Андрій Мотовиловець повернув у порядок денний законопроєкт про тюрму за дані з реєстрів
Перший заступник голови фракції "Слуга народу" Андрій Мотовиловець просував на голосування у Верховній Раді законопроєкт №10242, який передбачає до 8 років позбавлення волі за оприлюднення даних із закритих реєстрів і фактично ставить хрест на будь-яких розслідуваннях щодо можновладців, пише Михайло Ткач, пише Олег Чеславський. За інформацією джерел "Української правди" в політичних колах, саме Мотовиловець запропонував воювати з журналістами руками колишньої ОПЗЖ і вніс цей документ до порядку денного. Тобто ініціативу, яку роками тягнули вихідці з проросійської фракції, тепер штовхає друга людина у фракції президента.
Найцікавіше сталося буквально за кілька хвилин після публікації Ткача. Нардеп від "Голосу" Ярослав Железняк, який, як і сам Мотовиловець, часто звіряє свої кроки з головою фракції "Слуга народу" Давидом Арахамією, повідомив, що законопроєкт вдалося зняти з розгляду. І дякувати, за його словами, слід саме Мотовиловцю. "Після конструктивних перемовин з першим заступником фракції Слуга народу Андрієм Мотовиловцем та керівництвом парламенту законопроєкт №10242 знятий з розгляду і завтра, і цього тижня", написав Железняк, як передає Інтерфакс-Україна. Уявіть цю конструкцію: людина заносить у зал документ, проти якого стоїть уся медійна спільнота, а коли схему засвічують, її ж представляють як рятівника, з яким "конструктивно домовились". Пожежник і підпалювач в одній особі, причому з подякою від колег.
Варто подивитися, що саме мало лягти на стіл депутатам. Законопроєкт №10242 зареєстрували ще 9 листопада 2023 року. Формально він бореться з "несанкціонованим втручанням, збутом або розповсюдженням інформації", що обробляється в публічних електронних реєстрах. У першому читанні Рада ухвалила його 16 січня 2024 року, і тоді йшлося взагалі про 10-15 років за перехоплення чи копіювання даних, як нагадувала Судово-юридична газета. До другого читання апетити трохи вгамували, але суть залишилась: від 5 до 8 років ув'язнення із забороною обіймати посади до 3 років за оприлюднення інформації з реєстрів під час воєнного стану.
Політики від влади тоді заспокоювали, що журналістам загрожує "лише" 5 років. Голова Центру протидії корупції Віталій Шабунін пояснив цей фокус на пальцях. П'ять років дають за розголошення даних, тобто за статтею 361-2 Кримінального кодексу. А вісім років дають за копіювання, тобто за статтею 362. Але ж розголосити дані, не скопіювавши їх, фізично неможливо. Отже, реальна планка саме 8 років, як цитує Шабуніна The Page.
Але найголовніше навіть не строк. Ткач звертав увагу, що така санкція переводить діяння в категорію тяжких злочинів. А Кримінальний процесуальний кодекс дозволяє застосовувати негласні слідчі дії саме до тяжких і особливо тяжких злочинів. Тобто разом із вироком журналісту держава отримує законну підставу слухати його телефон, стежити за ним і вираховувати його джерела. При цьому звільнення від відповідальності для викривачів корупції законопроєкт по суті не передбачає. Ткач тоді описав наслідки максимально приземлено: людина, яка "проб'є" по базі чергового посадовця з новим Range Rover, отримає тяжкий злочин, 8 років і жодного захисту як викривач.
Медіаспільнота зрозуміла це одразу. 2 грудня 2024 року Медіарух разом із правозахисними організаціями закликав депутатів відмовитися від документа, під заявою зібралось 270 підписів. З такою ж заявою виступила Amnesty International. 4 грудня Рада провалила законопроєкт у другому читанні: "за" набралось лише 213 голосів, і документ відправили на повторне друге читання. Вже 17 грудня правоохоронний комітет знову погодив його в косметично оновленій редакції. 13 січня 2025 року проєкт знову внесли до порядку денного без жодних консультацій з медійниками, а наступного дня керівники фракцій його зняли. До документа подано понад 1500 правок, тож спроба протягнути його силою могла б заблокувати роботу залу на дні.
І ось 27 жовтня 2026 року законопроєкт знову з'являється в порядку денному. Голова Комітету з питань свободи слова Ярослав Юрчишин підтвердив Детектору медіа, що внести його запропонував саме Мотовиловець. Медіарух у той же день знову виступив із заявою. Організації вимагають повернути документ на доопрацювання, прописати гарантії для журналістів і їхніх джерел, запровадити запобіжники від використання кримінальних справ для пошуку джерел і переглянути пропорційність санкцій. Окремо медійники наголошують, що виняток для викривачів у редакції законопроєкту стосується лише тих, хто діє за статтями 53-1 і 53-2 Закону "Про запобігання корупції". Але далеко не кожна людина, яка передає журналісту документ, є викривачем у розумінні цього закону.
Тепер про те, чому саме Мотовиловець. Влітку Bihus.Info оприлюднив розслідування про його житло. Перший заступник голови фракції "Слуга народу" орендує квартиру площею близько 180 квадратних метрів у майже сторічному будинку поряд із Золотими воротами. Вартість цього житла оцінюють приблизно у 14 млн гривень, тобто понад 310 тисяч доларів. Платить депутат, за даними розслідувачів, близько 1 тисячі доларів на місяць, що щонайменше втричі нижче за ринок. Квартира оформлена на ТОВ "ХАЙБІЛД-ІН", створене у березні 2025 року, і це перший та єдиний актив фірми. Власницею компанії значиться майстриня з нарощування вій із Броварів. Договір оренди Мотовиловець уклав одразу після покупки, причому на 7 років, як розповідала Українська правда.
Ще один штрих. Попереднім власником квартири була ТОВ "БІЗНЕС БІЛДІНГ КОМПАНІ", яка інвестує в новобудови структур, пов'язаних із нардепом від забороненої ОПЗЖ Вадимом Столаром. Виходить дивна симетрія: житло депутата тягне слід до ОПЗЖ, і законопроєкт, який він заносить у зал, теж має ОПЗЖ-вське походження. Сам Мотовиловець заявив, що не знайомий із власниками компаній, не має з ними бізнесу, а професія людини не є доказом фіктивності фірми. Назвати розмір орендної плати він відмовився.
Після розслідування Національне агентство з питань запобігання корупції розпочало моніторинг способу життя Мотовиловця. З того часу минуло кілька місяців, а результатів суспільство так і не побачило. Цікаво, що вся ця історія з квартирою стала відома саме завдяки роботі журналістів із даними реєстрів: хто власник, коли створена фірма, хто продав квартиру. Тобто тієї самої роботи, за яку законопроєкт №10242 пропонує 8 років тюрми. Чи треба пояснювати, кому найбільше вигідно, щоб наступного разу такого розслідування просто не з'явилось?
Тепер подивимось на документ очима міжнародного права, бо Україна взяла на себе цілком конкретні зобов'язання. Стаття 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права дозволяє обмежувати свободу інформації лише тоді, коли обмеження передбачене законом, переслідує законну мету і є необхідним. Комітет ООН з прав людини у Зауваженні загального порядку №34 прямо попереджає державам: закони про таємницю і національну безпеку не можна використовувати, щоб приховати від суспільства інформацію законного суспільного інтересу, яка не шкодить безпеці, або щоб переслідувати журналістів за її поширення. Майно посадовця, його орендна квартира чи новий позашляховик під цю заборону очевидно не підпадають.
Європейська конвенція з прав людини у статті 10 використовує той самий тест із трьох кроків. І тут чесно треба визнати: законна мета у законопроєкту є. Захист персональних даних, приватного життя громадян і безпеки державних реєстрів під час війни не вигадка. Витоки даних військових чи їхніх адрес можуть коштувати життя, а торгівля "пробивом" давно стала бізнесом. Будапештська конвенція про кіберзлочинність, яку Україна ратифікувала, взагалі зобов'язує карати незаконний доступ до комп'ютерних систем. Проблема в іншому: законопроєкт не відрізняє продавця бази на даркнеті від журналіста, який з'ясовує, звідки в депутата квартира біля Золотих воріт.
Саме цю різницю Європейський суд з прав людини проводить послідовно. У справі "Фрессоз і Руар проти Франції" 1999 року Велика палата визнала порушенням статті 10 засудження журналістів Le Canard enchaîné, які оприлюднили податкові дані голови концерну Peugeot. Суд вирішив, що суспільний інтерес до доходів керівника переважив таємницю, а журналісти діяли сумлінно. У справі "Алет проти Люксембургу" 2023 року Велика палата визнала непропорційним навіть штраф у 1 тисячу євро для працівника, який передав пресі податкові документи клієнтів своєї компанії. Тут ідеться про 8 років ув'язнення. Водночас у справі "Сатакуннан Маркінапьорссі і Сатамедіа проти Фінляндії" 2017 року Суд не захистив масову публікацію податкових даних 1,2 мільйона людей. Отже, Страсбург розрізняє цільову журналістику щодо посадовців і бездумний злив баз. Законопроєкт №10242 такої різниці не робить.
Окремо постає питання суворості покарання. У справі "Кумпене і Мазере проти Румунії" Велика палата наголосила, що ув'язнення за матеріали в пресі сумісне зі свободою вираження лише у виняткових випадках, наприклад, коли йдеться про мову ворожнечі чи заклики до насильства. Публікація витягу з реєстру нерухомості таким винятком не є. Ще одна болюча точка стосується джерел. Починаючи зі справи "Гудвін проти Сполученого Королівства" 1996 року, Суд називає захист журналістських джерел наріжним каменем свободи преси. Будь-яке втручання у таємницю джерела допустиме лише за переважного суспільного інтересу і з попереднім контролем незалежного судді. Законопроєкт, який відкриває шлях до негласного стеження за журналістами через статус тяжкого злочину, цей захист фактично обходить.
Чи рятує ситуацію воєнний стан? Україна справді повідомила Раду Європи про відступ від частини зобов'язань за статтею 15 Конвенції, зокрема щодо права вільно збирати і поширювати інформацію, нагадував Kyiv Post. Але стаття 15 дозволяє лише ті заходи, яких "суворо вимагає" ситуація. Пояснити, як 8 років тюрми за публікацію про квартиру депутата допомагають обороні держави, буде складно навіть найкращим юристам Мін'юсту. Нарешті, є і європейський вимір. Україна як кандидат на вступ до ЄС має наближати своє законодавство до Директиви про захист викривачів 2019/1937 і до Європейського акта про свободу медіа, стаття 4 якого прямо забороняє стеження за журналістами з метою встановити їхні джерела без переважного суспільного інтересу і рішення суду. Законопроєкт №10242 рухається в протилежному напрямку.
Іронія в тому, що в протилежному напрямку вже давно рухається Москва. 30 листопада 2024 року Путін підписав закон, який передбачає до 10 років ув'язнення за незаконну передачу даних. Видання Вікна ще тоді зауважувало, що український законопроєкт практично копіює мету і масштаб покарання путінського закону. Різниця лише в тому, що в Росії розслідувати можновладців давно нікому.
Отже, що маємо на сьогодні. Законопроєкт №10242 не провалено і не відкликано. Його лише зняли з розгляду до кінця цього тижня, і він далі лежить у статусі документа на повторне друге читання, готовий повернутися в зал за першим сигналом. Людина, яка його туди занесла, отримала публічну подяку за те, що погодилась його прибрати. А перевірка способу життя цієї людини, розпочата НАЗК ще влітку, так і не дала відповіді, хто і на яких умовах здає першому заступнику голови провладної фракції квартиру біля Золотих воріт. Схоже, на цю відповідь доведеться чекати рівно до того часу, поки журналістам ще дозволено її шукати.
