Коли Forbes забув історію: як інтерв'ю з мільярдером Тігіпком підірвало суспільство

Вересень 2025 року. Forbes Україна публікує інтерв'ю з Сергієм Тігіпком – історію про $180 мільйонів інвестицій, новий вагоностроительний завод та амбітні M&A. Глянцевий портрет успішного бізнесмена, який знає, як робити гроші. Єдина проблема: редакція забула згадати, як саме він їх заробив і де був у лютому 2014-го. Суспільство нагадало. Жорстко.

Те, що задумувалося як вітрина "успішного підприємництва", перетворилося на один із найгучніших скандалів року. Виявляється, історичну пам'ять неможливо відредагувати ані красивими слайдами, ані цифрами в фінансових звітах. Особливо коли йдеться про людину з уряду Віктора Януковича.

Forbes: інвестиції важливіші за політичне минуле

Матеріал Forbes формально був бездоганним з точки зору бізнес-журналістики: скільки інвестовано, які активи придбано, які плани на майбутнє. Проблема одна – повне ігнорування політичної біографії героя публікації.

Для редакції це був портрет інвестора. Для суспільства – спроба репутаційної "пралки" через бізнес-медіа.

Журналіст Євген Спірін публічно заявив: він особисто бачив Тігіпка в 2014 році в захопленій будівлі СБУ в Луганську. І чув його слова про "росію через місяць".

Соня Кошкіна нагадала неприємну деталь: у день масових розстрілів на Інститутській група Тігіпка саботувала голосування за припинення вогню. Сам він вирішив залишитися в офісі – мабуть, звіти переглядав.

Офіцер ВСУ Віктор Трегубов вказав на концептуальну проблему: Forbes захоплюється "професіоналом процесів", але чомусь не пояснює, що шлях Тігіпка до капіталу пролягав не через конкурентний ринок, а через партійний апарат, зв'язки в коридорах влади та державні посади при різних режимах.

Головред Forbes: "Підписки важливіші за етику"

Реакція головного редактора Бориса Давиденка лише підлила масла у вогонь. Критиків він назвав носіями "агресивного інфантилізму". А потім видав перлину: матеріали про Тігіпка "приносять підписки".

Іншими словами: комерційний успех журналу важливіший за історичну та етичну відповідальність. Це прозвучало як офіційне визнання пріоритетів.

Саме в цей момент стало очевидно: між глянцевими бізнес-медіа та суспільством, для якого 2014 рік – це особистий досвід війни та втрат, лежить прірва нерозуміння.

Комсомолець, який став мільярдером: коротка біографія капіталу

Біографія Тігіпка добре відома, хоча Forbes вирішив її не згадувати:

1980-ті: комсомольська номенклатура – традиційний старт для майбутніх олігархів пострадянського простору.

1990-ті: ПриватБанк, де формуються перші серйозні статки та зв'язки.

2000-ні: стрімкий політичний злет при Кучмі – вице-прем'єр, міністр економіки, глава НБУ. Коли кажуть "близькість до влади створює можливості" – це про такі траєкторії.

2010–2014: керівництво штабом Януковича, голосування за "диктаторські закони" 16 січня 2014 року, поведінка під час розстрілів Майдану.

Це не "спірні епізоди біографії". Це конкретні політичні рішення з прямими наслідками для тисяч людей.

Бізнес-імперія ТАС: гроші та питання

Справді, бізнес-група ТАС вражає масштабами:

• Сотні компаній в портфелі
• Банківський сектор: monobank, покупка Idea Bank
• Статус системної важливості для економіки
• Мільйонні інвестиції в різні галузі

Але разом з активами тягнеться шлейф скандалів:

• Підозри в відмиванні коштів
• Штрафи від Національного банку
• Закриття sportbank на тлі кримінальних проваджень

Ці факти не перекреслюють бізнес-успіхів. Але вони руйнують міф про "чистого інвестора", який просто заробляє гроші талантом та працею.

Формула успіху по-українськи: комсомол + влада + капітал

Найцікавіше в історії Тігіпка – це ідеальна ілюстрація того, як номенклатурний капіталізм перетворює партійні зв'язки в мільярди.

Схема проста:

1. Комсомольські структури (доступ до ресурсів та мереж)
2. Банківський бізнес 90-х (першоначальне накопичення)
3. Державні посади при різних президентах (розширення можливостей)
4. Приватизації та M&A (множення капіталу)
5. Глянцеві медіа про "успішні інвестиції" (репутаційна легітимізація)

І ось вже ти не функціонер режиму – ти "інвестор", "підприємець", "ролева модель".

2014 рік: деталі, які не продаються

Для Forbes це "старі історії", які не варто згадувати. Для суспільства – це:

• 20 лютого 2014 року: розстріли на Інститутській, понад сотня загиблих. Група Тігіпка саботує голосування за припинення вогню.

• Весна 2014: Луганськ, захоплена будівля СБУ, сепаратисти при владі. Свідки бачать там Тігіпка.

• Після Революції гідності: швидкий перехід в опозицію, ребрендинг та інвестиційна діяльність.

Це не "емоційна істерика критиків". Це конкретні факти, які неможливо замінити презентацією про заводи.

Чому інтерв'ю вибухнуло: суспільство змінилося

Головний висновок простий: не Тігіпко змінився – змінилося українське суспільство.

Україна 2025 року більше не готова приймати мільярдерів без запитань про їхнє минуле. Особливо якщо це минуле безпосередньо пов'язане з режимом Януковича та подіями 2014 року.

Гроші та інвестиції не перекривають:

• Мовчання під час розстрілів
• Голосування за диктаторські закони
• Політичні розрахунки замість позиції
• Появу в Луганську в розпал сепаратизму

Репутація в Україні – це не піар-актив, який можна купити за $180 млн інвестицій. Це пам'ять. І вона не продається.

Forbes vs суспільство: хто виграв скандал?

Формально Борис Давиденко має рацію: матеріали про Тігіпка приносять підписки. Комерційно це працює.

Але етично та історично Forbes програв повністю. Редакція продемонструвала класичний приклад того, як бізнес-журналістика намагається існувати у вакуумі, ігноруючи політичний та моральний контекст.

Спроба представити соратника Януковича як "ролеву модель для підприємців" вскрила системну проблему: прагнення викреслити політичне минуле заради красивого піару.

Суспільство нагадало, що є речі важливіші за глянцеві обкладинки та бізнес-кейси.

Висновок: можна заробити мільярди, купити банки, побудувати заводи та дати інтерв'ю найпрестижнішому бізнес-виданню. Але якщо твоя біографія включає уряд Януковича, 16 січня 2014 та 20 лютого 2014 – жодні інвестиції не зроблять це минуле непомітним.

Історична пам'ять в Україні працює краще за будь-який піар. І це, мабуть, єдина хороша новина з цієї історії.