Чому прес-карта стала троянським конем для провокаторів?
На Петропавлівській Борщагівці 2 листопада знову спрацювала схема, якій щонайменше шість років. Жінка в червоній формі медика, на швидкій компанії, що не працює з 2023 року, з прес-карткою у кишені зібрала натовп біля пункту Нацгвардії, і за кілька годин там трощили поліцейські машини. На картці написано "Національна прес-карта", посада "журналістка-розслідувачка", видавець ГО "Пліч-о-пліч". Цю організацію заснувала родина Валентини Молодої, а директором значиться її чоловік. У реєстрі медіа Нацради її немає, розслідувань за підписом Молодої не існує. Картку на місці ніхто не перевірив, бо перевірити її нема чим. Затримали Молоду наступного дня, і, як сказав глава Офісу президента Кирило Буданов, вона разом із водієм щонайменше за 3 доби провела розвідку будинку, а в її телефоні знайшли листування з адміністраторами телеграм-каналів.
Нічого нового в цій картині немає. Люди з посвідченнями від власних "медіа" ходили з камерами в лікарні 2021 року, на ТЦК 2023-го і 2024-го. Їх знають поіменно, їм оголошували підозри, їх саджали в СІЗО і випускали під застави, які збирали один одному. Жодного вироку за ці роки не було. Отже, питання не в тому, як працює схема. Вона описана в десятках публікацій. Питання в тому, чому правоохоронці бачать її шостий рік поспіль і щоразу реагують так, ніби бачать уперше.
Ким вони були до ковіду?
Люди, які зробили прес-карту зброєю, прийшли в цей бізнес не з вулиці. Жан Новосельцев родом із Харкова, з 2002 року працював кореспондентом обласної телерадіокомпанії, потім на харківському АТН, звідти перейшов на НТН у Київ, а з 2006 року на 1+1, де з вересня 2012 до травня 2014 року вів програму "Гроші". Тобто це справжній тележурналіст із професійною школою, і саме тому його прізвище досі відкриває двері. У травні 2014 року 1+1 розірвав із ним контракт. Причину назвали прямо: він пішов працювати в проєкт "Гром ТВ", пов'язаний із Віталієм Захарченком, міністром внутрішніх справ уряду Азарова, тим самим, чия міліція стріляла на Майдані. Новосельцев тоді говорив про цензуру.
Того ж 2014 року він оголосив про запуск "17 каналу". Інвестором, як він сам розповідав, був донецький підприємець Костянтин Шкарбан. Канал позиціонували як майданчик "різних точок зору", і він швидко набув репутації проросійського: українські медіа критикували його за симпатії до "ДНР" і "ЛНР", інформаційні вкиди й маніпуляції. На каналі працював Руслан Коцаба, нині підозрюваний у держзраді. У 2015 році Новосельцев разом із колегою Олексієм Кутєповим, який співпрацював із Анатолієм Шарієм і нині перебуває за кордоном, розповідав в ефірі "России 24", як в Україні "душать незалежні засоби масової інформації". Російський державний канал зняв про них фільм "Адекватники". Уявіть собі цей ряд: учора ведучий "Грошей", сьогодні герой документального фільму "России 24" про переслідування журналістів у Києві. У лютому 2017 року Новосельцев пішов із "17 каналу" без пояснення причин, у 2019 році невдало балотувався до Ради по округу з центром в Обухові, у 2021 році разом із Кутєповим запускав проєкт розслідувань на Kyiv.Live, а потім остаточно перейшов у блогерство на YouTube і Telegram. Його ютуб-канал зі 100 тисячами підписників хостинг видалив, і він перебрався на Rumble, який російських пропагандистів не блокує.
Остап Стахів прийшов з іншого боку, з політики, але за тією самою траєкторією. У 2005 році він очолював Жидачівський осередок "Свободи", у 2007-му невдало балотувався від неї до Ради, у 2008-му перейшов в "Українську партію" і очолив її львівський осередок, а в 2010-му його звідти виключили за звинуваченнями в продажу місць у списках. Далі він штампував власні структури: "Національний фронт" у 2011 році, ГО "Ідея нації" у 2012-му, протести й лекції на будь-яку тему, ще одна невдала спроба потрапити до парламенту у 2019 році. У 2016 році невідомі кинули його в смітник. До 2020 року це був типовий львівський політичний маргінал без мандата, без грошей і без аудиторії. Пандемія дала йому все три.
Антиваксерський рух як полігон для провокаторів
Ковід став полігоном, на якому метод прес-карти відпрацювали в масштабі країни. У 2020 році Стахів оголосив вірус вигадкою, створив ГО "Права людини", назвав себе "народним мером Львова" і почав роздавати журналістські посвідчення всім охочим. Видавцями значилися його видання "Галицькі вісті", "Ідея і чин" та "Правозахисники". З цими картками його люди влаштовували провокації в лікарнях, відділках поліції і навіть у дитячому садку. Карту цього руху склали у грудні 2021 року, і вона варта уваги, бо половина прізвищ на ній знову спливає сьогодні. Рух "Стоп Фейк Пандемія" очолював Сергій Мікітен, колишній голова ГО "Ведичний світ", який у 2020 році балотувався до Київради від "Нашого краю". Черкаський осередок вела Олена Фаїст, яка видавала себе за журналістку "Таврія News" і відкрито називала себе шанувальницею Шарія. Олександр Надьожа з Южноукраїнська, кандидат у мери від партії Балашова "5.10", прославився стрімами, де чіплявся до продавчинь через маски. У червні 2021 року Стахів і Надьожа оголосили про об'єднання. У березні 2021 року Стахів, Стремоусов, Надьожа і колишній міліціонер Віктор Серенков із проросійського "Народного единства" влаштували провокацію в Іршавській районній лікарні. 3 листопада 2021 року антиваксерський мітинг у Києві стрімили Фаїст і Надьожа, а серед учасників була Надія Савченко.
Південне крило цієї мережі становила партія "Держава". Кирило Стремоусов, директор агенції "Таврія News", ще у 2013 році реєстрував ГО "За президента України" на підтримку Януковича, у 2020-му балотувався в мери Херсона, а на виборах у жовтні 2020 року масово роздавав посвідчення своєї агенції. Є відео, на якому він демонструє сотні готових карток. Головою "Держави" у травні 2021 року став Дмитро Василець, ведучий телеканалу KRT, який уже мав реальний термін за співпрацю з сепаратистами у 2015 році і якого фотографували поруч із Шарієм, Коцабою, Бондаренком і Стремоусовим. Вікторія Шилова з каналом "Антивойна" і 73 млн переглядів теж балотувалася від "Держави". У 2022 році Стремоусов став заступником окупаційної адміністрації Херсона і загинув, Василець перебрався до Москви, і у квітні 2025 року отримав заочну підозру за "зовнішнє управління Україною" разом із колишнім адвокатом Медведчука. Фаїст у 2022 році отримала підозру за проросійські висловлювання, після того як публічно подякувала за російські гроші.
Аудиторія цієї мережі вимірювалася мільйонами. Юрист Сергій Гула з каналом "БЮК Юрконсультації" мав близько 500 тисяч підписників і 74 млн переглядів. Основний канал Стремоусова зі 130 тисячами підписників YouTube заблокував восени 2020 року, і він за кілька тижнів відкрив три нові. Канали блокували, а мережа відростала. Коли 16 листопада 2021 року СБУ повідомила про блокування всеукраїнської мережі антивакцинаторів і оголосила Стахіву підозру в спробі повалення конституційного ладу, спецслужба прямо сказала, що, за попередньою інформацією, дії мережі координували російські куратори. Стремоусов і Надьожа тоді приїхали до Львова підтримати Стахіва, заставу в 1 млн гривень, близько $37 тисяч за тодішнім курсом, зібрали за тиждень, і 1 грудня 2021 року він вийшов. Справа дійшла до суду у квітні 2022 року, і відтоді обвинувальний акт у ній так і не зачитали, а саму справу перекинули з Галицького суду Львова до Печерського суду Києва.
Отже, вже наприкінці 2021 року держава знала все: прізвища, канали, метод, російську координацію. Після 24 лютого антиваксерська тема померла за один день, але мережа не померла. Вона просто змінила кваліфікацію.
Операція "Мобілізація"
Новим продуктом стала мобілізація, а інструментом те саме посвідчення журналіста. У 2023 році Стахів разом із антивакцинатором Олегом Геричем із Київщини запустив платні курси "Статус. Журналіст": 21 день "навчання", після чого кожному обіцяли посвідчення журналіста. СБУ пізніше сформулювала це як посвідчення від недіючого медіа. Випускники використовували картки, щоб погрожувати поліції і працівникам ТЦК. Наприкінці весни 2024 року Стахів змінив партнера і почав вести курси з Новосельцевим, який на той час називав себе журналістом "Галицьких вістей" Стахіва і вів телеграм-канал на 31 тисячу підписників про "свавілля ТЦК". У травні 2024 року Нацрада відмовила Стахіву в перереєстрації його видань, продані картки стали недійсними, і тоді він зареєстрував "Львівську професійну спілку журналістів" і продовжив продаж уже від її імені. Так виглядає ринок, який ніхто не закриває: його зачиняють з одного боку, він відчиняє двері з іншого. Держава знову реагувала, і знову не до кінця. 23 липня 2024 року СБУ затримала Новосельцева і його спільника Юрія Котова за перешкоджання законній діяльності ЗСУ. За версією слідства, вони закликали до збройного спротиву ТЦК, "зливали" дані військових і залучили ще сімох спільників у Київській, Одеській, Харківській і Закарпатській областях, а їхня мережа каналів у YouTube, Telegram і Facebook мала аудиторію понад 600 тисяч користувачів. Суд відправив Новосельцева в СІЗО, і наступного дня він вийшов під заставу 242 тисячі гривень, близько $5900, бо гроші за вечір зібрав Стахів. 25 вересня 2024 року СБУ і Нацполіція провели обшуки у Стахіва, вилучили комп'ютер у Новосельцева і зайшли в копіцентр на вулиці Драгоманова у Львові, де друкували посвідчення. Стахіву оголосили підозри за шахрайство і за поширення інформації про розташування ЗСУ: у січні 2024 року він у прямому ефірі розкрив місце перебування особового складу відділу ТЦК на Рівненщині. Від 2 жовтня 2024 року він сидів у СІЗО, а в грудні вийшов під заставу 908 тисяч гривень, близько $22 тисяч.
Підсумок за п'ять років. На цю мережу відкрили щонайменше три кримінальні провадження, двічі обшукали, двічі саджали в СІЗО і двічі випускали. Жодного вироку. Обвинувальний акт у справі 2021 року досі не зачитаний. Люди, які вчили погрожувати ТЦК прес-картками, і далі стрімили й збирали гроші один одному на застави. Остання новина про Стахіва прийшла за день до Борщагівки: 31 жовтня 2026 року його доставили до ТЦК, а 1 листопада визнали придатним і направили у військову частину. Відповідь держави на п'ять років провокацій звелася до мобілізації одного з них.
Прес-карти при цьому продавали не лише ідейні. У 2022 році Офіс генпрокурора викрив у Києві керівника видавництва, який продав близько 800 фальшивих посвідчень із псевдоакредитацією Міноборони за $100-170 кожне. На виборах картки роками роздавали спостерігачам і агітаторам, і НСЖУ з Незалежною медіапрофспілкою попереджали, що це створює умови для провокацій. Ринок "прес-карт" живе у щілині між двома нормами: реєстрація онлайн-медіа добровільна, незареєстроване медіа ідентифікатора не має, але картки друкує, і перевірити їх нема чим.
Чому на це ніхто не реагує?
Відповідь складається з чотирьох частин, і кожна окремо виглядає поважною причиною. Разом вони утворюють діру, в яку заходить хто завгодно.
Патрульний на місці не має чим перевірити картку. Закон перелічив реквізити посвідчення, але єдиного зразка, як нагадує пам'ятка для правоохоронців, не встановив. Реєстру виданих посвідчень не існує. Реєстр самих медіа Нацрада викладає таблицею без онлайн-пошуку. Тому для поліцейського будь-яка картка з тризубом і словом преса така сама справжня, як і будь-яка інша.
Перевірити не може, а помилитися боїться. Якщо патрульний затримає людину з карткою, а та виявиться журналістом, на нього чекає стаття 171 про перешкоджання журналістській діяльності, скарга в ІМІ й сюжет у вечірніх новинах. Якщо він її відпустить, а вона виявиться провокатором, йому не загрожує нічого. Ризик розподілено так, що відступити завжди вигідніше, ніж перевірити. Саме тому в офіційному повідомленні поліції про Борщагівку екіпаж фальшивої швидкої названо "працівниками приватної швидкої медичної допомоги": поліція переписала легенду, бо сперечатися з нею дорожче.
Третя частина лежить у судах. Справа Стахіва про спробу повалення ладу з квітня 2022 року не дійшла навіть до зачитування обвинувального акта. Новосельцева випустили наступного дня після арешту. Стахіва випустили за два місяці. Для мережі це не покарання, а операційні витрати, які покриваються збором серед прихильників. Коли система показує, що найтяжчий наслідок за п'ять років провокацій це мобілізація, кожен новий учасник отримує точну оцінку свого ризику.
Четверта частина найделікатніша: журналістська спільнота сама заблокувала будь-яку розмову про перевірюваний документ. У 2020 році законопроєкт Мінкульту з "національною прес-картою" від Асоціації професійних журналістів зустріли як замах на свободу, і він зник. Тоді спільнота мала рацію, бо держава не повинна вирішувати, хто журналіст. Але разом із поганим законопроєктом поховали й саму проблему. Шість років потому назву "Національна прес-карта" надрукувала на пластику сімейна ГО Валентини Молодої, і ніхто з тих, хто протестував у 2020-му, не може сьогодні пояснити поліцейському, чим ця картка відрізняється від справжньої.
Так журналістика стала троянським конем. Їй дали кримінально-правовий щит і не дали посвідчення. У прогалину зайшли одразу троє: шахраї, які продають щит за $170, ідейні провокатори, які роздають його учням замість аргументів, і російські куратори, яких СБУ згадала ще 2021 року і які отримали готову інфраструктуру з людей, карток і аудиторій, за дії яких жодне медіа не відповідає.
Чи могла це бути та сама мережа?
Слідство цього поки не встановило, але найімовірніше пояснення Борщагівки, на мою думку, таке. Ця операція виглядає роботою тієї самої мережі, яку СБУ розкрила у 2021 році і відтоді не закрила остаточно.
На це вказують три речі. Передусім метод. Фальшива швидка з чужими логотипами, форма медика, фейкове журналістське посвідчення, стрім на колінах біля воріт, натовп, який збирається навколо людини з посвідченням, і цифра "сорок заручників", запущена заздалегідь. Це дослівно репертуар Іршавської лікарні 2021 року: медзаклад, камера, картка, скандал на стрімі. Змінився лише об'єкт, тепер це пункт Нацгвардії, і масштаб, тепер це 40 млн переглядів за вечір.
Далі люди, і тут уже не припущення, а список облич, які впізнали на місці. Поруч із Молодою в кадрі стояв 36-річний киянин Віктор Єн у медичному одязі. Жодних ознак медичної освіти в нього не знайшли, зате в судовому реєстрі є кримінальні справи за СЗЧ і шахрайство, а також адміністративні за дрібне хуліганство, ДТП, п'яне водіння і перебування військовослужбовця у стані сп'яніння. Стрім із Борщагівки на сторінці "БГК Екологія та порядок" вів Андрій Рачок, який заявив, що приїхав на запрошення "медиків". Рачка країна знає з грудня 2020 року, коли він повалив ханукію на Контрактовій площі в Києві, зняв це на відео і виклав у Facebook. Об'єднана єврейська громада кваліфікувала його дії як антисемітизм, а медіа тоді писали, що він відомий антисеміт, який своїх поглядів не приховує і активно пропагує їх у соцмережах. Поліція відкрила справу лише за хуліганство. Коли співробітники СБУ прийшли до нього повідомити про підозру, він з лайкою виштовхав їх за двері і сам виклав відео. Своїх поглядів він не змінив: тексти про "жидів у владі" на його сторінці з'являються донині. Зараз він має підозру за публікації із закликами до захоплення влади, розпалювання ворожнечі і заперечення збройної агресії Росії. Рачок давній соратник Стахіва, на спільних фото вони стоять поруч, а Стахів називав його "журналістом і правозахисником". Тобто людина з підозрою за заклики до захоплення влади стояла біля військового пункту з камерою, прикрита тим самим словом "журналіст", яким Стахів прикривав своїх учнів. Поруч працювала блогерка Ольга Зубко, яку впізнали "Донбас Реалії" і яка раніше пояснювала російські удари тим, що Україна сама винна. Стахів напередодні сидів у військовій частині, але його друзі з мережі, Рачок у Борщагівці і Олександр Надьожа, з яким він у 2021 році оголошував об'єднання, лишилися на свободі і з камерами.
Новосельцев не просто коментував Борщагівку. На його сторінці у Facebook висить допис: "На Петропавловской Борщаговке кадыровцы обустроили пыточную для украинских военных? Стрим с народным гневом тут", і посилання на власну трансляцію. Тобто людина з підозрою за перешкоджання ЗСУ, партнер Стахіва по курсах, який вийшов під заставу коштом цієї ж мережі, у день подій запустив у свою аудиторію "кадировців" і "катівню". Вадим Денисенко зауважив, що Новосельцев "спокійно може стрімити про "будинок тортур" і йому нічого за це нема". Сама Молода на початку жовтня опублікувала відеозвернення в каналі Олександра Тодорова, організатора "Майдану 3 жовтня". Цю кампанію описали як операцію з ознаками російського втручання, розігнану нардепом-утікачем Артемом Дмитруком і російськими медіа. Той самий Дмитрук першим розганяв Борщагівку і дописався до "загиблих", яких не було. Тодоров, нагадаю, ще у 2014 році розносив міф про "Одеську хатинь" і сидів у Європарламенті в групі Тетяни Жданок, яку Європарламент перевіряв на співпрацю з ФСБ. Усі ці люди відомі один одному ще з часів "17 каналу", Шарія і "Держави".
Нарешті, слова Буданова про листування Молодої з адміністраторами певних телеграм-каналів. Якщо ці адміністратори належать до тієї самої екосистеми, що роздавала картки з 2020 року, коло замкнеться. Якщо ні, перед нами нова мережа, яка скопіювала стару до дрібниць, і тоді питання до СБУ стане ще гострішим: чому за п'ять років метод не лише не викорінили, а й дали йому вирости.
Я не стверджую, що Молода вчилася на курсах "Статус. Журналіст" або отримувала вказівки від Стахіва. Таких документів у відкритих джерелах немає, і Стахів напередодні сидів у військовій частині. Я стверджую інше: перед нами той самий продукт тієї самої фабрики, і фабрика досі працює. Хто саме стояв за цим конкретним замовленням, має показати листування, про яке говорить Буданов. Перевірити гіпотезу просто. Треба встановити, хто адміністрував канали, з якими листувалася Молода, чи перетинаються вони з мережею Новосельцева у 600 тисяч користувачів, і хто фінансував купівлю швидкої.
Регуляція замість заборони
Погляньте ще раз на людей, які зібралися біля воріт на Сонячній, 7-А, і назвіть кожного тим, ким він є. Валентина Молода не лікарка швидкої. Медичного диплома в неї немає, права носити форму екстреної допомоги немає, а машина, на якій вона приїхала, не є ні швидкою, ні службовим автомобілем. Це списаний транспорт із чужими логотипами, проданий два роки тому з умовою їх зняти. Тобто перед воротами стояла не швидка, а її муляж, і не лікарка, а людина в костюмі лікарки. Журналісткою вона теж не є: жодної публікації, жодної редакції. Її "Національна прес-карта" з тризубом і прапором фейкова двічі. Державні символи на посвідченні від громадської організації не мають права бути, бо ГО не є ні медіа, ні органом держави і видавати документ журналіста не може. Віктор Єн не медик: освіти немає, зате є справа за СЗЧ, але форму він вдягнув і в кадрі стояв поруч. Андрій Рачок, який вів стрім, має підозру за заклики до захоплення влади і свого часу виштовхав СБУ за двері. Жан Новосельцев має підозру за перешкоджання діяльності ЗСУ і стрім про "кадировців".
Усі вони відомі державі, щодо всіх є кримінальні провадження. Але жодного не зупинили біля воріт. Це зробили журналісти "Слідства.Інфо", "Телебачення Торонто" і "Донбас Реалій". За добу вони встановили те, чого правоохоронці не змогли зробити за шість років: назвали імена, показали зв'язки й пояснили, хто стоїть за цими людьми.
Після такого виникає спокуса піти найпростішим шляхом: заборонити стріми, закрити канали, карати за слова. Але саме на це й розраховує ця мережа. Новосельцев уже знімався у фільмі "России 24" про переслідування журналістів в Україні. Кожна нова заборона стане матеріалом для наступного сюжету. Цензура зробить із провокатора мученика й подарує Москві картинку, якої вона не змогла отримати в Борщагівці.
Але й протилежна позиція, нічого не робити, бо будь-яке регулювання нібито загрожує свободі слова, не менш зручна для цієї мережі. Вона дозволяє Рачку й надалі користуватися карткою PRESS, а Молодій "Національною прес-картою", надрукованою власною родинною ГО.
Між заборонами й бездіяльністю є третій шлях, нормальні правила. Посвідчення журналіста має видавати редакція, а його справжність повинна перевірятися через реєстр Нацради. Документ у "Дії", QR-код, кілька секунд на перевірку патрульним, і питання, справжня це прес-карта чи чергова саморобка, зникає. Збройні Сили вже використовують подібний механізм для акредитації журналістів на фронті. Тобто держава не мусить вигадувати велосипед.
Принцип тут простий: журналіста визначає редакція, а держава підтверджує справжність документа. Якщо за посвідченням стоїть громадська організація, якої немає в реєстрі, перевірити його просто не буде за чим. Ніхто не забороняє журналістику, це звичайна перевірка документів, така сама, як перевірка водійського посвідчення.
Є й інша проблема, яку не вирішить жодна прес-карта. Кримінальні провадження, відкриті ще 2021 року, мають нарешті доходити до вироків. Поки фігуранти збирають застави один одному, а обвинувальні акти роками не зачитують, напис PRESS на шматку пластику виявляється ефективнішим за Кримінальний кодекс.
Свобода слова не означає свободи від відповідальності. Журналіст отримує доступ туди, куди не пускають інших, саме тому, що за його роботою стоять редакція, професійна репутація та відповідальність за опубліковане. У Рачка, Єна й Молодої немає редакцій, які готові відповідати за їхню роботу. Немає й зрозумілої професійної відповідальності.
Картка без відповідальності лише імітує свободу слова. Захищати таку діяльність тією самою статтею 171 Кримінального кодексу, що й роботу справжніх журналістів, означає поступово знецінювати сам захист журналістики.
Регулювання потрібне, щоб відрізнити журналістику від маскараду під неї, а не щоб обмежити журналістів. У Борщагівці ця різниця обернулася розтрощеними поліцейськими автомобілями, автобусом із військовими, який ледь не перекинули, і 40 мільйонами переглядів російської пропагандистської картинки за один вечір.
