Міф про «порожні степи»: як Російська імперія винайшла Новоросію

Terra nullius по-російськи

Коли російські історики говорять про південь України, вони люблять повторювати одну й ту саму мантру: «Це були порожні землі, які ми освоїли». Нібито до приходу Катерини II там нікого не було — тільки вітер і ковила. А потім прийшли «цивілізатори» — спочатку німецькі колоністи, потім болгари, греки, серби — і перетворили «дикий степ» на квітучий край.

Це класичний колонізаторський наратив, знайомий з усіх імперій світу. Британці так само говорили про Австралію (doctrine of terra nullius), французи — про Алжир, американці — про Великі рівнини. Логіка завжди одна: якщо тут немає наших міст, наших законів, нашої мови — значить, тут нікого немає.

Хто насправді жив у «порожньому» степу?

Археологія і історичні джерела розбивають цей міф на кожному квадратному кілометрі. Південноукраїнські степи ніколи не були порожніми — це був коридор цивілізацій, що постійно рухався й оновлювався.

До російської експансії XVIII століття тут жили:

• Кримські татари з розгалуженою мережею поселень
• Ногайці з їхньою системою кочових маршрутів
• Греки, які мали торгові факторії вздовж узбережжя
• Волохи (румуни/молдавани)
• Українські та запорозькі козацькі зимівники
• Вірмени, що контролювали торгові шляхи

В долинах Інгулу та Південного Бугу знайдено поселення VI–VIII століть. Навколо Дністра — сліди античних і слов'янських общин. Кургани, зимівники, стоянки, торгові шляхи — археологія спростовує «порожнечу» буквально на кожному розкопі.

Чому степ виглядав «порожнім»?

Головна проблема — імперське oko не вміло бачити кочову культуру. Якщо немає кам'яних міст, фортець, cadastrових систем — значить, нічого немає.

Але степ працював за іншою логікою. Сучасні дослідження екології та клімату показують: сама структура ландшафту (відсутність лісу, хвилі трави, величезні горизонти) буквально підштовхувала людей до мобільності, до моделі «циркуляції», а не «осілості».

Степ не був порожнім — він просто рухався за іншими законами, незрозумілими для європейської аграрної цивілізації.

«Новоросія» як ідеологічний конструкт

Термін «Новоросія» з'явився у документах Катерини II з тим самим підтекстом, що й «Нова Англія» чи «Новий Світ»: це назва для колонізованої території, яка має заперечити існування попередніх мешканців.

Коли в 1789 році почалося масове переселення німецьких менонітів (228 сімей заснували вісім колоній в Катеринославському повіті), це подавалося як «освоєння». Насправді це була класична колонізація: вигнання корінного населення, перерозподіл їхніх земель, створення паралельних етнічних анклавів.

До 1811 року виникло вже 12 менонітських та дві німецькі колонії в Катеринославській губернії, 31 колонія в Херсонській, 55 колоній у Таврійській. Кожна родина отримувала 60 десятин землі (близько 65 га) — землі, які до того належали татарам, ногайцям, запорожцям.

Високорозвинена колонізація

Справді, німецькі колоністи створили ефективну сільськогосподарську систему. У їхніх школах діти вчилися 8 років (проти 3 років у російських церковно-парафіяльних), вони першими запровадили професійну агрономію, виноробство, інтенсивне садівництво. В одній колонії на 228 осіб було 9300 фруктових дерев і 5000 виноградних лоз — неймовірна продуктивність.

Але все це не скасовує колонізаторську природу процесу. Німці навіть не асимілювалися — всі предмети викладалися німецькою, діловодство з російською владою велося німецькою. Вони були привілейованою колоністською верствою, що отримала землі корінного населення за рахунок imperial expansion.

Що таке насправді «Новоросія»?

«Новоросія» — це не географічна назва. Це ідеологічний маркер колонізації, що виконував чіткі функції:

1. Заперечення попереднього населення («тут нікого не було»)
2. Легітимація захоплення («ми перші, хто це освоїв»)
3. Конструювання російської ідентичності через заперечення української, татарської, грецької
4. Створення міфу про «цивілізаторську місію» імперії

Сучасне відродження терміну «Новоросія» у 2014 році — це не випадок. Це реактивація імперського дискурсу з тією самою метою: заперечити українську ідентичність регіону, представити його як «російську землю», легітимізувати анексію як «повернення свого».

Висновок

Південна Українаніколи не була порожньою. Вона була багатоетнічним, динамічним простором, де жили десятки народів — від античних греків до запорожців.

Німецька колонізація XVIII–XIX століть — це важлива сторінка історії, але вона є частиною імперської експансії, а не «освоєння пустелі». Колоністи прийшли на землі, з яких було вигнано корінне населення — і це треба називати своїм ім'ям.

Міф про «порожні степи» — це ідеологічний інструмент, який виправдовує колонізацію, етнічні чистки та культурний геноцид. Розвінчання цього міфу — це не ревізія історії, а відновлення правди про землю, яка завжди була населеною, багатою й різноманітною.

Степ не був порожнім. Він просто жив за своїми законами — доти, доки імперія не вирішила, що ці закони не існують.