🏗️ Примусова реновація за московськими лекалами: чому український закон ризикує повторити шлях російського дерибану.

Голова парламентського комітету з питань містобудування Олена Шуляк повідомила: сталінки та хрущовки в Україні знесуть, на їхньому місці з'являться новобудови. Законопроект №6458 пройшов перше читання ще у 2022 році й зараз готується до другого. Найскладнішим питанням, зазначила пані Шуляк, залишається механізм відселення — адже для знесення потрібна згода значної частини мешканців, і саме це нерідко блокує процес.

Ця остання фраза заслуговує на увагу. Не тому, що вона скандальна, — навпаки, вона цілком буденна. Саме в цій буденності і полягає проблема: згода мешканців названа не гарантією їхніх прав, а перешкодою. Перешкодою для чого — питання, на яке законопроект у його нинішній редакції відповідь не дає.

Незалежний аналіз тексту №6458 виявив дещо цікаве. Законопроект вносить зміни до закону про відчуження земельних ділянок і нерухомості приватної власності — і додає "здійснення заходів із комплексної реконструкції кварталів" до переліку підстав для примусового викупу майна для суспільних потреб. Тобто комерційна забудова отримує статус "суспільної необхідності" — і на цій підставі можна примусово вилучати приватні квартири. Аналітики платформи ПроОСББ, що займається правовим захистом співвласників будинків, сформулювали цей висновок прямо: "Головна мета законопроекту, прикрита димовою завісою добрих намірів, — шляхом примусового викупу приміщень забезпечити інвесторам-забудовникам нові будівельні майданчики під реалізацію їхніх приватних проектів". Законопроект при цьому не містить ні реальних механізмів захисту власників, ні чіткого визначення відповідальних, ні прозорої процедури відбору забудовників.

Офіційні інституції підтримали цю оцінку. Висновок апарату Верховної Ради зафіксував: законопроект не відповідає вимогам антикорупційного законодавства. НАЗК та Інститут законодавчих ідей вказали, що в тексті відсутня будь-яка чітка та прозора процедура визначення інвесторів-забудовників, а критерії конкурсу сформульовані так, що відкривають широкий простір для зловживань. Сама Шуляк публічно визнала ці зауваження і пообіцяла врахувати їх до другого читання. Поки що другого читання не було.

У лютому 2017 року Москва запустила програму, яку офіційно назвали реновацією. Мер Собянін і Путін у характерній для них задушевній бесіді домовилися знести 8 000 п'ятиповерхівок і переселити мешканців у нові будинки. Ідея виглядала бездоганно, і, як це нерідко буває, саме бездоганність задуму стала найбільш надійним прикриттям.

Механізм корупції там склався з трьох рівнів, кожен з яких виглядав цілком законним окремо. На першому — технічні висновки про "аварійний стан" замовляла та оплачувала міська влада, тобто та сама сторона, яка мала прямий інтерес у знесенні. Дослідники зафіксували закономірність: до списків потрапляли насамперед будинки з дешевими квартирами малої площі — там витрати на виселення мінімальні, а прибуток від нової висотки на тому самому місці максимальний. Так виник невимовно зручний збіг між "технічним станом" і економічною доцільністю.

На другому рівні — вибір підрядників. Transparency International прямо вказувала: законодавство не містило жодного механізму незалежного нагляду; було незрозуміло, хто лобіює конкретні рішення і чиї інтереси просуває той чи інший пункт. Московське будівництво і без реновації вважалося середовищем з усталеними традиціями відкатів і контрактів без конкурсів. Програма масштабувала ці традиції до рівня, несумісного зі скромністю.

На третьому — земля. П'ятиповерхівки займали великі ділянки в обжитих, добре розташованих кварталах. Нова висотка на тому самому місці дає в три-чотири рази більше квадратних метрів під продаж. Столичні аналітики описали логіку програми без зайвих прикрас: влада прагнула максимізувати прибутки від дорогої московської землі, яку займали "неефективні" низькоповерхові будинки. Юридично все було оформлено бездоганно — через статус "суспільної необхідності".

Понад тридцять тисяч москвичів вийшли на вулиці з плакатами "Реновація = депортація". Серед них переважали люди, які роками принципово уникали будь-якої публічної активності — ті, хто прийняв мовчазний договір із владою і дотримувався його. Вони вийшли не за абстрактні свободи, а тому що держава прийшла туди, де вони вважали себе недоторканними. До їхнього конкретного будинку.

Повертаючись до України. Питання не в тому, чи потребують хрущовки оновлення — вони будувалися на двадцять п'ять років і стоять уже сімдесят. Польща, Словаччина, Латвія провели подібне оновлення без масових порушень прав власності, і їхній досвід задокументований. Різниця між успішними і провальними програмами, як правило, одна: в перших захист інтересів мешканців передує інтересам забудовників у тексті закону, а не в заявах до ЗМІ.

Законопроект №6458 у його нинішній редакції отримав офіційний висновок про невідповідність антикорупційному законодавству, критику від НАЗК за відсутність прозорої процедури відбору інвесторів і правовий аналіз, який прямо називає його механізмом розчищення земельних ділянок для приватної забудови під прикриттям суспільних інтересів. Можливо, до другого читання всі ці проблеми будуть усунені. Московський прецедент вчить одному: найнебезпечніший момент — саме той, коли звучать запевнення, що все буде враховано.