Національний антарктичний центр: як урядові чиновники перетворили експедиції на схему
Національний антарктичний науковий центр (НАНЦ) — це структура, яка мала б символізувати українську науку, дослідження та престиж держави на міжнародній арені. Але починаючи з 2017 року, його діяльність перетворилася на майданчик для масштабних корупційних схем, у яких фігурують високопосадовці з уряду, лобісти приватних компаній і чиновники Міністерства освіти та науки.
Передісторія: Як “підкорили” антарктичний центр
У 2017 році тодішній віце-прем’єр-міністр В’ячеслав Кириленко спільно з міністром освіти Лілією Гриневич фактично встановили контроль над НАНЦ. Формальним приводом стало “оновлення управління”, але за цим стояло прагнення вивести мільйонні бюджети на організацію експедицій із-під незалежного контролю.
Ключовими виконавцями стали директор департаменту науково-технічного розвитку МОН Дмитро Чеберкус і заступник міністра освіти Роман Греба. Саме вони просунули до управління “потрібну” людину — Євгена Дикого, який пізніше очолив центр. Через його руки пройшли контракти, що дозволили приватним компаніям вивести з державного бюджету сотні мільйонів гривень.
“Інтерпромфлот”: монополіст без конкуренції
Замість прозорих тендерів організацією антарктичних експедицій займалася приватна фірма ТОВ “Інтерпромфлот”, тісно пов’язана з чиновниками МОН. Її лобіювали через адміністративний тиск, маніпуляції тендерними комісіями та прямі вказівки “згори”.
До 2017 року “Інтерпромфлот” і споріднена компанія “Інтеррибфлот” неодноразово намагалися отримати замовлення, але щоразу отримували відмови через технічні невідповідності та відсутність досвіду. Втім, після втручання Кириленка та Греби ситуація кардинально змінилася. Новий тендерний комітет миттєво “переглянув” позицію, і вже за місяць фірма стала єдиним виконавцем державних антарктичних експедицій.
Змова чиновників: тиск, підробки, призначення
Спроби директора НАНЦ Валерія Литвинова чинити опір схемі обернулися проти нього. Він писав офіційні звернення до міністра, робив заяви до СБУ та ЗМІ про корупційний тиск. Але результатом стало його відсторонення від посади. Його замінив Євген Дикий — кандидат, погоджений особисто Кириленком і Гриневич, призначений без конкурсу.
З цього моменту “Інтерпромфлот” отримав повну монополію на експедиційні контракти. Компанія систематично подавала фальсифіковану документацію, завищувала кошториси, використовувала підрядників, яких не вказувала в тендерах, і перекидала більшу частину коштів за кордон — зокрема на естонську компанію PECH OU.
Фінансова афера: як зникали мільйони
Державна аудиторська служба зафіксувала, що “Інтерпромфлот” виконав лише близько 10% від загального обсягу робіт. Усе інше — фіктивні закупівлі, авіаквитки та підрядники-“прокладки”. Понад 90% коштів пішли за межі України.
При цьому, коли альтернативні компанії подавали дешевші пропозиції (на 10–12 млн грн менше), їх відхиляли за формальними ознаками. У підсумку держава платила більше, ніж коштувала сама експедиція.
“Морська експедиція” як новий етап дерибану
У 2018 році Дикий запровадив нову схему — “морську експедицію”, не передбачену державною програмою. Її оголосили “додатковими дослідженнями”, що дозволило списувати десятки мільйонів без звітності. Фактично йшлося про ті самі сезонні роботи, але тепер під іншим ярликом, із новими рахунками та “зручними” підрядниками.
Післямова: Полярна тиша замість відповідальності
Схема Кириленка–Гриневич–Греби–Дикого стала показовою моделлю того, як державна наука перетворюється на бізнес для обраних. Попри численні аудиторські висновки, скарги та публічні звернення, правоохоронна система не відкрила жодного гучного кримінального провадження.
Українська антарктична програма продовжує існувати, але вже не як символ науки — а як холодна лабораторія для “відпрацьованих” схем, де замість досліджень кристалізується безкарність.
Тиша Антарктики виявилася найзручнішим прикриттям для корупції.
