Роззброєння добровольців київських ДФТГ спричинило юридичну колізію

Начальник штабу Батальйону "Архангели Михаїла" Андрій Циганков, як юрист за фахом, поділився особистими думками про плани командування добровольчими формуваннями територіальної громади Києва, щодо їх роззброєння та перетворення на, де-факто, стройбати та про дивну звичку командування надавати накази через соцмережі і ЗМІ, а не належним чином - через задокументовані накази.

Я Андрій Циганков - начальник штабу ДФТГ номер 14 “Архангели Михайла”. На 59-й день війни, на мою думку, створюється певна небезпечна юридична колізія, щодо ситуації, яка склалася відносно ДФТГ, відносно озброєння зазначених формувань, відносно порядку вилучення в них зброї та пересування зі зброєю, взагалі, з зазначеними формуваннями, щонайменше, міста Києва. Тобто в Фейсбуці, на сторінках соцмереж, безпосередньо в ефірі пролунали слова, в даному випадку, бригадного генерала, який керує силами тероборони, фактично про те, що є намір відносно того, щоб ДФТГ - добровольчі формування територіальних громад в містах, які звільнені, як він сказав, від російських солдатів, перейшли до робот по будівництву, оновленню зазначених міст і відповідно склали зброю. Передавши її, нібито, на зберігання не встановленій, поки що особі, а у разі, якщо агресія буде повторюватись чи буде друга… другий етап скажемо так, цієї агресій, я б не казав хвиля - другий етап. То, безпосередньо можна буде отримати зброю назад, розпочати тренування з зазначеною зброєю і вже відповісти на таку другу хвилю агресії. На мою думку, при відсутності зазначенного документа в ДФТГ та повідомлення зазаченого командиром ДФТГ начальникам штабів - таке звернення є, щонайменше, не відповідаючим стану, в якому знаходиться країна. Тобто керівник збройних сил України, щодо територіальної оборони звертається через Фейсбук та журналістів до ДФТГ і повідомляє їх, що в нього є намір, переключити їх з діяльності по обороні країни, підготовці бійців та виконанню бойових розпоряджень, для чого вони були створені, до керування “лопатним” комплексом та відповідно будівельними структурами з метою відновлення країни.

Ну, по-перше, ми про це не домовлялися і не з цією метою прийшли, по-друге, треба розуміти, що в Збройних силах України є спеціальні підрозділи, які мають фахові знання і, які мають фахові завдання з інженерного, скажемо спорядження, з інженерної діяльності і з будівельної діяльності, тому невідомо, яким чином не враховано їх потужності та чому їх вирішили, в даному випадку, замінити ДФТГ. Що стосується нашого підрозділу, безумовно, отримавши таке завдання, ставлячись уважно до позицій влади, ми звернулися з відповідним листом, безпосередньо щодо нашого підрозділу - яка територія, яке місто, які роботи ми маємо виконати, який їх обсяг, яке навантаження технічне, як вони будуть розраховані і взагалі за якою позицією, за якою… мабуть, планом, вони мають бути зроблені, ну і відповідно, яким чином ми отримуємо перепустки без, яких ми не можемо пересуватися містом, яким чином ми забезпечимо свою безпеку, яким чином ми забезпечимо якість відповідних робіт, їх передачу відповідним адміністраціям та хто, на сьогоднішній день, буде фінансувати певні видатки нашого ДФТГ з цього питання, більш того, дуже небезпечно, на мою думку є те, що відповідних добровольців направлять до лінії зіткнення та скажуть їм, що якщо вони встигнуть добіжати до Києва знов, то вони зможуть отримати зброю. Можливо є певна домовленість чи певна впевненість, мабуть, керівництва про те, що ми встигнемо добіжати, ми встигнемо отримати зброю, ми встигнемо потім з цією зброєю повернутися і бути готовими дати відсіч агресору, який прийшов бомбити нашу землю. Але для цього мають бути документи, розрахунки інформація, звідки така впевненість у нашого керівника щодо роззброєння? В даному випадку, якщо когось роззброїти, на мою думку, то потрібно проаналізувати, як відбулося озброєння, щонайменше добровільних територіальних формувань міста Києва - хто, як, в якій кількості, якою саме зброєю, та за рішенням кого озброїв добровільні формування? Хто озброїв громадян міста Києва, якою зброєю, в якій кількості, де воно враховано і чи будуть вони, разом з добровільними утвореннями в, яких є оружейка, зберігання зброї, врахування зброї, її облік, підготування і все інше, пристрілка, навіть, є до відповідного бійця, чи на рівні формувань зобов’язані повернути зброю, чому зброю тільки добровільних формувань, а інших ні, чому так?

Більш того відповідне розпорядження, щодо обов'язкової наявності перепустки, яка ніколи не була потрібна саме добровольцям, на автомобілях, було винесено за спиною, тобто одного вечора чи вночі, два дні тому, ми дізнались, що ми не можемо пересуватись без перепусток. Це розпорядження ніхто нам не доводив, можливо десь є звернення в Фейсбуці про це, але ми його не знайшли, потім з'ясувалося про спеціальне пересування зі зброєю та відповідними документами. Да ми їх підготували, безумовно, але на момент прийняття такого рішення, також за спиною, ніхто не отримав таке розпорядження, ніхто не довів його до добровольчих формувань, ніхто не повідомив що можуть виникнути проблеми одних озброєних людей з іншим я не думаю, що підняття статистики свій-свій має бути, але ми розуміємо про, що ми кажемо, це є позиція влади тому, якщо ми не можемо вирішити, яким чином озброїли то хоча б ми маємо юридично грамотно, а може за правилами військового часу роззброїти формування, довести їм порядок та правила таких дій і попередити про відповідальність. Але, на сьогоднішній день, не з'ясовано скільки, кому і як видано, я думаю, що навіть не з усіма ДФТГ є контакти Київської влади. Більш того треба зауважити, що таке роззброєння має бути вирішено особою, яка має на це повноваження, а тому маємо вирішити перше питання. В нас мирне цивільне місто, яке вже не певним чином не сприймає військовий стан або ми знаходимось у воєнному стані, у відповідній столиці України, якщо ми знаходимось у воєнному стані, то яке може бути рішення про роззброєння добровольчих формувань?

Які 59 днів були готові ціною власного життя захищати Україну і нічого для цього не просили у держави та й навіть нічого, крім зброї, у користування не отримали, забезпечили створення відповідних умов для себе, для своїх членів самотужки і за це, навіть, не отримали подяки, що це було зроблено. Тобто, на сьогоднішній день, розброюючи формування, фактично переводячи їх в якісь там стройбати чи інше, а ми ж територіальна громада міста Києва, ми можемо лише за такими правилами, якщо казати жорстко, поновлювати лише ті об'єкти, які знаходяться в місті Києві, то чому би не зазначити ці об'єкти та не придумати, не встановити без фахових знань, умінь, навичок можуть відновити Київ в певній частині і навіщо залучати для цього київській владі безпосередньо 52 ДФТГ, отаким чином відбувається ситуація. А якщо роззброєння та озброєння відбувалося не в порядку передбаченому законом або порядком воєнного стану, то в даному випадку ми звертаємось вже не до військового штабу, а до кримінального та кримінально-процесуального кодексу і постає наступне питання. Навіщо підставляти так командирів, які на протязі всього військового часу, агресії та ризику втрати столиці України, що також, разом з нами захищали зазначене місто, захищали Незалежність України, чому вони вже зараз мають мати до себе, кримінальні складові, бо якщо зброю надавала поліція, то мабуть забрати її військові не можуть, з яких підстав?

Якщо виходити з цієї позиції, ввічливо, грамотно, поважно для влади, відповідально до того, що було зроблено, треба було рахувати всю зброю, яка видана. Запропонувати тим особам, які, сьогодні, отримали зброю від влади - легально, не вкрали, не заволоділи, пройти відповідну перевірку в органах поліції,щодо наявності в них підстав та приводів для того, щоб вони нею володіли, щонайменше, і користувалися цією зброєю для захисту держави, своїх родин і себе особисто. Якщо хтось не підходить під відповідні міри цього отримання чи стандарти - треба попередити, що зазначені особи мають її здати, але виникає певна ситуація. Коли була війна 59 днів ці особи мали право на носіння, використання і зберігання зброї і на 59 день, як то кажуть в нас, після Пасхи, хтось надумав, що в них вже немає такого права, немає такої можливості і немає такого зобов'язання. А потім вже запропонувати, що на час воєнного стану, зазначена зброя знаходиться в користуванні зазначених осіб на підставах, передбачених, щонайменше законом, вона врахована, вона перелічена і ніхто не буде думати про те що завтра він не зможе добіжати до відповідного місця зберігання зброї і його родина, і він сам, до речі, як активний учасник територіальної оборони - перший, хто буде нести ризик своїм життям перед можливою, як нам повідомили, другою хвилею агресії і як нам вже відомо, то ми знаємо, що відбувалося з членами родин, дітьми учасників тероборони в місцях куди зайшов ворог, куди зайшов агресор, куди зайшли кадирівці, що з ними робили. І коли є граната в кармані - це було за щастя і було гарантією того, що особа зможе вирішити для себе питання чи іти на катування ворогом, чи вирішити віддати життя, за власним рішенням, за Україну і такі випадки непоодинокі.

Якщо ви забираєте зброю і розумієте, що ви робите, то дайте хоч кожному добровольцю в карман гранату, якщо ви не отримаєте другу хвилю… а видавали зброю відповідно розуміючи, що вони можуть це зробити, щоб ми самі прийняли рішення чи піддатися катуванню, чи у даному випадку захистити своє життя знищивши себе, це загальна ситуація, вона має бути вирішена не ривково, не підставляючи тих, хто був плі-о-пліч з нами, має бути вирішена по-перше чесно. І починати такі розмови як “Роздайте зброю, йдіть копайте лопатами” треба було почати с того, щоб дати оцінку добровольчому руху, встановити скільки осіб в місті Києві взялися до зброї та встановити скільки осіб поїхали з Києва. Для кого ви його робите зараз зручним, для кого ви його робите бізнесовим і для кого можливо ви бачите певні акценти співпраці з бізнесом, який повернувся?

По-друге треба було оцінити можливу діяльність кожного ДФТГ, можливо встановити тих героїв, яких зараз з нами немає, підвести, як-то кажуть черту, що відбулося. Чому ви вирішили, що ми вже не потрібні? Після цього треба було визначити, які приводи та підстави, крім звільнення міст дають таким чином роззброювати столицю? Спочатку війни роздавати зброю без будь-якої реєстрації, почали на другий день, що зараз змінилося, чи встигнемо ми повернути собі зброю протягом доби? Якщо ви попереджаєте, що можлива друга хвиля? І подальше: з нами не потрібно розмовляти через фейсбук, ми вже звикли до наказів, ми звикли їх виконувати ми жодним чином не дали приводу, що ми недисципліновані або гірше ніж за тих, хто пліч-о-пліч на передку, наші хлопці боронять незалежність України. Не треба перетворювати добровольчий рух України в такий собі фейк, як видача зброї без дозволу, яка відбулася тут можлива не за рішенням думки, не за рішенням документа, а за рішенням вашого страху.