При Сталіні на Росії було більше свободи, ніж при Путіні
Історія Московської імперії знає безліч поворотів: від слуги Золотої Орди до Імперії Романових, від революційного інтернаціоналізму до великодержавного «російського державництва», від ліберальної весни до «імперської реконкісти».
Один із таких перехідних моментів, що розпочався наприкінці 1930-х років, став відчутним ударом для багатьох романтиків-комуністів, які в багнети сприйняли відроджені за Сталіна імперські штампи пропаганди. Як би це не здавалося дивним, але всі ті, хто тоді публічно висловлював своє обурення, не опинялися ані в таборах, ані на засланні.
Від інтернаціоналізму до імперського «російського» наративу
Комсомольці, виховані на утопічних ідеалах інтернаціоналізму, міфічних героях «Громадянської війни» та інших революційних міфах, зустріли сталінський поворот до імперського «російського величі» з великою насторогою. Як згадує Михайло Гефтер, історик і фронтовик, серед молодих комуністів 1930-х років ідея відродження імперських образів викликала презирство:
«До війни, коли лише почалися ці речі, ми їх відверто зневажали. Пам’ятаю, вийшла книжка про Суворова, і в ній глава, де з захопленням описувалося, як той штурмував польську столицю. Ми написали в редакцію “Правди” колективний протест, зовсім не соромлячись у виразах. Так само погано ми сприйняли фільм Ейзенштейна “Олександр Невський”. Відкрито писали про це в стінних газетах на факультеті», — згадує Гефтер.
Можете уявити? Усередині сталінської системи існувала певна свобода висловлювань, попри всю жорстокість репресивного апарату. Молоді комуністи, виховані на «Павці Корчагіні» та інших гіпертрофованих ідеалах соціальної справедливості, не боялися виражати своє невдоволення тим, як радянська пропаганда замінювала в масовій свідомості пролетаріат героїзованими образами ненависного імперського минулого Росії.
Свобода всередині «даного»
Гефтер зазначає, що до війни в країні зберігалася ілюзія внутрішньої свободи, навіть попри репресії. Сталінський режим, попри свій злочинний характер, залишав простір для дискусій усередині власної парадигми. Як зазначає Гефтер, «радянське було нашим даним», і молодь шукала свободу в межах цього «даного». Колективні протести, відкрита критика фільмів чи книжок були можливими, якщо залишалися в рамках комуністичної ідеології.
Після, на думку Сталіна, не до кінця вдалої війни, почався новий виток посилення імперської великодержавної риторики, і цей «кредит свобод» почав поступово зникати. Гефтер, як фронтовик, що пережив поранення і війну, згадував, що його покоління надихалося не «російськими» імперськими наративами і героями, а запальними статтями Іллі Еренбурга — людини, яка уособлювала антивоєнний і антифашистський пафос того часу.
Чому при Путіні менше свободи?
Порівнюючи сталінський «імперський ренесанс» із путінськими спробами зробити сучасну Росію імперією, стає очевидним, що сталінська система, попри всю її жорстокість, допускала певну дискусію всередині системи, таким чином перевіряючи себе на сприйняття широкими масами. Нині ж найменший відступ від лінії влади чи критика пропаганди викликає миттєву жорстку реакцію — від таврування як «іноземного агента» до кримінального переслідування.
Імперська риторика за Путіна досягла апогею: історичні міфи про «Велику Росію» подаються як абсолютна незаперечна істина. Простору для дискусій просто не існує, а будь-які спроби поставити під сумнів офіційну позицію закінчуються репресіями.
Привиди минулого
Історія Гефтера насправді показує не те, що сталінський режим був м’якшим за путінський чи що навіть у репресивній державі можна зберігати внутрішню свободу. Ні.
Проблема лежить в іншій площині, яку Гефтер, з огляду на свою зануреність у контекст, не зрозумів. Сталін розумів, що культ «російської величі» не може і не повинен вступати в конфлікт з утопічними ідеалами комуністичної революції.
Сучасна Росія не має жодної офіційної ідеології. Є лише старі уламки ідеологій та сморід, що йде від їхніх могил. У цьому склепі ідеології будь-яка свобода здається неможливою. Критика імперської пропаганди, навіть така, що діє їй на благо зсередини, сприймається як загроза державі.
У Михайла Гефтера є чудовий вислів, який точно описує феномен «російського» захоплення минулим: «могили у нас розмовляють».
Саме так. Росія досі одержима розкопуванням могил історії, слухаючи не голос розуму, а шепіт і відгомін, що доносяться з глибин похованих імперій. Замість того щоб дивитися у майбутнє, країна продовжує схилятися над прахом минулого, намагаючись знайти в ньому відповіді, що давно втратили зв’язок із сучасністю.