Затягування чи ретельно розслідування вбивства Ірини Ноздровської?
2 січня 2018 року в Києві відбувся пікет громадськості біля Головного управління Національної поліції в Київській області за адресою вул.Володимирська 15 з вимогою залучити всі сили до пошуку вбивці чи вбивць Ірини Ноздровської , а також з вимогою надати охорону доньці Ірини - Анастасії, так як їй також неодноразово погрожували. На сторінці події було написано: "Вбивці мають понести покарання."
Сотні активістів, громадських діячів приєднались до акції. Десятки телеканалів, ЗМІ висвітлювали цю подію, оскільки дуже резонансною стала новина про вбивство Ірини Ноздровської, і ця новина сколихнула усе суспільство.
Нагадаємо, юристка Ірина Ноздровська вела справу загибелі своєї сестрі, яку у вересні 2015 року збив на авто родич одного з місцевих суддів Вишгорода Дмитро Россошанський у стані наркотичного сп'яніння. Ірина добилася в суді покарання для нього у вигляді 7 років ув'язнення. 28 грудня 2017 року було судове засідання, на якому розглядалась можливість відпустити засудженого під амністію за станом здоров'я. Ірині Ноздровській вдалося переконати суд у недоцільності амністії. Наступного дня вона зникла, її було оголошено в розшук 30 грудня, а 1 січня її знайшли вбитою у місцевій водоймі.
2 січня 2018 року і усі наступні дні високопосадовці завіряли на усіх каналах, на усіх зустрічах з громадськістю, що справа буде ретельно і швидко розслідувана, а вбивць покарають...
Минуло три роки.... Батьки вбитої Ірини Ноздровьскої, ії донька Анастасія зневірились у можливість досягти правди у справі вбивства Ірини, не кажучи вже про покарання вбивць. ЗМІ не так охоче висвітлюють суди по справі вбивства Ірини Ноздровської.
Анастасія Ноздровська 1 січня 2021 року написала на своїй сторніці у ФБ: "Сьогодні рівно 3 роки, як знайшли мою маму... Мені до цього часу не віриться, що це все насправді відбувається зі мною. Завжди переконую себе, що мама просто у відрядженні та скоро повернеться додому, але цього вже ніколи не буде... Вже ніколи я не почую від неї слова «донечка», ніколи більше не поцілую перед сном та ніколи не зможу розповісти, що мене хвилює та запитати поради.
3 роки пройшли, а вбивці до цього часу спокійно живуть, займаються своїми справами та радіють життю. Я вже давно не вірю в українське правосуддя, але я вірю, що як не на цьому світі, так на іншому, кожен відповість за вчинене по заслугам. Також вірю в те, що вбивці відчують ту біль, яку відчувала моя мама та яку відчуває я, бабуся та дідусь.
Дякую всім, хто нас підтримує та не залишає в важку хвилину, якби не підтримка близьких, я давно би з’їхала з глузду. Я неймовірно сумую за мамою та завжди намагаюсь слідувати її повчанням, бути справедливою та чесною по відношенню до всіх. Я дуже сподіваюся, що мама мною гордиться...
З цієї нагоди хочу залишити тут вірш, який написала моя бабуся:
Нічка плаче, діти плачуть
Так хотілося їм жити
Колискову заспівати
Своїм діткам уночі
Взявши за руку синочка
Відвести у перший клас
А дочурку так кохати
І радіти кожен раз.
Мрії їхні не збулися
Вбили їх забрав життя
Плачте діти, плачте рідні
І у господа просіть
Тих катів нехай карає
Так жорстоко, як вбивали вас.
Сиву голову схиливши
Простягнувши руки ввись
Мати плаче із дітьми
Так побачить вона хоче
Двох дочурочок своїх."
Чергове засідання по справі №363/3282/18 за обвинуваченням Россошанського Ю.В. відбулось 11.02.2021. І знов безрезультатно...
Що буде далі... Залежить у тому числі і від уваги громадськості, журналістів до цієї справи. Тому слідкуйте, друзі, поширюйте інформацію. Лише СПІЛЬНО можна добитись правосуддя.
