Ексморпіх Роберт Гілман вийшов з російської тюрми після помилування Путіним

Володимир Путін помилував колишнього американського морського піхотинця Роберта Гілмана без жодного обміну, виключно, як заявлено, з гуманітарних міркувань. Про це першим повідомив Дональд Трамп у Truth Social, наголосивши, що Росія не просила нікого навзамін і жодного обміну не відбулося.

Американські посадовці підтвердили: старший російський чиновник Юрій Ушаков ще минулого тижня повідомив помічникам Трампа, що Путін погодився підписати указ про помилування з гуманітарних міркувань, зважаючи на його дружбу з американським президентом. Звільнення стало результатом інтенсивних переговорів упродовж вихідних, і жодних російських в'язнів США навзамін не віддавали, жодних поступок не робили. Один із посадовців назвав це жестом доброї волі.

За сухим формулюванням про гуманітарні підстави ховається історія, яку голлівудський сценарист не ризикнув би зробити драматичнішою.

32-річному Гілману, синові російських емігрантів, ця подорож коштувала чотирьох з половиною років життя. У Морській піхоті США він прослужив з серпня 2019 по серпень 2020 року. У січні 2022-го приїхав до Росії, жив у Сочі, а потім вирушив потягом до Москви, щоб замінити в посольстві пошкоджений у дорозі паспорт.

17 січня його зняли з потяга у Воронежі після скарг пасажирів і заарештували. Російські державні медіа стверджували, що п'яний Гілман ударив ногою поліцейського.

Родина цю версію заперечує від першого дня. Батько, Володимир Гілман, який свого часу емігрував з Росії до Массачусетса, у колонці для Boston Globe у жовтні 2024 року писав, що звинувачення сфабриковане: син захворів, удар був випадковим, офіцер не постраждав, зняв претензії і навіть не надав доказів у суді. Ерік Лебсон із правозахисної організації Global Reach, яка представляє родину, уточнював, що Гілмана вдарили поліцейські, йому стало зле, і ногою офіцера він зачепив ненавмисно.

Далі почався конвеєр, знайомий за десятками схожих справ. Перший вирок становив чотири з половиною роки. Потім з'явилися нові обвинувачення: напад на інспектора під час обшуку в камері, на слідчого, на охоронця. У 2024 році строк зріс, а 3 грудня 2025-го Гілману додали ще два роки, і загалом вийшло десять.

Пояснення самого в'язня, яке наводив "Комерсант", варте окремої згадки. За його словами, порушувати тюремні правила він почав після погроз перевести його зі слідчого ізолятора у Воронежі, де до нього ставилися нормально і де він міг отримувати передачі від родичів, до колонії суворого режиму.

Так Гілман став третім колишнім морпіхом США, засудженим у Росії за сумнівними обвинуваченнями і з непропорційно суворим вироком, після Пола Вілана і Тревора Ріда.

Але найтемніша частина цієї історії відбувалася не в судових залах, а між засіданнями.

За словами родини, до Гілмана у в'язниці приходили російські представники з простою пропозицією: рік на війні проти України в обмін на свободу. Адвокат родини стверджує, що в'язня виснажували багатогодинними допитами, до шістнадцяти годин поспіль, і кололи психотропні препарати. Жоден із цих епізодів російська сторона публічно не коментувала, і незалежно перевірити їх неможливо.

До літа 2026-го організм не витримав. 30 червня Гілмана перевели з тюремної лікарні до цивільної у Воронежі, у психіатричне відділення. Стан, у якому він туди потрапив, представники Global Reach описали як дисоціативний ступор. За їхніми даними, він не міг спілкуватися, очі залишалися заплющеними, годування відбувалося через зонд. Родина говорила про сорок сім днів без реакції на зовнішні подразники і про те, що прикутий наручниками він лежав на лікарняному ліжку.

Адвокатка Ірина Бражнікова підтвердила російським медіа, що з початку липня її підзахисний перебуває у психіатричному відділенні цивільної лікарні. Окрема деталь: матері Гілмана лікарня не дозволяла відвідувати сина попри рішення суду, яке це дозволяло.

Саме в цій точці до справи втрутилася американська дипломатія на найвищому рівні. Держсекретар Марко Рубіо порушив питання напряму з Сергієм Лавровим під час зустрічі на Філіппінах минулого місяця, а потім із Путіним говорив уже сам Трамп. Незадовго до звільнення Гілману надали статус особи, утримуваної неправомірно.

Результат: указ про помилування, літак Держдепартаменту і повернення додому. Трамп повідомив, що Гілман прибуде на об'єднану базу Ендрюс під Вашингтоном, де його зустрінуть представники президента, частина з яких летить із ним одним бортом. Разом із сином летить і мати, яка їздила до Росії, намагаючись його побачити.

Оцінки стану, щоправда, різняться. Один з американських посадовців сказав, що з урахуванням усіх обставин Гілман виглядає непогано, ходить і говорить. Джерело CNN описало його як такого, що говорить, але не може самостійно пересуватися. Родина ж наполягає, що стан критичний і що його везуть просто до лікарні, а Лебсон зазначив, що робити довгостроковий медичний прогноз ще зарано. За наявними повідомленнями, лікуватимуть його у військовому шпиталі в Техасі.

Сестра Гілмана Лексі Гадсон емоцій не приховувала і сказала, що чекає на зустріч із братом, адже за весь цей час їй жодного разу не вдалося з ним поговорити, і що родина подбає про потрібне лікування та підтримку. Сенатор від Массачусетса Ед Маркі був значно стриманішим: назвав новину запізнілою і додав гірке зауваження, що трагедія полягає в самій потребі довести невинну людину майже до смерті, аби російська влада її відпустила.

І остання деталь, яка не дає перетворити цю історію на суто оптимістичну. Гілман був одним щонайменше з десяти американців, ув'язнених у Росії. Серед тих, хто залишається за ґратами, називають Стівена Хаббарда, Андре Хачатуряна, Ольгу Єзлер, Чака Ціммермана, Девіда Барнса й Олександра Антонова. Держдепартамент висловив сподівання, що звільнення Гілмана приведе до звільнення й інших американців, які утримуються несправедливо, зокрема Хаббарда. Рубіо, вітаючи повернення Гілмана, окремо наголосив, що адміністрація й далі домагається негайного повернення всіх.

Тобто гуманітарний жест відбувся. Питання лише в тому, що для його появи знадобилися сорок сім днів у ступорі, зонд для годування і чотири з половиною роки за удар ногою, якого, за версією родини, навіть не було.