Віталій Шабунін видав призначення генпрокурорів у Європі за конкурси

Віталій Шабунін назвав п'ять країн Європейського Союзу, де генерального прокурора нібито обирають на конкурсі, але в жодній із них конкурсу в тому вигляді, якого голова правління Центру протидії корупції вимагає для України, насправді немає, пише Станіслав Броневицький.

Приводом для суперечки стало інтерв'ю віцепрем'єра з європейської та євроатлантичної інтеграції Всеволода Ченцова "Європейській правді". Ченцов визнав, що бачить заклики експертів провести конкурс на посаду генпрокурора, але нагадав: у вимогах ЄС цього не написано, і такої європейської практики теж немає. За його словами, експерти Ради Європи чітко наголошують на виконанні Конституції України, де прописана роль президента і Верховної Ради в цьому процесі. "Але проводити конкурс на посаду я особисто не бачу ні необхідності, ні можливості. Має бути знайдений баланс між політичною незалежністю і компетентністю особи", - підсумував віцепрем'єр.

Шабунін відповів у своєму стилі. Генпрокурор, якого Зеленський призначив без конкурсу, втік до Австрії, а віцепрем'єр Зеленського каже, що конкурс на нового генпрокурора не потрібен. Аргумент про відсутність європейської практики Шабунін назвав неправдою і перелічив Румунію, Латвію, Ірландію, Мальту і Хорватію, додавши, що це ще не повний перелік.

Мова про Руслана Кравченка. У ніч на 14 вересня тодішній генпрокурор виїхав за кордон на службовому автомобілі, пояснивши це відрядженням на сесію ПАРЄ до Парижа. Згодом "Українська правда" знайшла його і дружину у Відні, де подружжя зареєструвало місце проживання.

Броневицький із фактом утечі не сперечається. Так, генпрокурор, призначений без конкурсу, втік. Але чи кращі ті, кого призначили саме за конкурсом? Всеволод Князєв, який потрапив до Верховного Суду за результатами конкурсу і згодом його очолив, брав хабарі. Андрій Синюк, заступник керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, за словами Броневицького, теж був призначений за результатами конкурсу, а потім став членом злочинної організації Тімура Міндіча. Сам Синюк будь-яку причетність заперечує і з посади в САП уже пішов.

Найяскравіший приклад - директор НАБУ Семен Кривонос, також призначений за результатами конкурсу. Броневицький називає його шлюбним аферистом, людиною, яка підкуповувала виборців, і просто земельним рєшалою в Обухові. Саме ці епізоди Кравченко перед утечею виклав у підозрі, яку, за його словами, підписав Кривоносу: підкуп студентів КНУ імені Шевченка у 2007 році, фіктивне всиновлення і підробку документів, щоб уникнути покарання, а також участь у 2014 році в схемі з виділенням чверті гектара землі в Обухівському районі за 72 тисячі доларів. Кривонос звинувачення відкинув і заявив, що офіційної підозри не отримував.

"Це все ваші конкурси. Ви обрали блискучих, чесних, непідкупних та кришталево чистих людей", - звертається Броневицький до прихильників конкурсної моделі й ставить їм коротке тавро: маніпулятори.

Але найцікавіше починається, коли Шабуніна перевіряють на його ж власному списку. У Румунії кандидати на посаду генпрокурора проходять не конкурс, а оцінювання. І оцінює їх прокурорська секція Вищої ради магістратури, тобто професійний орган, а не, як пише Броневицький, пройдисвіти з вулиці. У Латвії картина та сама: кандидатів оцінює Рада юстиції, і знову ж не випадкові люди.

В Ірландії генерального прокурора, Attorney General, взагалі призначає президент за поданням прем'єр-міністра. Жодного конкурсу. На Мальті схема ідентична: президент призначає за поданням прем'єра. А в Хорватії уряд висуває кандидатуру, парламентський комітет готує висновок, і Парламент голосує. Тобто кандидата обирає саме та політична влада, від якої в Україні нібито треба рятувати прокуратуру.

Отже, з п'яти прикладів Шабуніна два описують оцінювання професійними органами судової системи, а три - звичайне політичне призначення. Де тут конкурс? "Де він тут конкурси побачив, та ще й з участю міжнародників або людей з нестабільною психікою і сумнівним минулим, які називають себе активістами?" - запитує Броневицький.

І тут проходить справжня лінія суперечки. Ідеться не про те, чи потрібен прозорий відбір, а про те, хто відбирає. У Європі це роблять ради магістратури, ради юстиції, уряди й парламенти. В Україні ж, як визнав і сам Ченцов, працюють 25 комісій з відбору людей до 14 органів влади, де слово міжнародних експертів має переважний характер, а поруч завжди крутяться громадські активісти. І саме конкурси, нагадує Броневицький, подарували країні Князєва, Синюка і Кривоноса. Його вердикт Шабуніну короткий: "Сліпий і тупий".