Історія вбитої рашистами родини старости села Мотижин Ольги Сухенко
2 квітня Збройні сили України повернули контроль над Київською областю. Після цього весь світ побачив жахливі фотографії та відео з тілами вбитих мирних мешканців. Серед них упізнали старосту села Мотижин Ольгу Сухенко, її чоловіка та сина, яких викрали з їхнього будинку 23 березня.
Історію цієї сім'ї видання ХОЛОД.
"Коли 24 лютого почалася війна, 25-річний Олександр Сухенко та його дівчина Дар'я Бєленіціна приїхали з Києва до його батьків Ольги та Ігоря Сухенка до Мотижина, село за 50 кілометрів від столиці. "Ми вірили і сподівалися, що буде спокійно", - писала 25 березня дівчина у своєму інстаграмі. Судячи з її постів у соцмережах, дівчина евакуювалася на Вінниччину на початку другого тижня березня, у цей час неподалік Мотижина вже точилися бої. У селі залишилися Олександр та його батьки.
Як пише «Укрінформ», 23 березня до будинку родини Сухенко приїхали російські військові. У своєму посту від 25 березня Дар'я Бєленіціна розповідає, що з ними розмовляв Олександр, і вони здалися йому «людяними». Військових було близько десяти людей, вони обшукали будинок та викрали машину. Того ж дня вони забрали Ольгу та Ігоря Сухенко, пообіцявши Олександру, що «нікого не чіпатимуть», повідомив через два дні після викрадення родич сім'ї.
Заступник голови Київської обласної ради Тетяна Семенова 26 березня розповідала, що спочатку військові хотіли забрати лише Ольгу, але її чоловік наполіг, що поїде з нею. Ще за шість годин російські військові повернулися по сина. «Сусіди вже чули техніку біля двору, мабуть, забрали й Олександра», — казав родич сім'ї Сухенко.
Крім них, у полон взяли ще 20 мешканців Мотижина. «Є підозра, що у селі діяв зрадник, який видав окупантам місцезнаходження керівника та активних селян», — розповідала в інтерв'ю Семенова.
З того моменту ніхто не знав, що відбувається із сім'єю голови села і де вони перебувають. Києво-Святошинська окружна прокуратура розпочала розслідування за фактом викрадення.
«Коли я сказала Саші, що він зробив усе, щоб ним пишалися і попросила залишити село, він лише відповів: «Я не хочу, щоб мною пишалися. Я просто роблю все, що можу для перемоги”, - писала Дар'я Бєленіціна після викрадення. - Він уже переміг, він мій Герой. Я хочу повернути його та батьків. Людей, які гідні нагород, а не полону».
На 38-й день війни, коли російські війська відступили та ВСУ повернули контроль над Київською областю, бійці українського мусульманського батальйону «Крим» знайшли тіла родини Сухенко та інших мешканців села. Ольгу та Олександра виявили у братській могилі, а Ігоря у колодязі.
«Мені не вистачить слів і сил, щоб описати те, що я відчуваю і вся наша сім'я, — написала Дар'я. — Ви завдали біль, якого не вгамувати, не пробачити».
Ольга Сухенко народилася 19 жовтня 1971 року у Києві. У своїй автобіографії на сайті Мотизької сільради Ольга писала, що за національністю українка і все життя прожила в Україні. 1989 року закінчила середню школу №127 у Києві, з 1992 по 1994 рік навчалася у Київському комерційному коледжі за спеціальністю товарознавець-організатор. Потім три роки навчалася у Київській державній академії водного транспорту на заочному відділенні та здобула кваліфікацію спеціаліста з обліку та аудиту.
У різний час Ольга працювала на хлібозаводі, продавцем та вихователем у дитячому садку у селі Мотижин. 2002 року Сухенко обрали секретарем місцевої сільради. А у 2006 році Ольга стала його головою.
Про її роботу на посаді голови села інформації у відкритих джерелах небагато. Сухенко в різні роки надавала розпорядження надати грошову допомогу, розглядала земельні проекти та виплачувала надбавки вчителям дошкільного навчального закладу «Віночок». «Агро ТВ» розповідало, як у 2017 році Ольга з чоловіком Ігорем Сухенком відвідала будинок для людей похилого віку в селі Грузське, в якому жив ветеран Другої світової війни Федір Клименко, вихідець з Мотижина, та привітала його з Днем перемоги над нацизмом — квітами, гостинцями та грошима .
У Ольги та Ігоря було двоє дітей: син Олександр та дочка Олена. 2 квітня Українська футбольна асоціація розповіла, що сім'я була зразковою, спортивною, шанованою. «Вони відчайдушно захищали своє рідне селище, коли настала важка година, і загинули, як герої», — йдеться у заяві асоціації.
З початку війни сім'я була категорично проти евакуації. "Вони зрозуміли, що людям потрібна буде допомога, допомагали ліками, продуктами", - розповів родич сім'ї.
Ігор Сухенко, за інформацією асоціації, є підприємцем, колишнім співпрезидентом футбольного клубу «Колос» у Мотижині, тренував футболістів у рідному селі. Його команда неодноразово перемагала на змаганнях та у чемпіонатах — від районних до обласних. Коли почалася війна, "не побоявся взяти в руки зброю, щоб зустріти колону ворога на підступах до села", йдеться у заяві асоціації.
Як сказано у повідомленні асоціації, Олександр Сухенко був гордістю Ігоря та Ольги Сухенко. У мирний час він пройшов шлях від сільського футболіста до майстра-професіонала.
Олександр Сухенко. Фото: футбольний клуб "Кудрівка"
У складі Футбольного Клубу «Чайка» він зіграв 21 матч, забивши три голи. Він грав на позиції форварда, відзначався лідерськими якостями. Кілька разів вигравав районні чемпіонати, а також був чемпіоном та двічі володарем кубка Київської області у складі різних команд. Під час війни Олександр допомагав односельцям врятуватися з окупованого Мотижина та розвозив селом гуманітарну допомогу, яку доставляли його знайомі із західної України. «Він знайшов дорогу, де не було російських фашистів, і розвозив ліки по всьому селу, бо знав усіх [його мешканців]», — розповів «Холодові» друг Олександра.
Його товариш Максим Карабчук розповів «Холоду», що Сухенко був приємною, доброю і світлою людиною, лідером. Донька Ольги Сухенко Олена, мабуть, не була в Мотижині під час окупації, у своїй інстаграмі вона написала: «Вибачте, рідні мої, що я вас не врятувала. <...> Не пробачу нікому і ніколи! Ви герої нашого села – нашого Мотижина! Ви були і є моя гордість, моя опора, моя сім'я».
Фото на обкладинці: інстаграм Дар'ї Бєленіціної
