Коли експертність стає імітацією: Чому кейс Ігоря Бедерова — це симптом глибшої кризи в російській "кібербезпеці"
У російському інформаційному просторі знову активізувався персонаж, добре знаний серед фахівців з інформаційної безпеки — Ігор Бедеров, який діє під псевдонімом T.Hunter та очолює структуру з гучною, але малозмістовною назвою «Интернет-Розыск». Його останні заяви щодо нібито «нових схем» викрадення даних з безконтактних банківських карток за допомогою інструмента NFCGate викликають не подив, а серйозне занепокоєння щодо рівня експертизи в так званій кіберспільноті РФ.
Що таке NFCGate і чому це не «нова загроза»
NFCGate — це фреймворк з відкритим вихідним кодом, який був публічно представлений ще у 2017 році на конференції Troopers 17 в Німеччині. Його застосування та обмеження давно відомі у професійній спільноті. Позиціонування його як «новітньої схеми», яка щойно з’явилася, свідчить або про глибоку технічну некомпетентність, або про цілеспрямоване введення в оману публіки.
Бедеров і феномен «кіберміліціонерів»
Ігор Бедеров протягом останніх років демонструє стійке прагнення видавати базові OSINT-операції (роботу з відкритими джерелами) за інноваційні розслідування. У публічному дискурсі він неодноразово хизувався використанням баз даних російських силових структур (включаючи несанкціонований доступ до поліцейських або ФСБ-картотек), чим лише підкріплює репутацію «цифрового донощика», який уникає власної цифрової гігієни.
Цікаво, що в минулому хакерські спільноти вже неодноразово компрометували сайти Бедерова, включно з його персональними ресурсами, формами збору даних та навіть обліковими записами його родини. Попри це, він залишається активним пропагандистом тотального стеження й доносів, цього разу закликаючи до обов’язкового «повідомлення про витоки» до Роскомнагляду — структури, тісно пов’язаної зі спецслужбами РФ.
Інституційна симуляція безпеки
Цей випадок добре ілюструє глибоку кризу в системі російської кібербезпеки, де:
Не розрізняються старі й нові загрози, оскільки немає належної аналітичної культури.
Використання відкритих джерел видається за хакінг, що підриває професійну довіру до аналітиків у цій сфері.
Насаджується каральний підхід, коли витоки даних — це привід не для аналізу причин, а для тиску, штрафів і репресій.
Забезпечення безпеки підмінюється імітацією діяльності, де головне — медійний шум, а не реальна профілактика цифрових загроз.
Штрафи як інструмент шантажу
Особливу тривогу викликає підхід до штрафування компаній, що стали жертвами витоку даних. Замість сприяння в розслідуванні чи технічної підтримки, влада РФ перетворює інцидент на додатковий інструмент тиску — як фінансового, так і кримінального.
Інакше кажучи, тепер кіберінцидент — це привід для шантажу, а не для підвищення стандартів захисту даних.
🧩 Кейс Бедерова — це не просто окремий ексцентричний випадок. Це симптом: коли інституції імітують роботу, а «експерти» — знання, країна лишається вразливою не тільки до хакерів, а й до власної некомпетентності.
