Купальські Свята

Цього 7529 Кола Сварожого (2021року) Купальські свята:

20 ЧЕРВНЯ – СВЯТО ДАЖДЬБОГА

21 ЧЕРВНЯ – КУПАЙЛИЦЯ- (ЗБІР ЦІЛЮЩИХ ТРАВ)

21 ЧЕРВНЯ – ЛІТНЄ СОНЦЕСТОЯННЯ(6.32.08) - КУПАЛЬСЬКИЙ ВЕЛИКДЕНЬ.

22 ЧЕРВНЯ – КУПАЙЛО – БОГ ЛЮБОВІ, ОЧИЩЕННЯ І ПРОДОВЖЕННЯ РОДУ. СВЯТО БІЛОБОГА.

21 ЧЕРВНЯ – 5 ЛИПНЯ – ЯРИЛЬСЬКІ СВЯТКІ

27 ЧЕРВНЯ – СВЯТО ЛІТНЬОГО СВАРОГА

5ЛИПНЯ (22.47) – СВЯТО ЯРИЛЬСЬКОЇ ВОДИ (зміна полярності води з «-» на «+»)

9 ЛИПНЯ-СВЯТО МАКОШІ

Купайло — Бог літнього сонцевороту (сонцестояння), Бог шлюбу, сім'ї, кохання, продовження роду та земних радощів. І. Нечуй-Левицький у своєму дослідженні української міфології пояснює його назву так: «Ясні літні небесні зливи, сонце, блискавка й грім спільними силами ніби купають землю, даруючи їй найбільшу в час празника Купайла родючу силу, а може, й од того, що на празник Купайла люде купались у воді, віруючи в її чудову силу». Ім’я Купайла походить від слова купа–сукупність, збір громади, а також поєднання статей, вступ у шлюб.Купайло також означає збуджений, пристрасний, нестримний. В обрядовому Купальському вогнищі священну роль виконують вогонь і вода як засоби очищення: «Молодая молодице, вийди до нас на вулицю, розпали нам купайлицю» (купальська пісня).

В Україні та Польщі збереглася назва Купальського вогнища — собітка (зібрання, подія, «буття разом»): наші Купайло і Купайлиця за значенням близькі до римського Купидона і грецької Кибели, що є Богами шлюбу, пристрасті, любові. Також грецький Аполон подібен до Купайла. За археологічними даними, Купайла святкували за 3000 років до р.х. На честь цього свята у поляків названа священна місцевість Соботка (нині назва міста).

Купальське вогнище запалювалося від живого вогню, і символізувало небесний сонячний вогонь, який запалює кохання в серцях парубків і дівчат, парує їх у цю чарівну ніч. У «Густинському літописі» пояснюється, що «Купало бяше бог обилія, якоже у еллін Церес». Церес у Етрусків, а пізніше у греків і римлян вважалася Богинею шлюбу, материнства, небесної долі. Велесова книга пояснює значення Купальського свята: «Це Бог Купайло гряде до нас і говорить нам, що повинні стати горді й чисті тілами і душами нашими»[ВК.21]. В іншому місці Купайло називається Купалбогом: «Купалбог до Митнищ правитиме всяким омовінням» [ВК.38-А.], вірогідно Митнища — одна з назв купальського періоду. В обрядах Купайла збереглося священне значення вогню (стрибання через ватру, спалювання непотрібних речей з хворобами та негараздами) і води (купання, перепливання через річку), бо «Сварог уставив ті омовіння і Купалища і те вказав, що не сміємо те покинути. І умиємо тіла, й умиємо душі свої в чистих водах живих...»[ВК.26].

В обрядах Купальського свята важливу роль відіграє також збирання цілющих трав, ворожіння на вінках, вогненне колесо, яке котять згори в річку (символ астрономічного переходу фаз сонця на спадання довжини дня). Купальські легенди найчастіше пов’язані з пошуками чарівної квітки папороті, яка символізує людське щастя загалом, і зокрема, має любовне значення — пошуки щасливого подружжя. Свято відбувається на літнє сонцестояння (переважно в ніч з 21 на 22 червня). В Україні роблять колесо, обмотане сіном чи соломою, яке підпалюють і котять згори в річку. Вогняне колесо, безперечно, є символом Сонця – небесного вогню.

Подібні звичаї існують у багатьох народів, особливо індоєвропейських: у литовців Ліго, у латвійців Літа (Litha),у кельтів Вардавар, у вірменів Исиах, якутів, чехів, німців, австрійців, сербів, болгар, поляків, англійців, шотландців, ірландців, білорусів, росіян та інших. Святкування з нагоди літнього сонцестояння відомі в багатьох народів. Найбільшого розмаху свято набуло в Іспанії, де 19–24 червня проводиться фестиваль «Вогнища Сан Хуана», та в Бразилії — «Феста Юніна» 13–29 червня.

Саме тому християнська церква не змогла побороти цю народну традицію та наклала на ці святкові дні свою ідеологічну надбудову. Під тиском християнства, яке всіляко боролося зі святом Купайла різного роду заборонами, сталося «об'єднання-заміщення» свята огнищан Русичів з християнським святом Іоанна Хрестителя (Предтечі), що відбувається на честь хрещення Ісуса Христа в водах Йордану «купанням». Змінившись змістовно, обряд огнищан, однак, зберіг свої архаїчні риси, серед яких найхарактернішими є ряження в зілля, розкладання вогнищ, співання стародавніх пісень, передусім пісні-кликання: «Купайло, Купайло, де ти зимувало, зимувало в лісі, ночувало в стрісі, зимувало в пір'єчку, літувало в зіллєчку». Закінчувалося свято стрибанням через вогонь, купанням та киданням вінків у воду, і нарешті, спаленням опудал Купайла та Купайлиці.

Після християнізації Руси поступово, разом з прадавніми віруваннями, сакральні тексти майже цілковито були заміщені побутово-ігровою тематикою. Купайло із центрального Огнищанського дійства, пов'язаного з богами Неба і Сонця та утворення традиційної сім'ї , до XVII ст. перетворилося на молодіжну забаву.

Боротьба Церкви зі святом

На 7 липня припадає Різдво Іоанна Предтечі (24 червня за старим стилем), яке святкують християни східного обряду (що, доречі, ще раз доводить різницю у 16 а не 13 днів з Колом Сварожим Огнищан). В Україні цей день називають святом Івана Купала. Саме святкування в своїй суті пов'язане з давньослов'янською вірою та носить магічний характер — ритуальні очищення вогнем, ворожіння, гадання, ігри. В часи після Хрещення Русі старі звичаї стали тісно пов'язаними з християнською подією, свято набуло нового змісту.

Церкви не підтримували (а православна й зараз не підтримує) таких народних гулянь, визнаючи лише назву Різдво Івана Предтечі, натомість серед народу вживають назву «Івана Купала», або просто «Купала». Народні купальські гуляння аж до початку XX століття заборонялися (як і традиції інших прадавніх і народних свят). Учасників народних гулянь, обрядів часто жорстоко карали. Деякі парафії УГКЦ останніми роками підтримують народні традиції купальських святкувань, накшталт Горпина Купальниця, що відзначається 23 червня (6 липня). В цей день усе підпорядковується підготовці до нічної зустрічі Купайла. Після прийняття християнства саме на цей день наклалося церковне шанування "святої" Агрипини Римської, яку прозвали в народі Горпиною.

Також на день сонцестояння церва призначила день свого «святого» злодія, який вкрав державне майно: Федір Колодязник відзначається 21 червня (народне свято колодязника 5 червня). В церковному календарі це дата «вшанування» пам'яті «вєлікомученіка» Феодора Стратилата, Гераклійського. Святий Феодор — "заступник" православного воїнства. Історія: Як пишуть церковники, Феодор Стратилат жив у III-IV століттях в Малій Азії. Він народився в місті Євхаїті. Ріс «обдарованим», «чуйним», «уважним» і «добросердечним» юнаком з красивою зовнішністю (какой хароший мальчік, хоч до рани прикладай). За це «Бог» дав йому досконале оволодіння християнською «істиною». Одного разу до нього дійшла чутка, що недалеко від міста, де він жив, з'явився змій, який щодня пожирає людей і звірів (от як накосячать та повбивають людей самі, так одразу у всьому змій винуватий). Юнак таємно взяв коня і невелике облаштування, що у нього було, і пішов на пошуки чудовиська, яке тримало в страху округу. Коли змій в черговий раз вийшов на полювання, він підніс молитву, бився з ним і переміг (перероблений міф про Персея). «Подвиг» приніс Феодору популярність і його призначили (купили йому посаду, а гроші за посаду треба відбивати) стратилатом (воєначальником) міста Гераклеї. Там він продовжив проповіді (вбивати неохрещених та красти бюджет) і незабаром майже все місто звернулося в християнство (бо християни сіли на бюджетне бабло і встановили кваліфікацію по вірі на тендерах). Про те донесли правителю Ліцинію. Він наказав привезти Феодора. Але той відповів, що не може покинути місто, побоюючись бунту християн (відмовив Цезарю – безстрашний поні). Феодор запросив імператора до себе, нібито для того, щоб відновити ідолопоклонство в населеному пункті (хотів вбити Цезаря, але той приїхав з військом). Ліциній приїхав в Гераклею, взявши найкращі статуї богів. Феодор випросив у нього ідолів, пояснивши, що хоче особисто зайнятися їх установкою. Сам же розпиляв золоті й срібні скульптури і шматки роздав убогим))) - тупо спіонєріл! Коли обман розкрився, Феодора було страчено за крадіжку державного майна.

Церква про свято Купайла

Густинський Літопис XVII століття розповідає:

Купало бяше бог обилія, якоже у Еллін Церез, єму же безумниї за обиліє благадареніє приношаху в то время, єгда імяша настати жатва. Сему Купалу, бісу єще і донині по нікоїх странах безумниї пам'ять совершають, наченше іюня 23 дня, в навечеріє Рож-ства Іоанна Предтечі, даже до жатви і даліє сицевим образом: с вечера собираються простая чадь обоєго пола, і соплетають собі вінци із ядомого зілля, іли коренія, і, препоясавшеся биліем, возгнетають огнь, інде же поставляють зеленую віть і, ємшеся за руці, около обращаються окрест оного огня, по-юще свої пісні, преплетающе Купалом. Потом чрез оний огнь прескакують, оному бісу жертву себі приносяще.

У Синопсису Київському

П’ятий ідол — Купало, якого вважають богом плодів земних, і йому спокушені дияволом подяки й жертви на початку жнив приносили. Того ж Купала, бога, чи істинніше, біса й до сьогодні в деяких місцевостях Рóссійських пам’ять тримається, найбільше ж — у надвечір’я Різдва святого Іоанна Хрестителя. Зібравшись увечері, молодь чоловічої, дівочої та жіночої статі плете собі вінки із певного зілля, і одягає на голову, і опоясується ним. Ще ж на тому бісівському ігрищі розкладають вогонь, і навколо нього, взявшись за руки, нечестиво ходять і скачуть, пісні співають, гидкого Купали [ім’я] часто повторюючи, і через вогонь перескакуючи, самих себе тому ж бісу Купалі в жертву приносять. І інших дійств диявольських багато на [тих] мерзенних зібраннях творять, про які й писати недобре. Крім цього святого Іоанна Хрестителя свята, й на свято святих верховних Апостолів Петра і Павла, диявол свої сіті напинає через гойдалки, на яких гойдаючись, випадає [декому], раптом упавши на землю, убитися, і негідно, без покаяння, душу свою втратити. Тому і гойдалок, як сіті диявольської, берегтися належить кожній християнській людині, аби не впасти й не зав’язнути в ній.

У посланні ігумена псковського Елеазара

…во святую ту нощь мало не весь град возмятется, и в селех возбесятца в бубны, и в сопели, и гудением струнным, и всякими неподобными игры сотонинскими, плесканием и плесанием, женам же и девам и главам киванием, и устнами их неприязнен клич, вся скверные бесовские песни, и хрептом их вихляниа, и ногам их скакание и таптаниа; ту же есть мужем и отроком великое падение, ту же есть на женское и девичье шатание блудное им воззрение, такоже есть и женам мужатым осквернение и девам растлениа. Что же бысть во градех и селех в годину ту — сотона красуется кумирское празднование, радость и веселие сотонинское, в нём же есть ликование… яко в поругание и в бесчестие Рожеству Предтечеву и в посмех и в коризну дни его, не вещущим истины, яко сущии идолослужителие бесовскии праздник сеи празноють…

Сице бо на всяко лето кумиром служебным обычаем сотона призывает и тому, яко жертва приноситца всяка скверна и беззаконие, богомерское приношение; яко день рожества Предотечи великого празнуют, но своим древним обычаем

У повчанні «Про ідолів Володимирових» - «Бог плодов земных».

Використані матеріали з відкритих наукових та медіа джерел