Український художник Федір Александрович видав книгу "Сіль" про війну і вигнання

Уявіть манеж мандрівного ромського цирку десь на Балканах. Вистава скінчилася, жонглери сплять, у клітці спить ведмідь, і лише порожня трапеція ще гойдається під куполом. Чоловік, який щойно чистив клітки, бере мішок солі й повільно обходить арену, сиплячи сіль колом, як сіють зерно. Старі балканські циркачі кажуть, що сіль не пускає на манеж мертвих. Але в колі він щоночі залишає прохід. Для тих, хто не повернувся.

Цей чоловік - Федір Александрович, український художник і головний герой документального фільму "Російський дятел", який у 2015 році отримав Гран-прі журі на кінофестивалі Санденс. Його нова книга так і називається: "Сіль". Вона вийшла у видавництві Veritas Publishing і присвячена пам'яті Ярослава Кмитка, саксофоніста і найближчого друга автора.

Цікаво, що сам Александрович починає книгу не з пафосу, а з чесного попередження. Він пише, що його пам'ять пошкоджена, бо він пережив отруєння і замахи на життя. Тому точний порядок подій і точні слова можуть його підвести. Але за одне він ручається: за емоційну правду. Люди були справжніми. Місця були справжніми. І любов, і зрада, і страх теж були справжніми.

Один день, коли всі були живі

Книга відкривається мемуаром "Один день у Чорнобилі". Це розповідь про знімальний день у Зоні, з якого народився "Російський дятел". Найдивніше в цій історії те, що фільм задумували як короткий і смішний, про радарні технології, для кількох тисяч людей, яким така тема могла б бути цікава. Для американця Чеда Грації це був перший фільм. Поруч з ним були оператор Артем Рижиков і лінійний продюсер Марина Орехова. Ніхто з них тоді не знав, що ця стрічка забере головну нагороду журі на Санденсі.

Але найголовніше в мемуарі інше. Автор пише про той день як про останній, коли його країна ще була цілою. Коли всі друзі ще були живі. І коли в руїнах лежала тільки Прип'ять. Тут з'являється Рудий ліс, сосни якого після аварії за кілька днів стали руді, і ліквідатори валили їх та закопували лопатами в довгі рови. А через десятиліття, коли прийшла війна, Чорнобильська зона отруїла ворожих солдатів, тихо і зсередини, як невидима армія. Тобто земля, яку колись ховали від людей, сама себе захистила.

Тут же з'являється бабуся автора. Їй було 87 років, коли вона помирала в облозі Чернігова під російськими бомбами. Без світла, без води, без тепла, зі зламаною шийкою стегна. Мати не могла віднести її до бомбосховища. І бабуся молилася, втрачаючи й повертаючи свідомість, безупинно читала "Отче наш". Жодна бомба і жоден осколок так і не торкнулися їхнього будинку. "Можливо, саме її молитва врятувала Чернігів", - пише Александрович.

Вірші, моноп'єса і дві п'єси

Далі книга змінює жанр, але не змінює розмову. Цикл віршів "Міст між світами" складається з двох частин. "Червоний сніг" - це вірші про війну і вигнання, де Бог не може зупинити війну, якщо люди прагнуть воювати, а над шестиповерхівками Херсона висить дух загиблого поета. "Райське поле" - вірші з Балкан, з Софії і Пловдива, де автор на вулиці Пиротській чекає звуку саксофона від друга, якого вже немає.

Моноп'єса "Лопата" написана для одного актора. Її герой Іван, бессарабський болгарин з Буджака, у 26 років був ліквідатором. На даху реактора в нього була одна хвилина, і вони з другом Атанасом рахували секунди дитячою лічилкою: "раз-Атанас, два-Атанас". Тепер Іванові 60, він живе в Болгарії, дивиться новини без звуку і бачить на карті окопи в тому самому Рудому лісі, який колись ховав у землю. А ще він досі грає з Атанасом у хованки. І глядач до останньої хвилини не знає, чому Атанас ніяк не виходить зі схованки.

П'єса "Глухота" розгорнута на 3 дії з епілогом. Вона починається з того, що 13-річний хлопець сам, без жодного запрошення, приходить пішки до монастиря у Щасті. Згодом він стане художником у Києві, а потім солдатом з позивним "Ігемон". І весь цей шлях за ним ходить одна й та сама сутність, яка змінює тіла: від одержимої жінки під час екзорцизму до чумного лікаря на карнавалі. Отже, це п'єса про людину, яка вчилася слухати, а війна зробила її глухою.

"Німота" - трагедія з хором, побудована на віршах самого Александровича. Її дія відбувається на тому самому цирковому манежі, посипаному сіллю. Поет у вицвілому костюмі Арлекіна чистить клітку і каже, що йому сьогодні 44, і що він купив у Велико Тирново тисячу заходів сонця і жодного світанку. До нього приходить хор мертвих: солдати, які не повернулися, і всі, кого забрало століття. А поруч увесь час стоїть П'єро з саксофоном. Це Ярослав Кмитко, і за всю п'єсу він не промовляє жодного слова.

Слава, яка йде поруч зі смертю

Завершує книгу мемуарна проза "Орфей 27: Смерть після Санденсу". Автор прямо пояснює, що ця назва не метафора. Слава прийшла до нього разом з небезпекою, як до Ікара, що підлетів надто близько до сонця. Тіло вижило, але, за його словами, душа почала гнити. І врятував його саме Ярослав, який повернув йому життя і здатність створювати. А потім помер. На Великдень, о 23:56, за 4 хвилини до відкриття царських врат.

Тут є міст із консервних бляшанок, який Александрович власноруч збудував у Софії біля Музею Топлоцентрала. На кожній із 27 бляшанок голкою видряпано текст, і разом вони складаються в 27 років одного людського життя. Тут є залізна книга, яку показували в болгарських містах і навіть у Європейському парламенті. Найуважнішим глядачем там виявився безхатько-музикант, який годинами дивився на експозицію і сказав, що вона про нього. Європарламентарі на виставку не прийшли. А епіграфами до розділів автор узяв пункти Конституції Ужупісу, богемної республіки у Вільнюсі, куди Ярослав мріяв потрапити і так і не доїхав.

Правило із Зони

Отже, "Сіль" - це не збірка різножанрових текстів під однією обкладинкою. Мемуар, вірші, моноп'єса і дві п'єси складаються в одну довгу розмову з тими, хто не повернувся: з ліквідатором, який досі шукає загиблого друга, з ченцем, що став солдатом, з поетом, по якого приходить хор мертвих. І з другом, який грав на саксофоні.

Головне, що автор виніс із Чорнобиля і проніс крізь вигнання, вміщується в одне правило: "Не важливо покарати винного. Важливо виправдати невинного." Саме тому в його колі із солі завжди залишається прохід.

Книгу "Сіль" Федора Александровича вже можна придбати на Rozetka.