Дмитро Лук'янов зібрав членів ВРП у ресторані, поки Київ розбирав завали
Двадцятого серпня 2026 року, коли рятувальники в Солом'янському та Дарницькому районах Києва діставали з-під завалів тіла загиблих, за кілька кілометрів звідти, в елітному італійському ресторані на вулиці Павла Скоропадського, члени Вищої ради правосуддя святкували відставку свого колеги Дмитра Лук'янова, пише Володимир Право.
Почнімо з очевидного, аби потім до нього не повертатися. Прощальна вечеря сама по собі є абсолютно нормальною річчю. Люди працювали разом, колега йде у відставку, і попрощатися за столом, навіть із келихом вина, не є ані злочином, ані моральним проступком. На цьому цілком слушно наголошує Станіслав Броневицький, і з ним важко сперечатися.
Питання, як він же і зауважує, зовсім в іншому: у формі, масштабі та доречності.
Дев'ять годин, п'ятнадцять загиблих і четвер
Ранок 20 серпня для кожного киянина почався з жаху. Масована російська атака на столицю тривала майже дев'ять годин. Коли перші промені сонця пробилися крізь густий дим над зруйнованими будинками в Солом'янському, Святошинському та Дарницькому районах, рятувальники ще продовжували розбирати завали і шукати людей. За офіційними даними Київської міської військової адміністрації, кількість загиблих зросла до п'ятнадцяти осіб, серед них були діти. Наступний день, 21 серпня, у Києві оголосили днем жалоби.
Того ж 20 серпня, коли більш ніж на десяти локаціях у місті тривала пошуково-рятувальна операція та аварійні роботи, у самому серці столиці, в ресторані "Mario Ristorante Italiano", розпочався бенкет.
Привід був поважний. Дмитро Лук'янов, обраний членом Вищої ради правосуддя у 2022 році за квотою з'їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, доробив свій чотирирічний строк. Повноваження офіційно спливли напередодні, 19 серпня 2026 року.
Святкувати відставку він вирішив не гаючись, наступного ж дня. І тут з'являється деталь, яку не варто пропускати: 20 серпня було четвергом. Тобто офіційним робочим днем, коли у Вищій раді правосуддя мали б розглядати дисциплінарні скарги і вирішувати долю тисяч заблокованих судових процесів. Замість цього члени ВРП дружно перемістилися до ресторану, прибуваючи туди на власних автівках у розпал робочого дня.
Хто приїхав
Список гостей, присутність яких, за словами редакції sud.ua, підтверджується наданими колегами та небайдужими громадянами фото- і відеоматеріалами, читається як склад органу суддівського врядування в повному робочому обсязі.
Григорій Усик, голова Вищої ради правосуддя, обраний членом ВРП XX з'їздом суддів України 16 серпня 2022 року. Людина, яка за посадою мала б бути одним із головних взірців професійної етики для всієї судової системи, бо саме очолюваний нею орган відповідає за питання суддівської дисципліни. На захід, за наявними в редакції фото- та відеоматеріалами, він прибув на службовому автомобілі.
Микола Мороз, член ВРП, обраний 15 серпня 2022 року Верховною Радою за парламентською квотою, чиї повноваження завершувалися у серпні 2026-го.
Тетяна Спірідонова, суддя Хмельницького апеляційного суду, обрана членом ВРП 11 березня 2026 року XX черговим з'їздом суддів України. Лише кілька місяців тому вона склала присягу, зобов'язавшись сумлінно, чесно й неупереджено виконувати свої повноваження і дотримуватися професійної етики. Кілька місяців. Не кілька років, не десятиліття служби, які могли б хоч якось притупити відчуття новизни.
Оксана Кваша, обрана у листопаді 2023 року з'їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ. Віталій Махінчук, призначений у жовтні 2025 року Президентом України. А також Юлія Бокова, Тетяна Бондаренко, Ольга Попікова та Олена Ковбій, обрані відповідними з'їздами у 2023 і 2026 роках.
Окремо зафіксували Романа Маселка, буквально за кілька днів після завершення його повноважень у Раді. Для чинних членів ВРП ця зустріч припадала на робочий день, а для нього це вже була зустріч із колишніми колегами. Штрих промовистий: формально він склад Ради залишив, а коло її внутрішнього спілкування, схоже, ні.
Меню під виття сирен
Поки кияни допомагали евакуювати сусідів із напівзруйнованих під'їздів у Солом'янці, в "Mario" вже накривали столи.
У меню закладу фігурують устриці по 200-230 гривень за штуку, антипасті з трюфельним медом за 770 гривень, карпачо з телятини до 665 гривень, тартар із шотландського лосося до 665 гривень, рібай з Аргентини до 2190 гривень за порцію і фруктова тарілка майже за дві тисячі. Але найбільше вражає винна карта: Cristal Louis Roederer за 34 800 гривень пляшка і Veuve Clicquot за дев'ять тисяч.
Тут потрібне чесне застереження, і редакція sud.ua його робить сама. Чи замовляли саме ці позиції, є окремим питанням, яке потребує підтвердження. Наведені цифри це ціни меню, а не доказ фактичного замовлення.
Але сам асортимент і сам рівень закладу вже дають уявлення про формат заходу. І цей формат, накладений на день, коли столиця ховала п'ятнадцятьох своїх мешканців, виглядає не просто як святкування відставки. Він виглядає як моральне відмежування від реальності, у якій живе країна за вікном ресторану.
Що ВРП писала про інших
Найгостріше в цій історії навіть не бенкет. Найгостріше те, що всі стандарти, які тут порушено, сформулювала сама Вища рада правосуддя, і сформулювала письмово, у власних рішеннях щодо суддів.
Закон визначає ВРП як незалежний конституційний орган, покликаний формувати доброчесний і високопрофесійний корпус суддів та забезпечувати додержання професійної етики. Члени Ради у своїй діяльності та поза її межами зобов'язані дотримуватися встановлених для судді етичних стандартів. Не рекомендовано дотримуватися. Зобов'язані.
У справі судді Шимчика Рада наголошувала, що поведінка судді як під час здійснення правосуддя, так і поза службою має відповідати стандартам, які не викликають обґрунтованих сумнівів у чесності, незалежності та неупередженості судової влади. Там же зазначалося, що неетична поведінка знижує авторитет і робить дії судді, як сформульовано в самому рішенні, "незрозумілою для суспільства". Святкування в ресторані в день загибелі співгромадян це рівно та поведінка, яку суспільству зрозуміти неможливо.
У справі судді Кіхтенка Третя Дисциплінарна палата ВРП притягнула суддю до відповідальності за відсутність на робочому місці, вказавши, що систематична і безпідставна відсутність під час робочого часу має ознаки умисного ухилення від здійснення правосуддя і є підставою для дисциплінарного стягнення. Рада тоді ж підкреслила, що відсутність без поважних причин належить до найгрубіших дисциплінарних проступків. І тут варто окремо звернути увагу на склад тієї палати: у ній свого часу підписувався і сам Дмитро Лук'янов. Тобто людина, чию відставку відзначали в робочий четвер, раніше ставила підпис під рішенням про те, що відсутність на роботі в робочий час є грубим проступком.
У справі судді Усатова ВРП неодноразово вказувала, що суддя, а отже і член Ради, зобов'язаний підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності задля укріплення суспільної довіри до суду і бути еталоном порядності поза межами професійної діяльності.
Питання, яким чином святкування в день трагедії укріплює суспільну довіру, лишається риторичним. Хоча відповідь на нього мали б давати не журналісти, а самі підписанти цих рішень.
Броневицький формулює ту саму суперечність з іншого боку і, як на мене, максимально точно. Коли кандидатам у судді та самим суддям ставлять питання про квартири, автомобілі чи інше майно, яке їхні батьки придбали десятки років тому, суспільство отримує повне право поставити питання і тим, хто оцінює чужу доброчесність. Якщо ви встановлюєте для інших високі стандарти поведінки, було б логічно почати з відповідності цим стандартам самому собі.
За чий рахунок
І тут з'являється друге питання, вже не етичне, а цілком юридичне.
За інформацією, яку отримала редакція sud.ua, рахунок за захід міг оплатити сам Дмитро Лук'янов. Якщо ця інформація підтвердиться, то для чинних членів ВРП оплата їхнього частування іншою особою потенційно може розглядатися як одержання подарунка, а стаття 23 Закону "Про запобігання корупції" встановлює для посадових осіб обмеження щодо подарунків.
Наголосимо на тому, на чому наголошує і сама редакція: сам факт оплати ресторанного рахунку іншою особою автоматично не означає вчинення корупційного правопорушення. Для юридичної оцінки мають значення конкретні обставини, вартість частування і статус особи, яка платила.
Тому питання тут просте і потребує так само простої відповіді. Хто саме оплатив рахунок, на яку суму і за кого?
Якщо частування для чинних членів Ради справді оплатив їхній колишній колега, це щонайменше привід перевірити відповідність ситуації встановленим законом обмеженням. І тоді питання вже не в тому, що саме стояло на столі, а в тому, хто за цей стіл заплатив. І хто з членів ВРП першим наважиться внести цей елітний обід у власну декларацію.
Як це виглядає там, де репутація є капіталом
У країнах із розвиненою демократією значно менші етичні проступки завершували кар'єри миттєво, і приклади тут не абстрактні.
У Великій Британії 1998 року двоє близьких товаришів прем'єра Тоні Блера, міністр торгівлі та промисловості Пітер Мандельсон і мільйонер Джеффрі Робінсон, були змушені негайно піти у відставку. Причина: Мандельсон узяв у Робінсона приватну позику на 627 тисяч доларів під низький відсоток для купівлі будинку. Факт порушення закону так і не був доведений, але Блер підписав відставки одразу, щоб не допустити навіть тіні сумніву в доброчесності свого уряду.
У Швеції віцепрем'єрка Мона Салін опинилася в центрі так званого шоколадного скандалу. З'ясувалося, що вона скористалася урядовою кредитною карткою для особистих покупок, серед яких був батончик Toblerone. Кошти вона повернула, але кандидатуру з виборів прем'єр-міністра зняла і подала у відставку. Пізніше, у 2016 році, остаточно пішла з публічного життя після скандалу з фальшивою довідкою для охоронця.
У Франції 2019 року міністр екології і друга особа в уряді Франсуа де Рюжі подав у відставку після розслідування видання Mediapart, яке оприлюднило фото його розкішних обідів із лобстерами та дорогим вином, оплачених із державного бюджету під вивіскою робочих зустрічей. Де Рюжі намагався захищатися. Громадський осуд виявився сильнішим.
Шоколадний батончик. Позика, яку не визнали незаконною. Лобстери за бюджетні гроші. І в кожному випадку відставка.
Понад дві тисячі порожніх крісел
Тепер про те, чим саме мала б займатися Вища рада правосуддя у той робочий четвер.
У судах країни зафіксовано понад 2100 вакансій суддів. Через це мільйони українців роками чекають на прості й законні рішення просто тому, що справи фізично нікому розглядати. Чинні судді працюють із навантаженням у двісті-триста відсотків від норми.
Судова система працює на межі фізичного виживання. І саме в цей час орган, який має її рятувати, наповнювати доброчесними кадрами і бути моральним орієнтиром, святкує в ресторані в робочий час.
Питання Броневицького тут виглядає вже не риторичним, а практичним: чи справді саме таку Вищу раду правосуддя ми хотіли отримати після багатьох років реформи? І чим ВРП із дорогими автомобілями, ресторанами і аксесуарами принципово відрізняється від тієї системи, яку ми стільки років намагаємося реформувати?
Як ці люди дивитимуться в очі суддям, яких вони карають за неетичну поведінку? Як вони вимагатимуть доброчесності від кандидатів, пояснюючи їм стандарти поведінки поза службою?
Реформа судової влади не дасть результату, доки не буде проведено очищення самого органу, який має очищувати інших. Народне прислів'я про те, звідки починає гнити риба, вигадали задовго до появи Вищої ради правосуддя. Але описує воно, схоже, саме її.
