Іван Рибак і Олег Білоцерківець отримали виправдання ВРП за два робочі дні

24 серпня 2026 року, у День Незалежності, Перша дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя пунктом 34 свого порядку денного офіційно відмовила у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів Олега Білоцерківця та Івана Рибака, пише телеграм-канал "Офіс очищення". Тих самих суддів, які своїми рішеннями законсервували арешт корпоративних прав ТОВ "Філософія девелопмента" в інтересах рейдерів.

Щоб зрозуміти, чому це рішення заслуговує на окрему розмову, доведеться пройти всю історію з початку. Вона того варта, бо на ній видно механіку, яку зазвичай не видно: як саме арешт майна в кримінальному процесі перетворюється на інструмент рейдерського захоплення і як слідчі судді Печерського суду разом з Київським апеляційним судом цей інструмент обслуговують.

Провадження, створене під арешт

Почнімо з того, що взагалі арештовували.

Корпоративні права ТОВ "Філософія девелопмента" були вкрадені на підставі підроблених документів і горезвісних "хакерів" - тієї універсальної версії, яка з'являється щоразу, коли в державному реєстрі раптом змінюється власник. Питання арешту цих уже вкрадених прав у печерському суді обговорювалося на записах негласних слідчих дій. Тобто в матеріалах НАБУ є не здогади журналістів, а розмови учасників про те, як саме вони цей арешт організовують.

Для арешту потрібна була підстава, і підставу зробили. У Печерській окружній прокуратурі сфабрикували штучне кримінальне провадження за номером 12025100010001771 від 17 жовтня 2025 року. А сам арешт наклав слідчий суддя Олег Білоцерківець - ухвалою від 27 жовтня 2025 року.

І тут читач цілком справедливо знизує плечима: а що тут такого? Слідчі судді й так задовольняють практично всі клопотання прокурорів, це давно перестало бути новиною. Саме так. Тому цікавим у цій історії є не сам арешт, а те, що почалося після нього, коли власник спробував цей арешт зняти.

Хронологія, у якій кожен місяць має ціну

Далі йде послідовність подій, яка сама по собі є доказом. Просто дивіться на дати.

10 грудня суддя Остапчук відмовляє Олександру Шевчуку у скасуванні арешту. Шевчук - це не сторонній заявник з вулиці: він власник частки і заявник у кримінальному провадженні НАБУ. Тобто людина, у якої майно вкрали, і яка вже принесла цю крадіжку в антикорупційний орган.

17 грудня 2025 року клопотання про скасування арешту потрапляє до судді Юшкова. І він тягне його розгляд аж до 10 лютого 2026 року. Майже два місяці на питання, яке вирішується за одне засідання.

19 січня 2026 року Шевчук, перебуваючи у статусі заявника НАБУ, подає апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду. Справу отримує колегія у складі суддів Рибака І., Лашевича В. та Кагановської Т.

20 січня справу витребовують. І тієї ж миті учасники оборудки роблять хід, який заслуговує на окрему згадку: подають клопотання про виправлення описки. Нібито десь у мотивувальній частині вже виконаної ухвали неправильно вказаний номер провадження. Ухвала виконана, арешт накладений, майно заблоковане - але раптом стало терміново важливо виправити цифру в тексті.

Суддя Білоцерківець призначає засідання на 26 січня 2026 року, виправляє описку - і потім десять днів готує ухвалу про це виправлення.

Далі справу довго не відправляють до апеляційного суду. Вона надходить туди лише 4 березня 2026 року. Прийом не новий: автори вже описували різні способи затягування апеляційного розгляду, коли висвітлювали ситуацію з незаконним поміщенням під варту детектива НАБУ Руслана Магамедрасулова.

А в апеляції естафету підхоплює суддя Іван Рибак. Він призначає засідання на 25 березня 2026 року. Потім переносить на 7 квітня. Потім - на 17 травня.

Порахуйте самі. Від подання скарги 19 січня до фактичного розгляду 17 травня - чотири місяці. На скаргу, яка є очевидною. Таке затягування неприродне за своєю суттю, і автори матеріалу формулюють це прямо: якби Рибак знав, що апелянт є заявником у провадженні НАБУ, він розглянув би скаргу за три дні.

Формулювання, яке варто зберегти

І врешті-решт суддя Рибак - той самий, якого Національне агентство з питань запобігання корупції визнало корупціонером, - Шевчуку відмовив.

Мотивування варте того, щоб його процитувати саме в тому вигляді, у якому воно існує: Шевчук не є стороною кримінального провадження.

Зупиніться на цій фразі. Людина, у якої вкрали корпоративні права. Людина, чиє майно арештоване ухвалою суду. Людина, яка є заявником у провадженні НАБУ щодо цієї самої крадіжки. І цій людині апеляційний суд пояснює, що вона не є стороною процесу, а тому арешт її майна залишається чинним.

Дуже дивне формулювання для залишення в силі ухвали про арешт майна, яке належить саме Шевчуку. Дивне рівно настільки, наскільки зручне.

Три місяці спокою і два дні поспіху

Тепер друга частина історії - та, заради якої все це й розповідалося.

Олександр Шевчук, будучи заявником у кримінальному провадженні НАБУ, подав скаргу на обох суддів до Вищої ради правосуддя. І далі темп ВРП розповідає більше, ніж будь-які пояснення її членів.

29 травня 2026 року скаргу розподіляють інспектору Ковальчук під номером М-3525/0/7-26. І справа лягає без руху. Майже три місяці нічого не відбувається.

19 серпня 2026 року, зранку, НАБУ проводить обшуки у Мудрої, вручає їй підозру і об 11:50 публікує першу серію свого резонансного розслідування.

Того самого дня о 13:04 - тобто за годину з невеликим після публікації - інспектор Ковальчук блискавично завершує висновок про виправдання суддів. Тоді ж визначається доповідач: член ВРП Алла Котелевець.

20 серпня виходить друга серія фільму НАБУ "Феміда" - і в ній обговорюють подробиці накладення цього самого арешту.

Далі йде те, що автори справедливо називають поспіхом року. Висновок, який до того лежав три місяці, всього за два робочі дні проштовхують у порядок денний найближчого засідання, призначеного на 24 серпня.

І 24 серпня, у День Незалежності, Перша дисциплінарна палата ВРП пунктом 34 відмовляє у відкритті дисциплінарної справи щодо Білоцерківця та Рибака.

Що це означає

Складіть дві лінії разом, і все стане на місця.

Три місяці скарга лежала без руху. НАБУ публікує матеріали, у яких арешт майна цими суддями прямо називається допомогою рейдерам - причому з озвученими гонорарами. І за годину після першої серії з'являється готовий висновок про виправдання, а за два робочі дні - рішення палати.

Така космічна швидкість на такому тлі свідчить лише про одне: члени Першої дисциплінарної палати ВРП навмисно й поспіхом рятували своїх. Не розбиралися, не перевіряли, не чекали матеріалів НАБУ - закривали питання, поки воно не стало незакривним.

Залишається головне питання: хто саме спускав ці вказівки згори. Автори сподіваються, що на нього незабаром відповість НАБУ, і підстави для такої надії є. Бо і судові рішення, і оперативна допомога суддям у стінах Вищої ради правосуддя, вочевидь, детально обговорювалися з головною "жертвою" цієї історії - Іриною Романівною.

А попереду, за анонсом авторів, ще одна частина: про те, як у цю історію вляпалися члени ВРП. Тобто про те, що дозволяє розумному спостерігачеві вважати, що вони допомагали члену злочинної - на думку НАБУ і САП - організації.