Два принципи судової реформи Філатова: незалежність і відповідальність
У 2015 році в Україні стартувала судова реформа, яку курував заступник голови Адміністрації Президента Петра Порошенка — Олексій Філатов. Публічно вона позиціонувалася як побудова нової судової системи на двох принципах:
незалежність суддів,
відповідальність суддів.
Однак у практиці реформи ці гасла мали інший зміст. Їхня роль полягала у створенні системи ручного контролю над судами.
Інструмент контролю
Ключовим механізмом для утримання суддів у «правильному руслі» було кваліфікаційне оцінювання. Формально — це процедура перевірки компетентності та доброчесності судді, на практиці — важіль впливу, який дозволяв залишити «своїх» і усунути «чужих».
Оцінювання стало інструментом, що залежав від політичної волі. Суддя, який виконував вказівки Банкової, отримував високі бали і продовжував роботу. Той, хто відхилявся від «лінії», ризикував втратити мантію.
Прецедент «труб Медведчука»
У 2025 році у справі про «труби Медведчука» судді Коломис та Крейбух (в статусі свідків) пояснили прийняте раніше рішення проти інтересів держави можливими «проблемами з оцінюванням».
Інакше кажучи, залежність суддів від успішного проходження процедури прямо впливала на ухвалені ними рішення.
– Суддя Крейбух О.Г. пройшла оцінювання 03.07.2018 з балом 800.7
Документ ВККСУ
– Суддя Коломис В.В. пройшла оцінювання 11.07.2018 з балом 683.7
Документ ВККСУ
Обидві успішно підтвердили «відповідність» на тлі ухвалених сумнівних рішень. Те саме стосувалося й інших членів колегій, які розглядали справу.
«Незалежність» на практиці
У реальності принципів було не два, а лише один:
👉 виконуєш вказівки Адміністрації Президента Порошенка — залишаєшся суддею.
Негативних висновків від Громадської ради доброчесності (ГРД) не було, хоча рішення у справі «труб Медведчука» вже були ухвалені. Це породжує питання:
– Чому ГРД не відреагувала?
– Чи не стала вона інструментом легітимізації рішень влади у 2017–2018 роках?
Висновок
Судова реформа Філатова, прикрита красивими гаслами, насправді перетворилася на механізм контролю. Незалежність та відповідальність у ній означали лише одне: суддя відповідальний перед політичною владою, а незалежний — від суспільства.
Саме тому у 2025 році ми знову повертаємося до тих самих питань: чи може існувати справжня незалежність судової влади в Україні, якщо її фундамент закладався як інструмент політичного впливу?
