АРМА не змогло продати метанол за 57 мільйонів, і актив знищив російський дрон

Уявіть, що ви залишили машину на платній стоянці й забули про неї на рік. Приходите забирати, а вам кажуть: авто ваше, тільки спершу заплатіть за стоянку, і сума втричі більша за вартість самої машини. Продати таку машину неможливо, бо разом із нею покупець купує борг. Саме за цією логікою в Україні згорів актив на 57 мільйонів гривень, пише Павло Великоречанін, заступник голови АРМА у 2023-2025 роках. Тільки замість машини там було 1523 тонни метанолу, а замість стоянки Одеський припортовий завод.

Почалося все в грудні 2024 року, коли слідчий суддя Шевченківського райсуду Києва передав агентству 1523,7 тонни технологічних залишків метанолу російського виробництва. Плюс іще 1574 кілограми у дванадцяти бочках. Усе це стояло на території ОПЗ в окремому резервуарі. Суд написав прямо: передати в управління шляхом реалізації. Тобто продати.

У січні 2025-го територіальне управління виїхало і оглянуло актив, через тиждень оголосили конкурс на майданчик, який проводитиме торги. У квітні договір із переможцем підписали і провели оцінку. Ринкова вартість метанолу склала 56 925 101 гривню.

На цьому нормальна частина історії закінчується.

Двісті сорок сім за п'ятдесят сім

Метанол російський, ввезений, розмитнення ніхто не проводив. Одеська митниця оцінила митні платежі у 44,9 мільйона гривень. А далі завод, на території якого все це лежало, надіслав агентству листи: ми зберігаємо ваш метанол, це коштує грошей, наші витрати становлять 145,1 мільйона, і ми хочемо, щоб їх урахували в ціні.

Тепер беремо калькулятор. Актив коштує 57 мільйонів. Митниця хоче 45. Завод хоче 145. Разом покупець мав викласти майже 247 мільйонів гривень за товар вартістю 57.

Результат передбачуваний. Три аукціони в системі Prozorro.Продажі не відбулися: жодного учасника, ніде і ніколи. Восени 2025 року агентство оголосило новий конкурс, щоб знайти бодай майданчик, який візьметься за ці торги. Не подався ніхто, бо безперспективність була очевидна всім, крім, схоже, самого агентства.

І тут варто зрозуміти технічну деталь, без якої історія виглядає просто невдачею. Агентство саме торги не проводить. Воно має обрати майданчик, а обирає його не одна людина, а спеціальна комісія. Немає засідання комісії, немає майданчика. Немає майданчика, немає аукціону. Немає аукціону, актив просто лежить і накопичує борг за зберігання.

Так от, від грудня 2025 року і до моменту, коли метанол перестав існувати, засідання цієї комісії не проводилися жодного разу. Пів року з гаком орган, від рішень якого залежить продаж усього арештованого майна країни, просто не збирався.

Коли в липні агентству поставили пряме офіційне питання, скільки засідань комісії відбулося з грудня 2025 року, відповідь надійшла на п'яти сторінках. Там була хронологія оглядів, реквізити наказів, цитати з рішень Верховного Суду і посилання на постанови Кабміну. Кількості засідань там не було. На це питання не відповіли взагалі.

Вимикач був

Найгірше в цій історії те, що вихід із замкненого кола прописаний у законі.

Стаття 21-6 закону про АРМА написана рівно для таких випадків і каже просту річ: якщо витрати на зберігання майна за рік перевищують 30 відсотків його вартості, це майно можна продавати негайно, без згоди власника.

Тридцять відсотків. У випадку з метанолом зберігання коштувало 255 відсотків від вартості активу. Навіть якщо розтягнути суму на весь період, показник усе одно втричі вищий за законний поріг.

Агентство цю статтю процитувало. У власній офіційній відповіді, на першій сторінці, серед підстав для дострокової реалізації. Процитувало і не застосувало.

Дрон закрив питання

Навесні 2026 року, після робочої поїздки прем'єр-міністра на Одещину, агентство нарешті запропонувало варіант: віддати метанол державі через примусове відчуження. Міноборони двома листами в травні відповіло, що потреби в такому майні не має.

Через кілька тижнів у резервуар влучив ударний безпілотник. 1523 тонни метанолу перестали існувати, і питання ціни зняли з порядку денного назавжди.

А наприкінці липня, відповідаючи на офіційний запит про долю активу, агентство повідомило річ, від якої історія стає вже не смішною. Станом на 30 липня 2026 року метанол до агентства від прокурора за актом приймання-передачі взагалі не передавався.

Тобто півтора року з активом працювали як із власним: оглядали, оцінювали, проводили конкурси, виставляли на три аукціони, листувалися з Міноборони. А коли актив згорів, з'ясувалося, що юридично його ніби й не приймали. Обидва твердження одночасно правдивими бути не можуть.

7 серпня 2026 року за цим фактом внесли відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Стаття: службова недбалість із тяжкими наслідками. Розслідує НАБУ. Фігурантом справи є чинна тимчасова очільниця АРМА.

Це не історія про одну цистерну

Тепер цифри, які пояснюють, чому цей резервуар не був випадковістю.

Торік держава заклала в бюджет 98,6 мільйона гривень окремим рядком на оцінку, охорону й управління арештованим майном. Витратили з них 371 тисячу. Нуль цілих чотири десятих відсотка. За рік не уклали жодного договору на складське зберігання чи охорону.

З грудня 2025 року продаж арештованих активів фактично зупинився, судові ухвали про реалізацію не виконуються, а в реєстрі агентства числиться понад сорок дві тисячі об'єктів, щодо яких немає точної інформації про стан і правовий статус.

І остання деталь, від якої історія набуває завершеності. Сам Одеський припортовий завод виставлений на приватизаційний аукціон у жовтні цього року зі стартовою ціною 4,3 мільярда гривень. Метанол, який півтора року займав на його території резервуар, продати не змогли. Завод продають.