Як це, жити у княжому місті?

Історія мого міста починається із теплих світанків та добрих людей. Такою Теребовля була і для мене - маленької сором’язливої дівчинки, яка робила свої перші кроки на княжій землі, навіть не замислюючись над тим, що має честь ходити стежками славетних князів, відважних воїнів та людей, які своїми силами будували це місто. В дитинстві мені часто розповідали про князя Василька, про Софія Хшановську, про монголо-татарів, які хотіли відібрати у нас Теребовлю. Тоді це здавалось казкою, бо дитячий розум навідріз відмовлявся вірити у те, що звичайні люди без потужної зброї можуть врятувати ціле місто. Теребовля – це місце, де гинули тисячі людей, де під час війни плакали ікони, місце, де ніхто не мав права опустити руки. Наше місто- це щось значно більше, ніж просторі вулиці та красиві споруди – це те, що затаїлося десь в куточку душі.

 Чомусь для мене Теребовля надто рідна, бо разом із нею росла, як із рідною сестрою, вона завжди була для мене розумною і доброю, як справжня мама.

Я з радістю прокидаюсь зранку, бо знаю, що вже через декілька хвилин із сусіднього пагорба мені усміхатиметься стара велична фортеця, розповідатиме про свої великі здобутки та запрошуватиме на прогулянку старими руїнами. А коли мені закортить прокататись на санях взимку або зібрати пахуче зілля влітку, то я точно піду туди, де найкраще сідає сонце – до старого залізничого віадука, якому можуть позаздрити навіть герої Гаррі Поттера.

Це надзвичайне місто, яке зачаровує своєю тихою величчю. У Теребовлі затишно примостилися старі храми, монастирі та палаци, красиві мости, кремезна фортеця та багато-багато маленьких та великих будинків, які виростають із землі, наче тисячі яскравих квітів.

Я люблю Теребовлю за добрих та чуйних людей. Саме вони – найцінніше, що є у нашому місті. Я об’їздила багато міст, встигла побувати і закордоном, але таких щирих, лагідних, та головне рідних очей я не бачила ніде. І не важливо, блакитні вони, зелені чи карі – в цих очах живе любов.

Я щиро поважаю людей, які керують нашим містом, адже їхня праця важка та невтомна, але не менше я ціную двірників та прибиральників, які виконують свою роботу ще тоді, коли всі сплять у теплих ліжечках, щоб ми згодом могли ходити чистими та охайними вулицями.

 І ось тепер, коли я трішки виросла, почала розуміти, чому моє місто найкраще у світі. Воно найкраще, бо рідне.

Я думаю… ні, я впевнена – для того, щоб робити своє місто кращим, достатньо просто його любити. Любити так щиро, як діти люблять своїх батьків. Я готова робити для цього міста все, що в моїх силах. Я не хочу шукати далекі, кращі світи, бо мрію жити і розвиватись саме тут. Моя Теребовля, як і личить старенькій поважній панянці, якій цього року виповнилось 921, навчає своїх дітей бути добрими, чесними та мужніми. Рідненька Теребовля, у нас попереду багато нескорених вершин, які ми разом точно здолаємо. Люблю тебе, моє рідне місто.