Як КДБ приховував злочини сталінського терору

25 жовтня

21 лютого 1963 року голова Комітету державної безпеки при Раді Міністрів СРСР Володимир Семичастний підписав документ, який розкриває шокуючу правду про радянську політику щодо жертв Великого терору. Цей документ за номером 20сс, позначений грифом "Совершенно секретно", є не просто бюрократичною інструкцією — це офіційне розпорядження продовжувати брехати родичам сотень тисяч розстріляних людей.

Механізм державної брехні

Найцинічнішим пунктом інструкції є параграф 4:

"В отношении лиц, расстрелянных в несудебном порядке, родственникам которых уже сообщалось о их смерти, как якобы наступившей в местах лишения свободы, ранее принятые решения не изменять. На запросы органов социального обеспечения о причинах смерти этих лиц давать те же ответы, которые сообщались родственникам."

Перекладаючи з бюрократичної на людську мову: якщо родичам уже збрехали, що їхній батько, брат чи син помер від хвороби в таборі — продовжуйте брехати. Не змінюйте версію. Навіть органам соціального забезпечення, які запитують про причини смерті для призначення пенсій удовам та сиротам, треба повторювати ту саму брехню.

Контекст: десять років після смерті Сталіна

Документ датований 1963 роком. До цього часу вже пройшло сім років після знаменитого XX з'їзду КПРС, де Хрущов виголосив доповідь про культ особи Сталіна. Уже відбулася "відлига", звільнено частину політв'язнів, реабілітовано тисячі жертв репресій. Але навіть у цей період "лібералізації" КДБ отримує чіткі інструкції систематично обманювати громадян.

Семичастний, який очолив КДБ у 1961 році після відставки Шелєпіна, був частиною хрущовської команди. Але навіть ця "реформаторська" влада не могла дозволити собі повної правди про масштаби терору 1930-1950-х років.

"Несудебный порядок" — евфемізм геноциду

Документ постійно оперує терміном "лица, расстрелянные в несудебном порядке". За цим канцеляритом стоять сотні тисяч людей, знищених позасудовими "трійками" НКВС, Особливою нарадою, різними комісіями та колегіями. Це жертви Великого терору 1937-1938 років, "куркульської операції", "національних операцій", репресій післявоєнних років.

Інструкція перераховує органи, що виносили смертні вироки без суду:

Колегія ОДПУ
Трійки НКВС і УНКДБ
Особлива нарада при НКВС-МВС СРСР
Комісія НКВС і Прокурора СРСР

Кожна з цих структур несе відповідальність за десятки, якщо не сотні тисяч загиблих.

Нова "гуманність": правду можна сказати лише усно

Документ містить й елемент "лібералізації": тепер родичам розстріляних дозволяється повідомляти правду про обставини смерті — але тільки усно. Ніяких письмових підтвердень. Ніяких документів, які можна було б використати для компенсацій, для історичних досліджень, для збереження пам'яті.

"На запросы родственников лиц, расстрелянных в несудебном порядке, о причинах их смерти сообщать устно действительные обстоятельства смерти."

Це показує глибинний страх режиму перед письмовою фіксацією своїх злочинів. Усна інформація не залишає слідів, не створює юридичних підстав, не формує історичної пам'яті.

Смерть без причини: бюрократична абсурдність

Ще один цинічний елемент інструкції — реєстрація смерті в загсах "без зазначення причини смерті". Уявіть собі: людину розстріляли, але офіційно причина смерті відсутня. Це не просто приховування правди — це створення документального абсурду, який робить неможливим будь-який історичний аналіз, будь-яке дослідження масштабів терору.

Скасування попередніх інструкцій

Параграф 6 документа скасовує попередні вказівки КДБ від 24 серпня 1955 року (№ 108сс) та від 11 січня 1957 року (№ 6сс). Це означає, що система брехні постійно коригувалася, вдосконалювалася, адаптувалася до політичної кон'юнктури. Але суть залишалася незмінною: правда про злочини режиму мала бути прихована будь-якою ціною.

Портрет підписанта: В. Семичастний

Володимир Єфимович Семичастний (1924-2001) очолював КДБ з 1961 по 1967 рік. До призначення він був першим секретарем ЦК комсомолу України, потім — ЦК ВЛКСМ. Типовий номенклатурний функціонер, що зробив кар'єру в апараті.

Саме під його керівництвом КДБ здійснював стеження за Борисом Пастернаком, переслідував дисидентів, організовував кампанії проти "ідеологічних ворогів". І саме він підписав цей документ про систематичну брехню родичам жертв терору.

Після відставки з КДБ Семичастний тихо дожив до 77 років, ніколи не відповідаючи за свою роль у радянській репресивній машині.

Історичне значення документа

Ця інструкція КДБ є унікальним свідченням того, як тоталітарний режим систематично конструював брехню про власне минуле. Це не випадкові приховування, не окремі факти дезінформації — це продумана, багаторівнева система обману, закріплена офіційними наказами та інструкціями.

Документ показує, що навіть у період відносної лібералізації радянська влада не була готова до чесної розмови з власними громадянами про злочини сталінізму. Правда залишалася небезпечною — настільки небезпечною, що потребувала спеціальних секретних інструкцій про те, як саме треба брехати.

Актуальність для сьогодення

Цей документ має пряме відношення до сучасних дискусій про історичну пам'ять, декомунізацію, відповідальність за тоталітарне минуле. Він показує, що радянська система ніколи не провела повноцінної десталінізації, ніколи не розкрила повної правди про масштаби терору, ніколи не понесла відповідальності за мільйони знищених життів.

Коли сьогодні російські пропагандисти говорять про "велич радянського минулого", варто пам'ятати про таких людей, як Семичастний, які підписували інструкції брехати матерям про долю їхніх синів, убитих державою. Коли хтось ностaльгує за СРСР — покажіть йому цей документ. За кожним грифом "совершенно секретно" ховаються людські трагедії, за кожним параграфом — розстріляні життя, за кожною інструкцією — сльози тих, кому брехали про долю найближчих.

Історична пам'ять не може будуватися на брехні. Документи, подібні до цього наказу Семичастного, нагадують нам про ціну замовчування та про те, чому правда про минуле є не просто академічним питанням, а моральним імперативом.