Адвокат і прокурор: як «угода про визнання винуватості» перетворилася на схему вимагання $5 тисяч

Вищий антикорупційний суд визнав адвоката Олексія Панасенка винним у підбурюванні клієнтки до підкупу прокурора Офісу Генпрокурора. Справа розкриває механізм, коли легальний інститут угоди про визнання винуватості використовується для вимагання неправомірної вигоди під виглядом адвокатських послуг.

Справа компанії «Бос»

У 2023 році співробітницям компанії «Бос» вручили підозру в участі у злочинній організації та діяльності у сфері азартних ігор. Дві жінки та їхній адвокат Панасенко ініціювали перед прокурором укладення угоди про визнання винуватості. Переговори з прокурором не дали результату, і одна з підозрюваних вирішила доводити свою невинуватість у суді.

Згодом адвокат Панасенко повідомив жінкам, що прокурор пропонує одночасну угоду для обох. Підозрювані мали підписати протоколи показань заднім числом, щоб запустити процес. При цьому підозрювана, яку Панасенко раніше не захищав, мусила заплатити 5 тисяч доларів, підписавши договір про надання юридичної допомоги.

Фіктивний договір як прикриття

За версією обвинувачення, яку суд визнав доведеною, договір з адвокатом був фіктивним і маскував передачу неправомірної вигоди. Ніяких коштів за цим договором клієнтка не сплатила. Коли реалізувати домовленості з прокурором не вдалося, спілкування між адвокатом і підзахисною припинилося, незважаючи на нерозірваний договір про надання правничої допомоги.

Адвокат Панасенко в минулому працював в органах прокуратури Харківської області і так познайомився з майбутнім прокурором Офісу генпрокурора у справі компанії «Бос». Пізніше адвокат хизувався зв'язками з цим прокурором, називав себе його довіреною особою і показував клієнтці переписку з прокурором на мобільному телефоні.

Матеріали НСРД і свідчення у суді

З матеріалів негласних слідчих дій вбачається, що адвокат наполягав на передоплаті договору, щоб йому не довелося «свої гроші везти», і пожалівся, що кілька разів у житті вже «закривався» зі своєї кишені.

У судовому засіданні Панасенко стверджував, що працював в адвокатському об'єднанні, де діяло правило про повну передоплату гонорару. Якщо послуги надавалися без передоплати і клієнт не розрахувався, адвокат мусив своїми коштами сплачувати АО відсоток від несплаченого гонорару.

Заявниця у суді свідчила, що мова була саме про неправомірну вигоду. Панасенко радив не говорити про цю розмову її постійному адвокату. Але вона не послухалася і після розмови з іншим своїм захисником вирішила звернутися до НАБУ[^13]. Крім того, розповіла все слідчому ДБР у своїй справі.

Роль прокурора

У свою чергу, слідчий ДБР повідомив підозрюваній, що раніше прокурор вже звертався до працівників ДБР, щоб вони попросили в підозрюваних неправомірну вигоду за укладення угоди. Але в ДБР відмовилися брати в цьому участь, а керівник слідчих навіть пригрозив прокурору викриттям.

Прокурор, для якого начебто бралися кошти, залишився у статусі свідка. У Вищому антикорупційному суді він підтвердив, що надсилав адвокатові зразки викривальних показань, які хотів отримати від підозрюваних. Водночас наполягав, що до нього ніхто з корупційними пропозиціями не звертався.

Суд критично оцінив показання цього свідка і вважає, що він як прокурор не міг не знати про спілкування підозрюваної з адвокатом щодо надання йому неправомірної вигоди.

Вирок

Адвоката Панасенка засудили до 4 років 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна і з забороною на 3 роки займатися адвокатською діяльністю. Обвинуваченому змінили запобіжний захід і негайно взяли під варту в залі суду. Втім, вирок ще не набув законної сили і може бути оскаржений.

Справа демонструє, як легальний інститут угоди про визнання винуватості може перетворюватися на інструмент вимагання, коли адвокат і прокурор використовують своє становище та зв'язки для отримання неправомірної вигоди. Критична позиція суду щодо свідчень прокурора ставить питання про необхідність його притягнення до відповідальності, а не лише збереження у статусі свідка.