ВАКС «пожалів» ще одну фігурантку справи «Роттердам+»
Формула «Роттердам+» увійшла в історію як одна з найцинічніших схем, що діяли під прикриттям держави. У 2016–2019 роках НКРЕКП ухвалила методику, за якою ціна вугілля для українських ТЕС розраховувалася так, ніби його купували в нідерландському порту з доставкою морем. У реальності ж паливо було російським, а витрати на фрахт і перевалку існували лише на папері.
Ця «арифметика» працювала три роки та призвела до переплати понад 38 мільярдів гривень. Ключовими фігурантами стали керівники НКРЕКП і топ-менеджери ДТЕК. Серед головних вигодонабувачів слідство називало олігарха Ріната Ахметова та п’ятого президента Петра Порошенка. Платили ж за все підприємства і населення через завищені тарифи.
У 2019 році НАБУ та САП відкрили розслідування, яке охрестили лакмусовим папірцем для всієї антикорупційної системи. Очікувалося, що саме воно стане доказом дієвості новостворених органів. Однак час показав протилежне. Вищий антикорупційний суд один за одним закривав провадження: спершу щодо Оксани Кривенко, потім — Олександра Формагея і Дмитра Коваленка. Сьогодні до цього списку додалася й Олена Антонова. Усі вони звільнені від відповідальності через сплив п’ятирічного строку давності.
Цивільні позови про відшкодування збитків також залишилися без розгляду. Хоча в справі ще є вісім обвинувачених, серед яких колишні топ-менеджери ДТЕК, результат практично наперед визначений: строки минають, а вироків не буде.
Симптом стійкості системи
«Роттердам+» продемонстрував феноменальну стабільність української корупційної системи. Коли мова йде про мільярдні чорні діри в бюджеті, механізм безкарності працює безвідмовно: жоден високопосадовець за масштабні афери досі не затриманий, а всі учасники гучних скандалів рано чи пізно стають виправданими. Це не випадковість, а закономірність, яка свідчить про вміння влади захищати своїх, прикриваючи їх юридичними формальностями.
В результаті антикорупційна вертикаль, яка створювалася під контролем ЄС та МВФ як гарантія прозорої держави, виглядає повністю знівельованою. НАБУ і САП, які мали б стати ударною силою в боротьбі з корупцією, за підсумком перетворилися на найбільш безкорисні державні органи: вони гучно ловлять, публічно звітують, а в судах втрачають усі здобутки.
Вирок не фігурантам, а системі
Справу «Роттердам+» не можна назвати історією перемоги права. Це радше вирок українській антикорупційній системі загалом. Вона вкотре довела, що коли йдеться про справи на мільярди, правила гри однакові: велика риба завжди повертається у «звичну мутну воду».
