Воєнні закупівлі: чому медіація не працює проти корупції
Уявіть собі ідеальний злочин. Ви викрали мільйони з оборонного бюджету, підставили армію, залишили солдатів без обладнання. Але замість суду та в'язниці ви сідаєте за круглий стіл з тими, кого обікрали, і в затишній атмосфері "домовляєтеся". Повертаєте 10-15% від вкраденого, підписуєте папір про конфіденційність - і йдете вільною людиною. Ніяких слідчих, ніяких журналістів, ніяких скандалів. Справа закрита, всі задоволені.
Це не сюжет бойовика. Це медіація в українських оборонних закупівлях - цивілізований європейський інструмент, який перетворився на ідеальне прикриття для корупції у воєнний час. І найстрашніше - це абсолютно легально.
Конфіденційність як зброя проти держави
Четвертий рік великої війни. Ми тримаємо фронт, відбудовуємо енергетику після ракетних ударів, шукаємо союзників і зброю. І водночас продовжуємо боротися з корупцією, яка не зникла з початком вторгнення - вона просто стала витонченішою. Яйця по сімнадцять гривень, куртки-примари, мільярдні контракти на снаряди, які ніхто не бачив, енергетична "Мідас" - скандали спалахують з тривожною регулярністю. Міноборони, Держспецзв'язок, стратегічні підприємства. Тридцять п'ять балів зі ста в Індексі сприйняття корупції, і європейські партнери все голосніше питають: що відбувається?
Викриття корупціонерів - це добре. Це означає, що система ще жива, що детективи працюють, журналісти розслідують, суспільство не здалося. Але спробуйте подумати про інше: скільки схем ми не бачимо? Скільки "спорів" між держпідприємствами та підрядниками було вирішено тихо, за зачиненими дверима, без кримінальних справ і публічного розголосу? Скільки мільйонів розтанули в повітрі під красивою вивіскою "мирне врегулювання господарського конфлікту"?
Медіація - європейський інструмент цивілізованого вирішення суперечок. Добровільність, нейтральність посередника, конфіденційність. Особливо конфіденційність. Саме вона робить медіацію привабливою для бізнесу: можна розв'язати конфлікт без публічного скандалу, зберегти репутацію, не палити мости. Український закон про медіацію 2021 року чіткий: все, що обговорюється за столом переговорів, там і залишається. Медіатор не може свідчити в суді, протоколи не ведуться, записів немає. Ідеальні умови для відвертої розмови.
А тепер уявіть цю "відверту розмову" між чиновником, який організував закупівлю бракованої зброї, і підрядником, який її поставив. Обидва в долі, обидва знають, що зараз може прийти НАБУ. Що робити? Медіація стає не інструментом справедливості, а рятувальним колом для обох. За зачиненими дверима укладається "компромісна угода": підрядник повертає частину грошей або допоставляє частину товару. Підписується конфіденційна угода. Справа закривається. Всі задоволені - окрім держави, армії та суспільства, яке про це ніколи не дізнається.
П'ятикрокова інструкція з легалізації крадіжки
Схема настільки проста, що дивуєшся, чому про неї не пишуть у підручниках для корупціонерів. Крок перший: держпідприємство укладає контракт з "правильною" компанією. Все красиво, документи в порядку, ціна трохи завищена, але хто ж звертає увагу на дрібниці під час війни? Крок другий: підрядник отримує аванс або повну оплату. Товар або не приходить взагалі, або приходить неякісний, або приходить частково.
Крок третій - найцікавіший. Коли з'являється ризик викриття - хтось стукнув, журналісти почали питати незручні питання, контролери заглянули не туди - сторони "ініціюють медіацію". У нас же господарський спір, ми ж цивілізовані люди, давайте домовимося без судів і скандалів. Крок четвертий: за столом переговорів у приватному кабінеті домовляються, що підрядник повертає десять-п'ятнадцять відсотків від вкраденого. Решта залишається йому як "компенсація витрат". Держава отримує копійки замість мільйонів, але головне - справа закривається, ніхто нікого не переслідує.
П'ятий крок - найцинічніший. Учасники схеми ділять решту грошей і готуються до наступного контракту. Бо чому б ні? Схема спрацювала один раз - спрацює і другий. Медіація перетворюється не на інструмент примирення, а на конвеєр легалізації корупції.
Звучить як параноя? Подивіться на реальні справи останніх років.
Що ми побачили - і чого не побачили
Січень 2023-го, справа про яйця по сімнадцять гривень. Журналісти викрили, що Міноборони закуповує продукти для армії за цінами, завищеними вдвічі-втричі. Скандал коштував посади міністру та його заступникам. Але ключове слово тут - "викрили". Інформація потрапила в публічний простір, і тоді вже приховати було неможливо. А скільки таких закупівель залишилося непоміченим? Скільки "спорів" про завищені ціни було вирішено тихо через медіацію, де сторони домовилися зменшити накрутку з трикратної до подвійної і закрили тему?
Ігор Гринкевич, львівський бізнесмен з підозрою у розкраданні півтора мільярда на снарядах. За версією слідства, його компанії отримували державні гроші за контрактами, які виконували частково або не виконували взагалі. Застава - 429 мільйонів. Тут теж публічність врятувала ситуацію. Але якби справу "вирішили" через медіацію до того, як журналісти почали копати?
Держспецзв'язок і дрони за цінами на 70-90% вище ринкових. НАБУ викрило схему, збитки 90 мільйонів, гроші виводили на підконтрольні компанії за кордоном. Операція "Мідас" в Енергоатомі - стратегічному підприємстві, від якого залежить енергетична безпека країни. Скандал торкнувся найвищих поверхів влади і став найсерйознішим викликом для президента.
Що об'єднує всі ці справи? Публічність. Журналістські розслідування, викривачі, відкриті дані, громадський тиск. Саме це зробило розслідування можливим. А тепер уявіть, що всі ці справи "вирішили б" через медіацію з її священною конфіденційністю. Ми б ніколи не дізналися. Гроші розтанули б у повітрі, винні залишилися б на волі, схеми продовжували б працювати.
Prozorro проти таємних кімнат
Найкращий доказ того, що прозорість працює - це Prozorro. Коли у червні 2023-го Міноборони повернулося до відкритих торгів через цю систему, економія склала вісім мільярдів гривень. Майже половина - на тендерах з харчування. Тих самих, де раніше процвітали яйця по сімнадцять. Прозорість не панацея, вона не вбиває корупцію повністю. Але вона створює умови, коли красти стає важче. Коли громадські організації можуть бачити кожен тендер, журналісти - перевіряти ціни, конкуренти - оскаржувати підозрілі переможці.
Медіація - це протилежність Prozorro. Це герметично закрита кімната, де дві сторони домовляються без свідків, без протоколів, без можливості перевірки. У приватних бізнес-спорах це благо. Коли йдеться про державні гроші та національну безпеку - це потенційна катастрофа.
Закон про медіацію формально містить застереження: угода не повинна порушувати інтереси держави чи суспільні інтереси. Медіація не проводиться у спорах, що впливають на права третіх осіб. Красиво написано. Тільки от хто це перевіряє? Медіатор не має права розголошувати інформацію - це його професійна таємниця. Суд не бачить, що відбувається за зачиненими дверима. Контролюючі органи не мають доступу до медіаційних угод. Єдина гарантія - добросовісність самих сторін. А якщо обидві сторони зацікавлені приховати злочин?
Що робить решта світу
США не дурні. У них законодавство про оборонні закупівлі прямо забороняє угоди про конфіденційність, які заважають працівникам повідомляти про шахрайство. Секція 883 Закону про національну оборону 2021 року забороняє Пентагону працювати з компаніями, які змушують співробітників мовчати про порушення. Логіка проста: коли йдеться про національну безпеку, право суспільства знати важливіше за право бізнесу на конфіденційність.
В Україні такого захисту немає. Теоретично учасник медіації, який дізнався про корупцію, може піти до правоохоронців. Практично - він порушить підписану угоду про конфіденційність і ризикує юридичними наслідками. Система штовхає людей мовчати, навіть коли вони бачать злочин.
Хто сміється останнім
Давайте чесно розкладемо карти. Кому вигідна медіація в оборонних закупівлях? Корумпованим чиновникам - бо дозволяє уникнути кримінальної відповідальності та зберегти награбоване. Недобросовісним підрядникам - бо можна відкупитися частиною вкраденого і продовжувати працювати з державою. Посередникам і "вирішувачам" - бо створюється новий прибутковий ринок послуг з урегулювання проблем.
А хто програє? Держава втрачає гроші та можливість покарати винних. Армія не отримує обладнання, за яке вже заплатили наші податки. Платники податків бачать, як їхні гроші йдуть у кишені шахраїв. Суспільство втрачає довіру до інституцій, бо бачить: можна красти мільярди і вийти сухим із води через "мирне врегулювання".
Що з цим робити
Медіація - корисний інструмент для цивілізованого суспільства. Але не універсальний. Є сфери, де конфіденційність неприпустима, де публічний інтерес важливіший за приватний комфорт. Оборонні закупівлі - одна з таких сфер. Коли йдеться про гроші, які мають стати зброєю для захисту країни, не може бути таємних домовленостей.
Потрібна пряма законодавча заборона медіації у спорах щодо державних оборонних закупівель. Не м'яка рекомендація, не розпливчасте застереження, а чітка червона лінія: ні, це не обговорюється. Паралельно варто зобов'язати медіаторів повідомляти правоохоронні органи про виявлені ознаки корупції. Так, це суперечить класичному розумінню конфіденційності. Але коли в іншій кімнаті крадуть гроші, призначені для армії під час війни - конфіденційність стає співучастю.
Окремий напрямок - реєстр медіаційних угод за участю держпідприємств. Не обов'язково публікувати кожну деталь переговорів, але сам факт укладення угоди, сторони, основні параметри - це має бути відкритою інформацією. І нарешті - реальний захист викривачів. Людина, яка повідомляє про корупцію, не може ризикувати кар'єрою чи свободою за "порушення конфіденційності". Публічний інтерес має бути вищим.
Час вибирати
Війна - це час, коли кожна гривня має значення. Кожна куртка, яка не дійшла до окопу, може коштувати життя. Кожен снаряд, за який заплатили, але не отримали, дає перевагу ворогу. У таких умовах "мирне врегулювання" крадіжок з оборонного бюджету - це не компроміс і не прагматизм. Це зрада тих, хто стоїть на передовій.
Медіація створювалася, щоб допомагати людям домовлятися, знаходити спільну мову, розв'язувати конфлікти без зайвого стресу. Благородна мета. Але коли за столом переговорів сидять не сторони конфлікту, а співучасники злочину, медіація перетворюється на інструмент їхнього порятунку. Вона допомагає не досягти справедливості, а уникнути відповідальності.
Прозорість незручна. Вона створює скандали, руйнує репутації, ускладнює життя чиновникам, виносить бруд на публіку. Але саме вона рятує державні гроші та людські життя. Саме вона змушує потенційних злодіїв двічі подумати перед тим, як запустити руку в бюджет. Саме вона дає суспільству можливість контролювати владу.
Україна воює за своє виживання. Ми не можемо дозволити собі розкіш таємних домовленостей там, де йдеться про оборону країни. Ми не можемо дозволити перетворити цивілізований європейський інструмент на прикриття для корупції. Тому медіації в оборонних закупівлях має не бути. Крапка. Без компромісів, без виключень, без "особливих випадків". Це питання не ефективності чи зручності - це питання виживання.
