Обов'язкова медіація: порятунок для перевантажених судів чи загроза доступу до правосуддя?
Українське правосуддя перебуває в кризі. Справи чекають розгляду місяцями, засідання призначаються з великими затримками, виконання рішень не гарантоване. У цьому контексті медіація все частіше розглядається як інструмент, здатний розвантажити судову систему. Закон "Про медіацію" №1875-IX від листопада 2021 року визначив її як добровільний процес. Однак дискусія триває: чи потрібно запровадити обов'язкову медіацію принаймні для певних категорій спорів? Хто виграє від такої обов'язковості і чому? Яка реальна вартість медіації для звичайної людини? І як забезпечити баланс між потребою розвантажити суди та гарантованим правом на судовий захист?
Від волі до вимоги: трансформація концепції
Закон України "Про медіацію", що почав діяти 15 грудня 2021 року, зафіксував медіацію як добровільну конфіденційну процедуру. Примус до медіації неприпустимий — це базовий принцип. Рішення про початок, продовження чи завершення процесу належить виключно сторонам. Суд може запропонувати медіацію, але не має права вимагати.
Проте вже під час розробки закону і особливо після його ухвалення посилюються голоси за запровадження обов'язкової медіації хоча б у визначених категоріях справ. Мова йде не про примушування до угоди, а про вимогу спробувати медіацію до звернення в суд або про обов'язкову ознайомчу сесію з медіатором для пояснення механізму.
Логіка така: люди уникають медіації через незнання або скептицизм. Якщо зобов'язати їх принаймні вислухати медіатора, багато хто оцінить переваги і вирішить продовжити. Так формується культура мирного врегулювання, а судова система отримує розвантаження.
Хто заінтересований у обов'язковості
За ідеєю обов'язкової медіації стоять різні групи з власними інтересами.
Судді бачать у цьому можливість зменшити тиск. Українські судді ведуть сотні справ паралельно через перевантаженість системи. Якщо частина конфліктів вирішуватиметься через медіацію, у суддів з'явиться простір для справ, що дійсно потребують судового втручання. Господарський суд Києва вже у 2019 році проводив обговорення медіації, демонструючи готовність суддів підтримати цей інститут.
Спільнота медіаторів природно зацікавлена в розширенні практики. Національна асоціація медіаторів України, Український центр медіації та професійні об'єднання активно просувають концепцію, що медіація має інтегруватися в правову систему. Без елементів обов'язковості, вважають вони, медіація залишатиметься нішевою практикою для обмеженого кола.
Частина юридичної спільноти також підтримує обов'язковість. Адвокати розуміють, що супровід клієнтів на медіації — це нова послуга з оплатою. Юристи, що поєднують адвокатуру з медіацією, бачать розширення можливостей.
Держава розглядає медіацію як спосіб економії. Розбудова судової системи потребує величезних інвестицій у нові суди, зарплати, персонал, інфраструктуру. Медіація не вимагає таких витрат — медіатори діють як приватні професіонали, отримуючи оплату від клієнтів. Парадокс у тому, що держава одночасно залежить від судових зборів як джерела доходів, тому підтримка медіації часто залишається декларативною.
Європейський вектор
Україна взяла зобов'язання наближати законодавство до стандартів ЄС, і медіація входить у цей процес. Директива 2008/52/ЄС встановила загальні рамки для медіації у цивільних та комерційних спорах. Багато європейських країн запровадили елементи обов'язковості: від інформаційних сесій до повноцінної обов'язкової медіації в окремих справах.
Приєднання України до Сінгапурської конвенції про міжнародні угоди про врегулювання спорів за результатами медіації додає імпульсу. Конвенція робить медіаційні угоди виконуваними в міжнародних спорах, підвищуючи привабливість медіації для бізнесу.
Міжнародний контекст створює тиск: якщо всі розвинені країни інтегрують медіацію, чому Україна має залишатися осторонь? Євроінтеграція — це не лише економіка і безпека, а й правосуддя, де медіація стає важливим компонентом.
Післявоєнна перспектива
Один з найвагоміших аргументів — підготовка до періоду після війни. Україна зіткнеться з потоком спорів: відшкодування воєнних збитків, трудові права демобілізованих, ділові зобов'язання, порушені війною.
Традиційна судова система не впорається з таким обсягом. Навіть зараз суди перевантажені, а після війни навантаження зросте кратно. Медіація може стати ключовим інструментом врегулювання цих конфліктів. Але потрібна інфраструктура, підготовлені медіатори, довіра до процесу. Тому дискусія про обов'язковість набуває актуальності: можливо, треба прискорити впровадження, щоб до завершення війни медіація стала звичною практикою.
Реальна вартість медіації для українців
Міфи про дешевизну
Про медіацію часто кажуть, що вона дешевша за суд. Це правда, але з важливими застереженнями. Медіація справді може заощадити кошти, але безкоштовною не є. Для багатьох українців питання вартості стає критичним.
В Україні немає усталених стандартів ціноутворення на медіаційні послуги. Кожен медіатор встановлює власні тарифи залежно від досвіду, репутації, складності конфлікту, регіону. Початківці можуть працювати за символічну плату або безкоштовно, набуваючи досвіду. Досвідчені медіатори встановлюють ставки на рівні кваліфікованих адвокатів.
Моделі оплати різні: погодинна (від сотень до тисяч гривень за годину), за сесію (одна зустріч — від тисячі до десятків тисяч гривень), пакетна оплата за весь процес, відсоток від суми спору у комерційних справах. Зазвичай вартість ділиться порівну, але можливі інші варіанти.
Бізнес-медіація: економічна доцільність
У комерційних спорах медіація справді економічно ефективна. Для компаній, що сперечаються через невиконання договорів, корпоративні конфлікти чи партнерські розбіжності, вартість медіації залишається значно нижчою за вартість тривалого судового процесу.
Судовий процес у господарських справах включає не лише судовий збір (який може сягати мільйонів залежно від суми позову), а й послуги адвокатів протягом місяців чи років, експертизи, збір доказів, можливі апеляції та касації. Додайте непрямі витрати: втрачений час керівництва на засідання замість управління бізнесом, репутаційні ризики публічності, погіршення відносин з партнерами.
Медіація коштує в рази менше. Кілька зустрічей протягом місяця, оплата медіатора, можливо мінімальний супровід адвоката — і справа вирішена. Конфіденційність захищає репутацію, а домовленості часто дозволяють зберегти ділові відносини. Для бізнесу медіація — виправдана інвестиція.
Порівняння з судовими витратами
Об'єктивне порівняння показує переваги медіації, але з застереженням про початкову доступність.
Судовий процес включає: судовий збір (від сотень до мільйонів гривень), послуги адвоката (найбільша стаття — від десятків тисяч до мільйонів), експертизи за потреби, транспортні витрати на засідання, витрати на апеляцію та касацію при програші. Додайте непрямі витрати: втрачений робочий час, емоційний стрес, репутаційні ризики публічності, погіршення стосунків. Процес може тривати роками.
Медіація дешевша: вартість послуг медіатора (зазвичай у рази менше за адвоката на весь процес), можливий супровід адвоката (менший обсяг роботи), кілька зустрічей замість багатомісячного процесу, конфіденційність замість публічності.
Державна підтримка: питання без відповіді
Ключове питання — чи має держава фінансувати медіацію для тих, хто не може собі її дозволити? Міжнародна практика однозначна: так.
В Австрії обов'язкова медіація у сімейних справах за участю дітей частково субсидується. Батьки, які не можуть оплатити медіатора, отримують державну підтримку. Це гарантує, що обов'язковість не стає економічним бар'єром.
У США Федеральна служба медіації та примирних процедур надає безкоштовні послуги в трудових спорах з 1947 року. Фінансування йде з федерального бюджету. Щороку проводяться тисячі медіацій з високим відсотком успіху. Держава інвестує, розуміючи, що це дешевше за страйки, судові процеси, соціальні конфлікти.
Україна поки не має системи безоплатної медіації. Закон "Про медіацію" не передбачає державного фінансування. Система безоплатної правової допомоги не включає медіацію. Для малозабезпечених громадян медіація може бути недоступною.
Якщо Україна запровадить обов'язкову медіацію без механізмів державної підтримки, це створить економічний бар'єр для найуразливіших. Мати без доходів, яка сперечається про опіку над дитиною, просто не зможе оплатити медіатора. Звільнений працівник, який хоче оскаржити незаконне звільнення, опиниться перед вибором: платити медіатору (без коштів) або чекати місяцями судового розгляду.
Економіка професії медіатора
Варто розглянути ситуацію з боку медіаторів, щоб зрозуміти ціноутворення і чому медіація не може бути дешевою.
Підготовка медіатора потребує інвестицій: базове навчання (мінімум 90 годин згідно закону), додаткові тренінги, супервізія, постійне підвищення кваліфікації. Це вимагає коштів і часу. Перші 6-12 місяців практики зазвичай не приносять стабільного доходу — це період набуття досвіду, побудови репутації, часто роботи безкоштовно або за символічну плату.
На відміну від роботи за наймом, дохід медіатора непередбачуваний. Можуть бути місяці з кількома справами і місяці без жодної. Потрібна фінансова подушка. Багато медіаторів поєднують медіацію з основною роботою — адвокатурою, консультуванням, викладанням.
Щоб медіація стала прибутковим основним заняттям, потрібні роки (3-5 років активної практики), стабільна репутація, спеціалізація на певних спорах, інвестиції в маркетинг. Тільки тоді медіатор може встановлювати високі ставки і мати достатньо клієнтів.
Якщо держава хоче доступну медіацію для всіх, вона має або субсидувати послуги медіаторів у соціально важливих справах, або створювати державні центри, де медіатори працюють на зарплаті. Інакше медіація стане привілеєм заможних.
Розвантаження судів проти права на правосуддя
Суди на межі: необхідність розвантаження
Українська судова система в складному стані. Навантаження на суддів величезне, терміни розгляду розтягуються, виконання рішень проблематичне. Люди роками чекають на захист прав, і часом до вирішення справи ситуація втрачає актуальність.
Причини об'єктивні: недофінансування судів, труднощі з залученням кваліфікованих кадрів (зарплати суддів, хоч і непогані, не конкурують з приватним сектором для топових юристів), недосконала система виконання, брак довіри населення до судової системи.
Розширення системи потребує величезних інвестицій. Побудувати суди, найняти суддів, забезпечити зарплати, персонал, інфраструктуру — все це вимагає мільярдів. У держави таких коштів немає, особливо під час війни.
Медіація розглядається як вихід: якщо частина спорів вирішуватиметься через медіацію, навантаження зменшиться. Судді зможуть зосередитися на складних справах. Терміни очікування скоротяться. Якість рішень зросте, адже судді матимуть більше часу на кожну справу.
Обов'язкова медіація як фільтр
Прихильники обов'язкової медіації наводять вагомі аргументи на користь її корисності.
Подолання бар'єру недовіри. Багато людей уникають медіації через незнання або недовіру. Вони вважають, що тільки суддя може справедливо вирішити спір. Обов'язкова інформаційна зустріч дозволить дізнатися про медіацію, зрозуміти переваги, прийняти інформоване рішення. Багато хто після такої зустрічі вирішить продовжити, зрозумівши ефективність.
Фільтр безперспективних справ. Не всі позови обґрунтовані. Частина людей звертаються до суду з емоцій, не розуміючи перспектив. Медіація може стати фільтром: медіатор допоможе реалістично оцінити ситуацію, побачити сильні та слабкі сторони. Частина людей відмовиться від безперспективного процесу.
Захист вразливих груп. У певних категоріях медіація об'єктивно краще захищає інтереси вразливих, ніж суд. У сімейних спорах за участю дітей, коли батьки сперечаються про опіку, діти менше травмуються, якщо батьки домовляються самостійно. Судове рішення, сприйняте як несправедливе, часто призводить до подальших конфліктів. Медіація дозволяє знайти рішення, що влаштовує обидві сторони, маючи більше шансів на виконання.
Формування культури діалогу. Обов'язкова медіація стимулює зміну правової культури. Замість конфронтаційного підходу "виграти будь-якою ціною" формується культура діалогу, пошуку взаємоприйнятних рішень, відповідальності за домовленості. Це довгостроковий ефект.
Економія державних ресурсів. Держава економить на судовій системі, не створюючи додаткового фінансового тягаря (за умови, що послуги оплачують сторони). Звільнені ресурси можна спрямувати на інші потреби.
Ризики обов'язковості: італійське застереження
Обов'язкова медіація несе суттєві ризики, які не можна ігнорувати. Італійський досвід — застереження про можливі проблеми.
Додаткові витрати часу та коштів. Медіація потребує часу. Навіть при безрезультатності сторони витрачають тижні на організацію, зустрічі, переговори. Якщо медіація платна, вони також втрачають кошти. А потім усе одно йдуть до суду. Для людини, переконаної в необхідності судового рішення, обов'язкова медіація — втрачений час і гроші.
Економічний бар'єр для бідних. Це найкритичніший ризик. Якщо медіація обов'язкова і платна без механізмів державної підтримки, вона стає економічним бар'єром для малозабезпечених. Людина, яка не може оплатити медіатора, фактично позбавлена доступу до суду, бо не може пройти обов'язковий етап. Це пряме порушення рівності та доступу до правосуддя.
Ризик формалізації: італійські уроки. У 2010 році Італія запровадила обов'язкову медіацію у широкому колі справ. Запровадження було поспішним, без належної підготовки. Медіаторів було недостатньо, населення не розуміло процесу, адвокати протестували. Результат: медіація перетворилася на формальність. Сторони приходили на зустріч, констатували неможливість домовитися, отримували довідку для суду. Справжньої роботи з конфліктом не було.
У 2012 році Конституційний суд Італії визнав обов'язкову медіацію неконституційною (через процедурні порушення при прийнятті закону). Кількість медіацій різко впала. У 2013 році обов'язковість запровадили знову, але з урахуванням помилок: вужче коло справ, перша зустріч безоплатна, податкові пільги, масштабна інформаційна кампанія.
Італійський досвід показує: обов'язкова медіація може працювати, але потрібна ретельна підготовка, достатня кількість медіаторів, механізми фінансової доступності, підтримка професійних спільнот.
Порушення добровільності. Медіація ефективна через добровільність. Сторони налаштовані на пошук рішення, готові до компромісу. Примусова участь підриває цю основу. Людина, що прийшла "для галочки", не налаштована на конструктивний діалог. Медіатор може витратити час, але результату не буде.
Пошук балансу: міжнародні моделі
Світовий досвід демонструє різні підходи до співвідношення добровільності та обов'язковості.
Повністю добровільна модель (чинна в Україні зараз, також у деяких штатах США, у Великій Британії у більшості справ): сторони самі вирішують про звернення до медіації. Суд може рекомендувати, але не може примусити. Переваги: повага до автономії, відсутність примусу, вища мотивація. Недоліки: нижчий рівень використання, збереження високого навантаження на суди.
Обов'язкова інформаційна зустріч (деякі юрисдикції в Канаді, Австралії): сторони зобов'язані відвідати першу зустріч з медіатором для пояснення процесу, відповідей на питання, оцінки перспектив. Подальша участь добровільна. Переваги: знайомство з медіацією, інформоване рішення, зниження бар'єру недовіри. Недоліки: додатковий час, можливість формального підходу.
Обов'язкова медіація в окремих категоріях (Австрія у сімейних справах, деякі штати США в трудових чи споживчих спорах): у певних типах спорів медіація обов'язкова перед судом. Переваги: значне розвантаження судів у цих категоріях, захист вразливих груп. Недоліки: ризик створення бар'єру, необхідність державного фінансування, потреба у багатьох медіаторах.
Стимули замість примусу (деякі країни ЄС): держава створює позитивні стимули: повернення частини судового збору при успішній медіації, податкові пільги, скорочення термінів розгляду, якщо сторони спочатку спробували медіацію. Переваги: заохочення без примусу, збереження добровільності. Недоліки: менша ефективність у розвантаженні судів.
Висновки: медіація як інструмент, а не панацея
Обов'язкова медіація в Україні — складне питання без простої відповіді. Судова система справді потребує розвантаження, і медіація може допомогти. Але обов'язковість несе ризики створення бар'єрів до правосуддя, особливо для найуразливіших.
Економічний аналіз показує, що медіація дійсно дешевша за судовий процес для багатьох справ, особливо комерційних. Але вона не безкоштовна, і без державної підтримки може бути недоступною для малозабезпечених. Міжнародний досвід однозначний: якщо держава хоче, щоб медіація працювала для всіх, вона має інвестувати.
Ризики обов'язковості — аргумент за обережність, не проти медіації. Італійський досвід застерігає від поспішності. Австрійський та американський досвід показує, що обов'язковість може працювати за умови державного фінансування, високих стандартів підготовки, підтримки професійних спільнот.
Для України оптимальний шлях — поступовість, обережність, інвестиції в підготовку медіаторів та інформаційні кампанії. Спочатку треба сформувати культуру медіації, накопичити досвід, створити інфраструктуру. Лише потім, якщо дані покажуть необхідність, можна обережно запроваджувати елементи обов'язковості у вибраних категоріях з обов'язковим державним фінансуванням.
Медіація — не бар'єр до правосуддя і не фільтр від сутяжництва. Це альтернативний спосіб вирішення спорів з власними перевагами і обмеженнями, своєю сферою застосування. Успіх медіації залежить не від обов'язковості, а від якості медіаторів, довіри до процесу, розуміння переваг, доступності для всіх.
Після завершення війни Україна зіткнеться з величезною кількістю спорів, і медіація може стати ключовим інструментом мирного врегулювання. Але для цього вже зараз потрібно інвестувати в розвиток, готувати медіаторів, формувати довіру. Закон прийнято — тепер час для ретельної послідовної імплементації без поспіху, з урахуванням міжнародного досвіду та українських реалій.
