Нейтралітет перед переговорами: чому вимога Кремля стала сьогодні політичною темою №1 в Україні?
За один тиждень в українській політиці з різних боків пролунали пропозиції, які ще недавно вважалися політично токсичними. Говорили про "партію миру", про завершення війни через переговори і, що найважливіше, про нейтральний статус України.
Спочатку народний депутат від "Європейської солідарності" Олексій Гончаренко запропонував свій "мирний пакет", у якому знайшлося місце готовності обговорювати нейтральність. Потім мер Харкова Ігор Терехов і голова фінансового комітету Верховної Ради Данило Гетманцев заговорили про "партію миру" і "людей миру". Ан насамкінець колись "Слуга народу" Анна Скороход пішла на найбільш ризикований крок: вона ініціювала зміни до Конституції, які прибирають з основного закону курс на НАТО і закріплюють нейтральний статус України.
Кожен із цих епізодів окремо можна пояснити політичною кон'юнктурою, особистими амбіціями чи щирим переконанням. Але разом вони складаються в значно цікавішу картину. Опозиціонер, мер обласного центру, представник провладної фракції і позафракційна депутатка майже одночасно дійшли до теми, якої роками уникали. І ця тема збігається з вимогою, яку Москва висуває з першого дня війни.
Тут важливо не сплутати збіг позицій із доказом координації. Однакові тези ще не означають, що політики отримали команду з одного центру. Але й відмахнутися від такої синхронності як від випадковості теж зарано. Пояснень щонайменше три: російська інформаційна кампанія, переговорний контекст, який зараз формується між Вашингтоном, Москвою і Києвом, або звичайний внутрішньополітичний розрахунок, коли різні політики водночас побачили попит на слово "мир". Варто перевірити кожне.
Почати слід із календаря, бо саме він дає найтвердішу фактуру.
4 жовтня з'явилися повідомлення, що Сполучені Штати пропонують Україні та Росії сісти за стіл тристоронніх переговорів до кінця жовтня. Цьому передував вересневий візит Джареда Кушнера і Стіва Віткоффа до Києва, куди вони приїхали одразу після зустрічі з Путіним у Москві. Кремль своєї позиції не змінював. Помічник Путіна Юрій Ушаков заявив, що вимоги Росії щодо врегулювання залишаються попередніми. А серед цих вимог нейтральний статус України стоїть поруч з відмовою від ядерної зброї та визнанням окупованих територій російськими.
Тепер на цю шкалу варто накласти ініціативу Скороход. Як повідомив проросійський екс-нардеп Ігор Мосійчук, підписи депутатів під проєктом змін до Конституції збирають до 20 жовтня 2026 року. Виходить чітка послідовність. 4 жовтня стає відомо про підготовку тристоронніх переговорів. 6 жовтня в українському публічному полі з'являється оформлена парламентська ініціатива про нейтралітет. 20 жовтня закінчується збір підписів під нею. А наприкінці жовтня очікується раунд переговорів. Тобто вікно для збору підтримки закривається приблизно за тиждень до того, як сторони мають сісти за стіл. Дати в політиці рідко бувають нейтральними, і ця послідовність тому підтвердження.
Не менш показовий і сам текст документа. Порівняльна таблиця до проєкту містить три зміни. Із преамбули Конституції пропонують прибрати слово "євроатлантичного", залишивши лише незворотність європейського курсу. Там, де зараз норма відсутня, з'являється положення про нейтральний статус, "що полягає в гарантуванні невходження до будь-якого військового союзу та підтвердженні відсутності прагнення вчинення агресії проти будь-якої країни". А з пункту 5 статті 85, який визначає повноваження Верховної Ради щодо реалізації стратегічного курсу держави, викреслюють Організацію Північноатлантичного договору і залишають тільки Європейський Союз.
Курс на членство в ЄС і НАТО Рада закріпила в Конституції 7 лютого 2019 року. Проєкт Скороход пропонує демонтувати саме цю конструкцію, причому вибірково. Європейська частина лишається, тож ініціатива не виглядає як розворот на Схід. Але все, що стосується військового союзу, зникає. Москва вимагає нейтрального статусу, і проєкт пропонує нейтральний статус. Москва вимагає невступу України до військових блоків, і проєкт пропонує гарантоване невходження до будь-якого військового союзу. Москва вимагає відмови від курсу на НАТО, і проєкт викреслює НАТО з Конституції. Текст українського документа збігається з однією з ключових вимог Кремля пункт у пункт.
Звідки взялася ідея, Мосійчук не приховує. Напередодні її обговорили в прямому ефірі разом зі Скороход, а наступного дня оформили документом. "Вчора проговорили, а сьогодні зробили", пише він. Тобто між розмовою в ефірі і проєктом змін до Основного закону минула одна доба.
Інформаційний вимір цієї історії також має свою хронологію. Письменниця Оксана Мороз помітила, що 2 жовтня о 02:18 канал "Цифровая армия России" опублікував 6 тез для поширення серед українців. А о 08:41 Олексій Гончаренко виклав серію постів про "мирний пакет", у яких відтворилися 5 із них. Методичка твердить, що справа не в шматку землі, а в людях, і Гончаренко пише, що "ми втрачаємо величезну кількість людей". Методичка подає нейтралітет не як зраду, а як порятунок, і Гончаренко пропонує "натякнути, що ми готові говорити про нейтральність". Методичка переконує, що російська мова і церква не є "москальською темою", і Гончаренко відповідає, що "на тих самих умовах хай буде й російська". Методичка стверджує, що Росія готова до переговорів, а Київ ні, і Гончаренко пише, що "нам потрібно подати сигнал".
Сам по собі такий збіг не дає підстав стверджувати, що Гончаренко отримав ці тези безпосередньо з російського джерела. Але він показує важливішу річ. Для просування потрібних Кремлю наративів координація може бути й не потрібна. Досить, щоб в українському публічному просторі знайшлися люди, яким ці тези вигідні з власних причин, і щоб момент для їх озвучення виглядав безпечним.
Слідом за Гончаренком заговорили інші. Терехов, полемізуючи заочно із Залужним, послався на квітневе опитування Gallup, де 66% українців підтримали якнайшвидше завершення війни через переговори. Гетманцева надихнула "більш-менш адекватна соціологія", і він закликав "людей миру" об'єднуватися. Про можливий спільний політичний проєкт Терехова і Гетманцева писали раніше. Скороход же пішла далі за дописи і перенесла цю розмову в текст Конституції.
Конструкція її ініціативи заслуговує окремої уваги. Щоб зміни до Конституції потрапили на розгляд, їх мають підписати щонайменше 150 народних депутатів. Шанси набрати таку кількість невеликі, але для Москви вигідний будь-який результат. Якщо підписи зберуть, нейтралітет перестане бути ультиматумом агресора і стане внутрішньоукраїнською ініціативою з парламентською підтримкою, яку на переговорах можна подавати як запит самого українського суспільства. Якщо підписів не вистачить, з'явиться інший аргумент: Україна відкидає навіть те, що пропонують її власні депутати, отже саме Київ не хоче миру. А сам список підписантів, яким би коротким він не виявився, стане публічною картою людей у Верховній Раді, готових відкрито підтримати відмову від НАТО.
Окремо виникає американський контекст. За твердженням блогера Володимира Бондаренка, яке він оприлюднив у Facebook, інтереси Скороход у США представляє бізнесмен Сем Кіслін. Документального підтвердження цього лобіювання поки немає, тож це твердження Бондаренка, а не встановлений факт. Водночас сама постать Кісліна відома. Центр протидії корупції описував його як близького радника і донора Руді Джуліані, який свого часу був основним рупором кампанії з дискредитації України та Джо Байдена. Якщо зв'язок Скороход і Кісліна підтвердиться, він пояснить, через які канали ініціатива про нейтралітет може потрапити до людей, що зараз формують американську позицію на переговорах.
Найбуденніше пояснення лежить у самій українській політиці. Будь-яка серйозна розмова про перемир'я автоматично повертає на порядок денний вибори. А на електоральному полі України з 2022 року існує порожнеча. Електорат колишньої ОПЗЖ нікуди не зник, у нього лише не залишилося легальних представників. Квітнева соціологія Gallup показала, що слово "мир" знову має попит. Хто першим застовпить бренд "партії миру", той і претендуватиме на цей електорат.
Тож синхронність заяв може пояснюватися не командою з Москви, а простим відчуттям, що ринок відкривається. Політики, яких у публічному полі називають "консервами", тобто прихильниками "братства" з Росією, що роками мовчали, не мусять чекати сигналу. Вони читають ті самі новини про переговори і роблять із них ті самі висновки. Якби повномасштабного вторгнення не сталося, проросійські сили цілком могли б отримати реванш на виборах 2024 року. Війна цей реванш зупинила, але не ліквідувала його соціальну базу. Тепер ці люди не диктують умов з парламентської більшості, а просять "миру".
До цього додається і звичайна партійна боротьба. Першою про ініціативу Скороход повідомила нардепка від "Європейської солідарності" Федина і назвала авторку "слугинею", хоча Скороход не входить до фракції "Слуга народу" з вересня 2019 року. Гончаренко, чий "мирний пакет" кількома днями раніше викликав хвилю критики, теж представляє "Європейську солідарність". Опозиції вигідно перекинути токсичну тему зі свого депутата на правлячу партію. Це пояснює, чому про проєкт дізналися саме так і саме тоді, але не змінює його змісту.
Якщо скласти всі три пояснення разом, вони не суперечать одне одному, а утворюють один механізм. Москва формулює вимогу. Вашингтон включає переговори до свого порядку денного. Українські політики бачать, що переговори стають реальністю, і кожен зі своїх причин починає говорити про те саме. А російська пропаганда отримує готові українські заяви як доказ того, що в Україні нібито існує запит на нейтралітет.
Тому встановити, чи є між цими заявами координація, поки неможливо. Але для політичного ефекту вона може виявитися й непотрібною. Досить, щоб одна сторона висунула вимогу, посередник почав обговорювати її як предмет переговорів, а українські політики як власну пропозицію. Саме в цей момент відбувається найважливіша зміна: умова агресора, яка ще вчора була неприйнятною, сьогодні обговорюється як один із можливих варіантів українського майбутнього, з номером картки документа і дедлайном для підписів.
Зважений аналіз дозволяє дійти саме до цієї межі. Але я переконаний, що за нею стоїть ще одне пояснення, і воно найпростіше. На мою думку, Трамп поставив Путіну дедлайн. І разом із дедлайном певним чином пообіцяв йому преференції, можливо, політичну парасолю для його агентури в Україні напередодні підписання угоди. Саме тому думки, які роками лежали в консервації, так різко загострилися саме зараз. Кремлю треба встигнути показати, що в Україні є сила, готова прийняти його умови, поки вікно відкрите і поки гарантії для своїх людей ще можна вписати в домовленості.
Усі ці "консерви" - це вже готова "партія миру", яка піде на вибори. І скандал їм не шкодить, а навпаки, потрібен. Кожне звинувачення у зраді з боку опонентів формує їм саме ту репутацію, яку вони зараз і збирають: репутацію людей, які першими наважилися заговорити про мир. Розрахунок Кремля простий. На думку Москви, на втомі від війни така партія може зібрати на виборах щонайменше 30% голосів. Тобто той самий реванш, який не відбувся у 2024 році, Кремль сподівається отримати через вибори після перемир'я.
До 20 жовтня стане відомо, скільки депутатів підписалися під цим варіантом і хто саме. А до кінця жовтня стане видно, чи перетворилася вимога Москви на українську переговорну позицію. І тоді головним буде вже не питання, хто першим вимовив слово "нейтралітет", а питання, хто і навіщо зробив його нормальною темою української політики саме напередодні переговорів.
