність суддів із шести інших країн уже на першій зустрічі засвідчила, що задум від початку мав європейський, а не суто французький масштаб.
Формальну реєстрацію організації як некомерційного міжнародного об'єднання за французьким законодавством оформили лише навесні 2004 року — через три місяці після першої зустрічі. Цей розрив між ініціативою і бюрократичним оформленням типовий: спочатку потрібно було впевнитися, що інтерес учасників не обмежиться одноразовим заходом, а переросте у стабільну робочу структуру. Юридичну адресу обрали символічну: набережна Орлож, 5, у Парижі — адреса самого Касаційного суду Франції. Уже цей вибір показує, що йшлося не про приватну ініціативу ентузіастів, а про рух, укорінений у найвищому рівні французької судової системи від першого дня.
Двадцять років зростання
За понад двадцять років організація виросла з семи країн-засновниць до двадцяти п'яти країн, включно зі спостерігачами, і понад восьмисот членів. Це зростання відбувалося не через централізоване розширення з паризького офісу, а через поступове утворення національних секцій у кожній новій країні, де знаходилися судді, готові взяти на себе ініціативу локального представництва GEMME.
Модель національних секцій виявилася ключовою для масштабування на весь континент за збереження чутливості до локального контексту. Кожна країна має власну правову традицію, власне суспільне ставлення до судової влади й власну історію (або її відсутність) використання альтернативних методів вирішення спорів. Централізована паризька штаб-квартира навряд чи змогла б ефективно вести просвітницьку роботу одночасно в двадцяти п'яти різних юрисдикціях без делегування суттєвої автономії на місця.
Статус спостерігача в структурі GEMME зазвичай відображає ранню стадію розвитку локальної секції: группу суддів, що вже виявила інтерес і бере участь у загальноєвропейських заходах, але ще не сформувала повноцінну національну структуру з власним статутом і формальним членством. З часом частина спостерігачів переходить у статус повноправних секцій, тоді як інші залишаються на цій стадії довше — залежно від темпів розвитку медіаційної культури у своїй країні.
Хто входить в об'єднання
GEMME працює в межах країн Європейського Союзу та Європейської асоціації вільної торгівлі. Основна категорія членів — кар'єрні судді, що спеціалізуються в цивільній, комерційній, трудовій, сімейній та кримінальній сферах права. Кожна з цих спеціалізацій має власну логіку застосування медіації: у сімейних справах вона цінна для збереження стосунків після розлучення чи спору про опіку, у комерційних — дозволяє зберегти ділові зв'язки між компаніями, у трудових — допомагає уникнути публічного загострення конфлікту між роботодавцем і працівником.
Асоційованими членами можуть ставати юристи, науковці й медіатори, але ядро організації формують судді. Це принципова відмінність від решти організацій серії. IMI встановлює стандарти для медіаторів. CEDR, ICC, WIPO, EUIPO надають послуги медіації безпосередньо сторонам. GEMME натомість працює з тими, хто щодня ухвалює рішення про долю справ у судовій системі, і намагається змінити їхнє професійне мислення зсередини.
Організація побудована як мережа національних секцій, об'єднаних спільним парасольковим утворенням у Парижі. Кожна секція має автономію в тому, як саме просувати медіацію у своїй країні. Парасолькова структура забезпечує обмін досвідом між секціями, спільне представництво на європейському рівні й уніфіковане бачення місії організації, тоді як конкретна тактика залишається на розсуд місцевих учасників.
П'ять напрямків роботи
Аналітична робота з інституціями
GEMME систематично бере участь у дискусіях із національними, європейськими та міжнародними органами влади, зокрема в обговореннях імплементації Директиви ЄС про медіацію в цивільних і комерційних справах. Організація має статус спостерігача при Раді Європи — що дає їй формальний канал впливу на європейську політику в сфері правосуддя, а не лише роль стороннього коментатора. Представники GEMME беруть участь у профільних обговореннях, подають позиції щодо законодавчих ініціатив і підтримують прямий діалог із чиновниками, відповідальними за розробку політики у сфері альтернативного вирішення спорів.
Аналітична робота включає й регулярні внутрішні зустрічі, на яких представники різних секцій обмінюються баченням того, які законодавчі й процедурні зміни потрібні в конкретних юрисдикціях, аби медіація стала практичнішим вибором для суддів, що розглядають справи щодня.
Поширення найкращих практик
Через конференції, що організовують різні національні секції, GEMME збирає й поширює приклади того, що реально працює в різних юрисдикціях. Особливо цінний у цьому сенсі досвід Італії: саме ця країна запровадила модель обов'язкової медіації і використовує її в рази частіше, ніж решта Європи. Цей досвід став предметом окремих дискусій на конференціях GEMME — чи варто іншим країнам переймати італійську модель обов'язковості, чи краще шукати менш примусові шляхи стимулювання, враховуючи, що обов'язковість викликає суперечки щодо її сумісності з добровільною природою медіації.
Конференційний формат дає суддям з різних країн змогу безпосередньо ділитись практичним досвідом: як формулювати пропозицію медіації сторонам під час засідання, які аргументи виявляються найпереконливішими, які типи справ найкраще піддаються медіації, а які варто залишати для звичайного судового розгляду.
Просвітницька робота
GEMME веде широку інформаційну діяльність через власний сайт, публічні форуми, книги, статті в пресі, довідники, колоквіуми і відеоматеріали, адресовані як юридичній спільноті, так і широкій аудиторії. Мета подвійна: підвищити обізнаність суспільства про медіацію і змінити усталене сприйняття, за яким звернення до державного суду вважається єдиним «правильним» способом вирішити спір.
Ця робота спрямована не лише на потенційних сторін майбутніх спорів, а й на самих юристів — перших радників клієнтів у момент виникнення конфлікту. Якщо адвокат за замовчуванням радить подавати позов, не згадуючи медіацію, шанс на те, що справа коли-небудь потрапить до медіатора, різко знижується ще до будь-якого судового провадження. Тому частина матеріалів GEMME орієнтована саме на юридичну освіту й зміну звичок практикуючих адвокатів.
Навчання суддів, які скеровують справи на медіацію
Окремий напрямок — підготовка «mediation prescribers», тобто суддів, які на практиці вирішують, чи запропонувати сторонам спробувати медіацію перед стандартним судовим розглядом. Це організовується через семінари й тренінги, в яких GEMME або бере участь, або виступає ініціатором.
Ця робота базується на простому спостереженні: навіть у країнах, де законодавство прямо заохочує суддів пропонувати медіацію, реальна частота таких пропозицій сильно залежить від особистого знайомства конкретного судді з тим, як медіація працює на практиці, і від його особистої впевненості в її результативності. Тренінги покликані заповнити саме цю прогалину досвіду й довіри, а не лише формального знання закону.
Вплив Директиви ЄС про медіацію
Директива ЄС про медіацію в цивільних і комерційних справах, ухвалена 21 травня 2008 року, надала всій роботі GEMME потужніший інституційний привід для розмови з національними урядами про практичну імплементацію. Директива дала організації конкретний юридично обов'язковий документ, на який можна посилатись у розмовах з міністерствами юстиції, замість того щоб апелювати лише до загальних аргументів на користь медіації.
Водночас досвід GEMME на місцях виявив одну з головних проблем імплементації: за різними оцінками, менш ніж один відсоток справ, що потрапляють до суду в ЄС, врегульовується через медіацію — попри формальну наявність законодавчої бази практично в усіх державах-членах. Саме ця прірва між юридичною можливістю і реальною практикою є тим викликом, на розв'язання якого спрямована щоденна робота національних секцій.
«Mediation meets Judges»: проєкт, що показує підхід GEMME в дії
Один із найбільш конкретних і вимірюваних проєктів GEMME — ініціатива «Mediation meets Judges», реалізована за співфінансування Євросоюзу спільно з EUROCHAMBRES, дев'ятьма торговими палатами й медіаційними центрами та самою GEMME — одночасно в семи країнах: Бельгії, Болгарії, Кіпрі, Франції, Ірландії, Італії та Іспанії.
Проєкт передбачав організацію сорока воркшопів, на яких судді й практикуючі медіатори могли безпосередньо зустрічатися, обмінюватись найкращими практиками і спільно просувати медіацію в судах. У межах ініціативи розробили набір практичних інструментів, обговорених разом із суддями цивільних і комерційних судів по всій Європі.
Кінцева мета полягала в запуску пілотних програм судової медіації щонайменше в тринадцяти регіонах: Андалусії, Барселоні, Бордо, Брюсселі, Дубліні, Мадриді, Марселі, Мілані, Монці, Нікосії, Парижі, Ренні та Софії. Вибір не був випадковим: організатори свідомо поєднали великі столичні центри з регіональними судовими округами, аби перевірити, чи працює модель однаково добре у великих юрисдикціях зі складною судовою бюрократією і в менших регіональних судах.
Цей проєкт добре ілюструє загальну логіку GEMME: замість абстрактних закликів до медіації через публікації чи публічні заяви — будувати живі, особисті контакти між суддями й медіаторами в конкретних регіонах, з вимірюваними пілотними програмами як результатом.
Внутрішній опір, з яким стикається GEMME
Учасники GEMME відверто говорять про причини, чому медіація в одних країнах приживається важче, ніж в інших. На заходах, присвячених двадцятиріччю організації, представники однієї з національних секцій пояснювали загальну логіку опору: у суспільстві, де звернення до «природного судді» історично сприймається як єдиний легітимний спосіб вирішення приватного спору, просто немає усталеного запиту на приватного, оплачуваного сторонами медіатора. Особливо це стосується країн із дуже високим співвідношенням юристів на душу населення, де юридична професія домінує в культурі вирішення конфліктів, а звернення до позасудового способу може сприйматись як ознака слабкості.
До цього додається суто економічний чинник: у країнах, де судовий процес відносно дешевий або де витрати традиційно покриває програвша сторона, мотивація шукати альтернативу у вигляді платної медіації природно нижча. Ця відвертість — найцінніша риса GEMME як організації. На відміну від маркетингових матеріалів комерційних провайдерів, судді не приховують, наскільки повільним і важким буває процес культурної зміни, навіть коли його підтримано на найвищому інституційному рівні.
Місце GEMME серед інших організацій серії
Якщо розмістити всі організації серії на умовній шкалі «хто на кого впливає», картина виглядає так. CEDR, ICC ADR Centre, WIPO AMC і EUIPO Mediation Centre впливають безпосередньо на сторони конкретних спорів, надаючи їм послугу медіації. IMI впливає на самих медіаторів, встановлюючи стандарти їхньої кваліфікації. GEMME унікальна тим, що впливає на третю сторону всього рівняння — на суддів, які часто є першою і єдиною точкою контакту, через яку сторона спору взагалі дізнається про медіацію як альтернативу.
Це принципово інший тип впливу: не послуга, не стандарт, а зміна професійної культури зсередини системи, яка теоретично мала б конкурувати з медіацією за «клієнтів», але натомість добровільно намагається скеровувати частину справ у її бік. Три типи організацій цієї серії доповнюють одна одну в одному ланцюжку: GEMME переконує суддю запропонувати медіацію, сторони звертаються до провайдера послуг на кшталт CEDR, ICC чи WIPO, а якість медіатора в ідеалі підтверджена стандартами на кшталт тих, що встановлює IMI.
Саме тому GEMME, попри відносну непублічність порівняно з великими інституціями, відіграє критично важливу роль в архітектурі того, як медіація взагалі потрапляє в поле зору сторін спору в різних країнах Європи.
Правила й процедурні документи необхідні, але недостатні. Стандарти якості медіаторів — теж необхідні, але теж недостатні. Виявляється, потрібна ще й активна, добровільна робота людей усередині самої судової системи, готових визнати, що частину справ краще вирішити не в залі суду. Судді, що з 2003 року об'єднуються заради просування альтернативи власному суду, — мабуть, найкращий доказ того, наскільки серйозно частина європейської юридичної спільноти сприймає ідею, що якість правосуддя вимірюється не кількістю ухвалених вироків, а тим, наскільки добре суспільство вміє вирішувати власні конфлікти — включно з тими способами, які не потребують судді взагалі.
