Олег Цюра — "гаманець" Дмитра Сенніченка в Європі: хто допомагає фігурантам мільярдних схем ховатися за кордоном
Дозвольте поділитися цікавою історією про людину з України з прізвиськом "швейцарець", яка підтримує щільні ділові стосунки як з українськими корупціонерами, так і з російськими металургійними олігархами, на яких ще не накладено санкції.
Йдеться про бізнесмена Олега Цюру, про якого широкій аудиторії відомо не так багато. Він вів спільний бізнес із особою, підозрюваною в завданні збитків на суму понад 700 млн гривень. Загальна вартість цієї афери з державними підприємствами — Одеським припортовим заводом та Об'єднаною гірничо-хімічною компанією — оцінювалася в 10 млрд гривень.
Але не на суму збитків і саме цю схему звертаємо ключову увагу. Це лише спроба провести логічний ланцюг щодо подій, які тягнуться по бізнес-зв'язках від українських корупціонерів до російських олігархів, які уникли санкцій.
Отже, почнемо розмотувати клубок бізнес-зв'язків.
Наприкінці жовтня Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду залишила без змін запобіжний захід колишньому главі Фонду держмайна Дмитру Сенніченку. Він підлягає арешту як організатор злочинної групи, яка завдала державі збитків на вищезгадану суму.
На цей момент лише двоє учасників кримінальної угоди — Микола Синиця й Юрій Липка — мають запобіжні заходи у вигляді застави й перебувають в Україні. Решта спільників — Дмитро Сенніченко, Андрій Гмирін та інші п'ятеро — виїхали. І, як показало нещодавнє розслідування BIHUS.info, всі вони чудово проводять час за кордоном.
Але є ще один персонаж у цій історії, який пройшов повз увагу розслідування НАБУ та САП. Йдеться про Олега Цюру, "німецького" підприємця, натуралізованого в Швейцарії, який є бізнес-партнером одного з підозрюваних — Сергія Байрака.
Будемо відвертими: детективи НАБУ під процесуальним керівництвом САП не так легко можуть дотягнутися в процесуальному плані до іноземців. Це майже нереально, хоч вони свою роботу виконують якнайкраще серед усіх представників вітчизняних органів кримінальної юстиції.
Припускаю, що Олег Цюра не має українського громадянства. Хоча варто б це перевірити. Тому питання екстрадиції, за наявності для того законних підстав, на даний момент не стоїть. Однак міжнародно-правовий департамент на те й створений, щоб спробувати посприяти реалізації, звісно ж, у процесуальному плані, принципу невідворотності покарання. Зрештою, німецькі чи швейцарські прокурори точно не гірші за українських.
Тепер трохи про бізнес-інтереси Олега Цюри за кордоном.
У 2005 році Цюра став співвласником компанії ITS International Trade & Sourcing GmbH & Co. KG. Також протягом двох років Цюра очолював іншу компанію зі схожою назвою — ITS International Trade & Sourcing Verwaltung GmbH. Найцікавіше, що обидві німецькі компанії зареєстровані за однією адресою й мають спільного співвласника — Сергія Байрака. Я вже про нього трохи вище згадував. Байрак також фігурує в "справі Сенніченка" як один із трьох ключових співорганізаторів схеми.
За версією слідства, Байрак за попередньою змовою з Сенніченком організував схему посередництва між держпідприємствами та комерційними покупцями продукції цих підприємств за завідомо заниженими цінами. Додатковою функцією Байрака була опосередкована комунікація між Сенніченком та іншим фігурантом справи, а саме — Андрієм Гмиріним.
Більше того, згідно з розсекреченими аудіозаписами НАБУ, за свою участь у корупційній схемі Байрак і Гмирін отримували по 25% від угод, Сенніченко — 50%. На цей момент Байрак, за неофіційною інформацією, нібито дає викривальні показання.
Що стосується Олега Цюри, то ні він, ні відповідні компанії в цій справі не фігурують. Однак його вищезгаданий прямий зв'язок із Байраком через спільні німецькі компанії та споріднені види бізнесу з організованою Сенніченком схемою мали б привернути увагу якщо не представників органів кримінальної юстиції, то профільних експертів, які займаються питанням санкціонування російських суб'єктів, причетних до війни. І далі поясню цей зв'язок.
На даний момент відомо, що вищезгадана німецька компанія Цюри та Байрака — ITS International Trade & Sourcing GmbH & Co KG — брала участь в аукціоні з продажу партії циркону державного Східного гірничо-збагачувального комбінату в 2018 році. Перемога в 1 тис. гривень при загальній ціні лота в 45 млн гривень здається досить дивною.
Згодом цей конкурс був "переграний" через ще дивніше рішення комісії, внаслідок чого переможцем визнано іншу німецьку компанію — Buss&Buss Spezialmetalle GmbH.
Згодом — позов компанії ITS. У результаті юридично-бізнесова історія пройшла всі три судові інстанції, де було легалізовано рішення комісії.
Логічно припустити, що ці дивні "телорухи" щодо поставок цирконію зупинилися, оскільки дует Цюра-Байрак зрозумів: зафіксовано прямий зв'язок із керівництвом ОГХК Пітером Девісом. До речі, Байрак був радником і партнером Девіса, якого було призначено на посаду за каденції Дмитра Сенніченка.
Вже в 2020 році ITS International Trade & Sourcing GmbH & Co Цюри "засвітилася" в кейсі щодо поставок ільменітової руди з Іршавського гірничо-збагачувального комбінату, що входить до складу ОГХК. У контексті — зазначений комбінат до 2014 року стабільно постачав ільменітову руду на "Кримський титан", який зараз перебуває в окупованому росіянами Криму. У ЗМІ лунали звинувачення, що й у 2020 році поставки відбувалися саме за цим кінцевим напрямком, хоч і з незаконними елементами. Однак це потребує документального підтвердження.
Для розуміння, "Кримський титан" контролювався олігархом Дмитром Фірташем, який мав двох бізнес-партнерів — Сергія Льовочкіна та Івана Фурсіна. У свою чергу, родина Льовочкіна не тільки засідала в парламенті, а й володіє банком "Кліринговий дім", де членом наглядової ради був уже згаданий Пітер Девіс. І Сергій Байрак трудився на посаді директора ТОВ "УА-Медіа", який був не чужим структурам Фірташ-Льовочкін.
Основний бізнес Цюри — послуги юридичного та фінансового представництва в Швейцарії для налагодження торговельної діяльності виробничих та аграрних холдингів з України та РФ. Компанія Олега Цюри, за їхніми словами, з 2015 року фокусується на управлінні приватними та сімейними активами. Однак це чистісінької води "рішення під ключ" у контексті здійснення зовнішньо-торговельних операцій через іноземні компанії. Як кажуть, анонімність і можливість виведення капіталу за кордон гарантовані.
Для клієнтів з РФ, окрім виведення коштів за кордон, подібні послуги дозволяють уникати санкційних обмежень, накладених на російські компанії.
При цьому Олег Цюра має тісну співпрацю з представниками бізнес-кіл РФ. Зокрема, він може допомагати російському бізнесу обходити західні санкції, введені через вторгнення РФ в Україну. І на даний момент продовжує це робити, про що описано нижче.
У 2015 році Цюра стає співзасновником групи LINVO, яка пропонувала послуги управління активами, приватними та сімейними фондами. Серед клієнтів LINVO знаходимо росіянина Миколу Коробова, власника одного з найбільших забудовників Санкт-Петербургу — компанії "МАВІС".
Ідемо далі. Олег Цюра здійснює супровід в управлінні торговельною структурою російської корпорації MidUral — хіміко-металургійного комплексу підприємств на Уралі, що спеціалізується на випуску феросплавів і хімічної продукції, який належить росіянину Сергію Гільваргу.
Зокрема, свідченням прямого зв'язку Цюри з Гільваргом є зміни в керівництві компанії Interchrome AG і заміна Олега Цюри на посаді громадянкою РФ Любов'ю Мханго, яка також працює в LINVO і водночас є одним із директорів офшорної компанії з Кіпру MidUral Holding LTD.
Крім того, компанія Phoenix Resources AG, яка належить Олегу Цюрі, експортує по світу ферохром російської MidUral. При цьому при поставках до Індії прямо вказується Росія як виробник товару.
А ось при поставках феррохрому до Естонії, яка входить до Євросоюзу, його виробником уже вказується Узбекистан, який не перебуває під західними санкціями.
Тому цілком логічним є наступний крок українських офіцерів правосуддя — перевірити зв'язки Олега Цюри та Сергія Байрака. Більше того, якщо Цюра сприяв або безпосередньо здійснював поставки з або до підсанкційних юрисдикцій, то цілком логічним здається санкціонування зазначеної особи спочатку хоча б в Україні.
Також тут варто не забути про роль "феросплавного барона" Сергія Гільварга, який, за нашими даними, не перебуває під санкціями в жодній із західних демократій. Однак про нього розповім уже наступного разу, щоб не перевантажувати сюжет.
