Як НАБУ затримало прокурорів за вимагання хабара, але не зачепило тих, хто замовив провокацію

Шість років, 25 томів, 43 обшуки, гучний PR — і справу закрили через сплив строків давності. А основне провадження, заради якого все затіяли, САП взагалі не захотіла брати

Історія, яка розпочалася у 2015 році в Тернополі, — це майже підручник з того, як антикорупційна система може працювати вибірково. Як можна затримати виконавців, але не зачепити замовників. Як можна шість років тягнути справу, щоб врешті-решт тихо закрити її через сплив строків давності. І як на цьому всьому люди роблять кар'єри.

Почалося все не з хабара, а з лікарні. Точніше — з землі, на якій ця лікарня стоїть. У центрі Тернополя. Головним лікарем Тернопільської районної лікарні та депутатом обласної ради був Іван Вардинець. Комусь дуже хотілося усунути його з посади та подерибанити лікарню разом із земельною ділянкою в серці міста. Класична схема: потрібно компромат — відкриваємо кримінальне провадження.

Провадження відкрили за статтею 368 Кримінального кодексу — прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою. Тобто Вардинця звинуватили у хабарництві. Щоб довести це звинувачення, потрібні були свідки. І от тут починається найцікавіше.

Прокурори Тернопільської прокуратури та поліцейські відкрили провадження проти працівниці цієї ж лікарні. Мета була проста: примусити її дати неправдиві обвинувальні показання проти Вардинця. Тиснули. Вимагали показань. А коли жінка не погодилася брехати, їй запропонували вихід: заплатити хабар за закриття провадження.

Класична провокація підкупу. Тільки мета була не боротьба з корупцією, а усунення незручного головного лікаря та депутата заради землі в центрі міста. Самого Вардинця затримали в реанімації, де він перебував з інфарктом. Бо коли треба провести затримання — інфаркт не перешкода.

Одинадцятого січня 2016 року детективи НАБУ внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за фактом надання дванадцяти тисяч доларів неправомірної вигоди в обмін на закриття кримінального провадження. Розпочалося досудове розслідування у кримінальному провадженні №52016000000000003.

Далі — класичний набір. Медійний шум. Сорок три обшуки. Затримання. Тримання під вартою. Гучний PR. Фото затриманих у наручниках. Драматичні коментарі для преси. Усе, як належить, коли треба показати, що система працює.

У лютому 2016 року про підозру повідомили п'ятьом особам: колишньому першому заступнику керівника Тернопільської місцевої прокуратури Володимиру Соколишину, старшому прокурору прокуратури Тернополя Павлу Хоменку, прокурору Тернопільської міської прокуратури Віталію Сідорову, заступнику прокурора Тернопільської області Івану Антюку та адвокату Ростиславу Моленю.

Обвинувальний акт скерували до Хмельницького міськрайонного суду. Обсяг справи — двадцять п'ять томів. Здавалося б, справа гучна, резонансна, масштабна. НАБУ розкрило корупцію в прокуратурі. САП веде провадження. Має бути показовий суд та покарання.

Але у 2019 році суд повернув обвинувальний акт прокурору. Причини не уточнюються, але факт залишається фактом: обвинувальний акт не відповідав вимогам. Прокурори виправили, подали знову. Суд повернув вдруге.

І саме з цього моменту починається найцікавіша частина історії. Після другого повернення обвинувального акта до суду більше не звертаються. Замість того, щоб виправити недоліки та довести справу до логічного завершення, ухвалюється рішення знову перейти до виконання статті 290 КПК України — ознайомлення підозрюваних з матеріалами кримінального провадження.

Тобто підозрюваних, які вже були ознайомлені з матеріалами раніше, починають знову ознайомлювати з тими самими матеріалами. Шість років. Двадцять п'ять томів. П'ять фігурантів. За цей час неквапливо спливають строки давності притягнення до кримінальної відповідальності.

І ось результат: найвидатніший керівник САП закриває кримінальне провадження щодо Антюка, Сідорова та Соколишина. Провадження щодо Моленя та Хоменка формально ще триває, але його доля очевидна — обвинувальний акт до суду ніхто скеровувати не хоче і не буде. Справу закриють через сплив строків давності.

Дивним чином ці питання не стають предметом розгляду тимчасових слідчих комісій. По них не знімають емоційних відео з драматичним музичним супроводом. Не публікують фото підозрюваних у ЗМІ. Інформацію не розганяють через "потрібні" медіа. Повна тиша.

Більше того, окремі люди на цій справі собі кар'єри зробили. Старший групи слідчих у цьому провадженні — це нинішній керівник Бюро економічної безпеки Вадим Цивінський. Провадження затягнули, закрили, а людина отримала підвищення.

Нікого не турбує, що шість років поспіль люди "ознайомлюються" з одними й тими ж двадцятьма п'ятьма томами. Нікого не бентежить, що справа, яка почалася з гучних затримань та обшуків, завершується тихим закриттям через процесуальні маніпуляції.

Водночас у справах, де є політичне замовлення, де руками керівника САП зручно розправляються з політичними опонентами, відбувається протилежне. Подаються клопотання про обмеження строків ознайомлення сторони захисту. Суд відмовляє. Клопотання подаються повторно. Суд знову відмовляє. І так по колу.

Навіть попри те, що судом встановлено відсутність затягування з боку захисту, сторона обвинувачення продовжує безперервно звертатися з ідентичними клопотаннями. Коли є "прохання" від тих, кого не можна ослухатися і кому заборонено повідомляти про підозру, керівник САП готовий битися головою об стіну нескінченно.

А тут — за шість років жодного клопотання про обмеження строків. І ще й справу тихо закривають через сплив строків давності.

Але найголовніше у цій історії — не те, як тягнули справу проти прокурорів. Найголовніше — що НАБУ та САП на неодноразові звернення захисту відмовилися забрати собі основне провадження щодо Івана Вардинця. Того самого головного лікаря, заради компромату на якого і затіяли всю цю історію з провокацією підкупу.

Тобто НАБУ затримало виконавців — прокурорів та поліцейських, які вимагали хабар від працівниці лікарні. Але не захотіло розбиратися з тими, хто замовив провокацію проти Вардинця. Не захотіло з'ясовувати, чому прокуратура відкрила сфабриковане провадження проти головного лікаря. Не захотіло дивитися, хто стоїть за спробою дерибану лікарні та землі в центрі міста.

Затримали тих, хто брав дванадцять тисяч доларів. Але не зачепили тих, хто організував систему тиску на незручного головного лікаря та депутата. Бо основне провадження — це вже політика, це вже складно, це вже незручно.

У ЗМІ вистачає публікацій про справу Вардинця у 2015-2016 роках. Можна знайти матеріали про те, як його затримували в реанімації, як тиснули на свідків, як намагалися зібрати компромат. Але ніхто з тих, хто стоїть за цією провокацією, не поніс відповідальності. Бо НАБУ та САП вирішили, що їхня компетенція — це тільки хабар, а не політичне замовлення.

Американська система доказування. Чи просто ганьба і кримінал. В українських реаліях це, на жаль, одне й те саме.

Шість років тягнули справу, щоб закрити через сплив строків давності. Основне провадження, заради якого все затіяли, не взяли. Виконавців затримали, замовників не зачепили. Керівник групи слідчих став керівником БЕБ. Справа закрита. Всі задоволені.

Окрім, звісно, тих, хто вірив, що антикорупційна система створена для боротьби з корупцією, а не для вибіркового її переслідування. Але таких наївних людей щороку стає все менше.