Економіст Бранко Міланович нав'язує сусідам Росії нейтралітет, який обеззброює їх перед новою агресією

Сербсько-американський економіст Бранко Міланович, колишній провідний економіст дослідницького департаменту Світового банку й автор відомих праць про глобальну нерівність, у серпні та листопаді 2026 року опублікував 2 тексти про те, як малим країнам жити поруч із великими. У першому він назвав політику країн Балтії та Північної Європи безвідповідальною і лицемірною: вони, за його словами, кличуть до війни з Росією і розраховують, що воювати за них будуть США. У другому він вивів загальне правило: малій країні найкраще залишатися нейтральною між великими державами. Україна, пише він, за нейтралітету зберегла б понад мільйон життів і багатіла б на торгівлі з Євросоюзом і Росією. За приклад він ставить Фінляндію часів холодної війни, Швейцарію, Сингапур і Югославію Тіто. Переказ обох текстів уже з'явився російською мовою з висновком, що в країн Східної Європи є один осмислений шлях, нейтралітет і "фінляндизація".

Чи правда, що нейтралітет захищає малу країну, якщо її сусід Росія? Перевірити це неважко, бо приклади Міланович назвав сам, і кожен із них свідчить проти нього. Україна і країни Балтії були нейтральними, коли на них напали. Багаті нейтральні держави з його переліку озброєні або стоять під захистом найсильнішого флоту світу. Але найголовніше інше: у його міркуванні війна не має автора, агресор, який розв'язав війну, ні в чому не винен. А винним завжди виявляється той, хто мав таке нахабство - захищатися.

Міланович пише, що нейтралітет був закріплений в українській Конституції. Це брехня. Намір стати нейтральною державою було записано в Декларації про державний суверенітет 1990 року, і в Конституції 1996 року такого положення немає. Законом позаблоковий статус оформили 2010 року, за проросійського Віктора Януковича. Цей закон діяв у лютому 2014 року, коли російсько-фашистські окупанти захопили Крим, і навесні, коли Росія вдерлася на український Донбас. Верховна Рада скасувала його лише 23 грудня 2014 року, 303 голосами проти 8, тобто через 10 місяців після нападу. У Мілановича послідовність перевернута. Україна відмовилася від нейтралітету після того, як Росія напала на нейтральну Україну, а не до.

Він не пише про мирні наміри України, про роззброєння. Не згадує, що за 20 років до цього, 1994 року, Україна віддала третій за величиною ядерний арсенал у світі й отримала натомість пустопорожній Будапештський меморандум. Не згадує, що під ним стоїть підпис Росії, яка обіцяла поважати українські кордони і не застосовувати проти України силу.

До 2014 року Україна була країною без ядерної зброї, поза військовими блоками і з письмовою обіцянкою трьох ядерних держав. Саме таку країну Міланович описує як взірець, і саме на таку країну Росія напала. Цим нападом вона підтвердила, що нейтральність в описі Мілановича якраз і означає легку здобич для агресора.

Захисники Мілановича відкажуть, що позаблоковий статус 2010 року нічого не важив, бо у квітні 2008 року саміт НАТО в Бухаресті записав у підсумковій заяві, що Україна і Грузія стануть членами альянсу. У Бухаресті Україна просила План дій щодо членства, перший формальний крок до вступу, і не отримала його, бо проти виступили Німеччина і Франція. Замість плану їй дали фразу без терміну і без процедури. Через 2 роки Київ сам, законом, закрив собі дорогу до військових блоків. У 2013 році Москва тиснула на Україну через угоду про асоціацію з Євросоюзом, тобто через торговельний і політичний договір, який військовим союзом не був. Отже, Москві заважав будь-який самостійний вибір України, і НАТО тут слугує лише приводом.

Далі він пише про мільйон загиблих українців. Звідки Міланович узяв мільйон загиблих українців, він не пояснює. Вашингтонський Центр стратегічних і міжнародних досліджень у липні 2026 року оцінив втрати української армії вбитими у 125 000-150 000 осіб, а ООН до початку 2026 року підтвердила загибель майже 15 000 цивільних. Цифра в Мілановича завищена в кілька разів і ближча до російської версії втрат, але ще показовіше, як побудована сама фраза. Ці люди в нього "тепер мертві", і ніде не сказано, хто їх убив. Росія в листопадовому тексті згадується як торговельний партнер, від якого Україна даремно відвернулася. Як держава, що почала війну, вона в цьому тексті не з'являється жодного разу. Як і не ставиться питання: скільки людей зберегла б Росія, якби на догоду своїм великоімперським амбіціям не напала на Україну?

Що таке "фінляндизація", яку Міланович хвалить? Фінляндія на початку Другої світової війни оголосила себе нейтральною. 30 листопада 1939 року СРСР на неї напав. За Московським миром 1940 року Фінляндія віддала 11% території разом із Виборгом, своїм другим за величиною містом, і близько 420 000 людей пішли з цих земель углиб країни. "Фінляндизація" почалася вже після цього і після другої війни 1941-1944 років. У 1948 році Гельсінкі підписав із Москвою договір про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу і потім десятиліттями озирався на неї в зовнішній політиці та у власній пресі. Інакше кажучи, взірцевий нейтралітет Мілановича - це становище країни, на яку вже напали і в якої вже відібрали землю.

Міланович, економіст за фахом, пише, що зростання Фінляндії забезпечила рівна торгівля з СРСР і Заходом. Рівною вона не була. На СРСР із 1952 по 1990 рік припадало близько 15% фінського експорту, решта 85% ішла до інших країн, передусім західних. Радянська частина виросла з репарацій. Із 1944 по 1952 рік Фінляндія безплатно віддала Москві товарів на 300 млн доларів у цінах 1938 року, здебільшого судна і машини, яких до війни майже не вивозила. Від плану Маршалла Москва змусила її відмовитися. Після репарацій торгівля йшла без грошей, за клірингом: фіни постачали товар, СРСР розплачувався нафтою, і частина фінських заводів робила продукцію, розраховану лише на радянського покупця. У 1991 році кліринг скасували, і цей ринок зник. На той час він давав 2,4% фінського ВВП. Спад 1991-1993 років дослідники пояснюють передусім власною банківською кризою Фінляндії, а на обвал торгівлі з СРСР відносять менше третини втрат. Із 1994 по 2000 рік фінська економіка зростала в середньому більш ніж на 4% на рік, у 1995 році країна вступила до Євросоюзу, а Nokia стала одним зі світових лідерів із мобільних телефонів. Інакше кажучи, Фінляндія розбагатіла на торгівлі із Заходом, а московську частину їй нав'язав переможець, і відпала вона без шкоди для фінського зростання.

Самі фіни оцінили свій нейтралітет 4 квітня 2023 року, коли вступили до НАТО, через 13 місяців після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Швеція, яка не воювала з 1814 року, вступила до НАТО в березні 2024 року.

Країни Балтії рецепт Мілановича вже не раз випробували на собі. Естонія, Латвія і Литва перед Другою світовою війною оголосили нейтралітет. У вересні та жовтні 1939 року Москва стягнула війська до їхніх кордонів і під загрозою вторгнення змусила їх підписати договори про взаємодопомогу і впустити радянські військові бази. Литві нарком Молотов 3 жовтня прямо пригрозив, що СРСР перестане зважати на її нейтралітет. У червні 1940 року всі три країни були окуповані. 14 червня 1941 року з них вивезли понад 40 000 людей. У березні 1949 року за 4 дні депортували ще 94 799 людей, і 73% із них були жінки та діти до 16 років. Окупація закінчилася 1991 року. Усе це Міланович називає словами "розчарування і травми", які малі народи нібито хочуть вилікувати коштом решти світу. Про те, що ці народи вже не раз платили за неспроможність протистояти московському агресорові, він не пише і даних про їхні економічні втрати від кожного нападу Москви не наводить!

Його закид, що ці країни кличуть до війни і не несуть її тягаря, не підкріплений жодною цитатою, і читачі вказали йому на це в коментарях під самим текстом. За 3 дні до його публікації, 23 серпня 2026 року, лідери 8 країн Північної Європи та Балтії підписали в Києві декларацію. У ній вони підтримали готовність України до повного припинення вогню і записали, що від справжніх мирних кроків відмовляється Росія. Міланович приписує цим країнам ще й розрахунок: життя українців для них нібито нічого не варте. Із 2022 року ці 8 країн дали Україні понад 42 млрд євро і на 2026 рік запланували близько 12,5 млрд євро військової допомоги. На власну оборону Литва у 2026 році витрачає 5,33% ВВП, Естонія 5,11%, Латвія 4,92%, і це найвищі частки в НАТО.

Міланович питає, чому б цим країнам самим не напасти на Росію, якщо вони такі впевнені у своїй правоті. Ніби агресія - це доказ правоти! Оборона і готовність до агресії - це прагматизм, а не амбіції. У Вільнюсі, Ризі й Таллінні нападати на Росію ніхто не пропонує. Ніхто не вимагає від Росії історичних територій. Там мовчки будують оборону, щоб не повторився червень 1940 року. Міланович нахабно підміняє захист нападом, і лише після цієї підміни в нього виходить "войовничість".

Залишаються Швейцарія і Сингапур. Сингапур значиться в Русі неприєднання, але чому Міланович не пише, що ця країна з 1971 року є учасницею оборонної угоди з Великою Британією, Австралією, Новою Зеландією і Малайзією? За меморандумом 1990 року, який 2019 року продовжили до 2035 року, американські кораблі й літаки користуються сингапурськими військовими базами. У Швейцарії діє загальний військовий обов'язок, а її нейтралітет із 1815 року визнаний договором великих держав, якого жодна з них не порушила. Україні схожий документ Росія підписала 1994 року і порушила через 20 років. У бідного нейтрала по сусідству з Росією доля інша. Молдова записала нейтралітет у Конституцію 1994 року, і що? Російські війська стоять у Придністров'ї досі, приставивши ніж до горла її незалежності!

Югославію Міланович описує як єдину країну Центральної та Східної Європи, яка не входила ні до пакту з нацистами, ні до Варшавського договору, ні до НАТО, і виводить із цього її нейтралітет. Це лукавство. У листопаді 1951 року Тіто підписав зі США угоду про військову допомогу, і до середини 1955 року американці виділили Югославії озброєнь на 799,4 млн доларів. У 1953 році Югославія уклала з Грецією і Туреччиною, членами НАТО, Балканський пакт, а 9 серпня 1954 року в Бледі три країни перетворили його на військовий союз. Неприєднання Тіто почалося пізніше і виросло на американській зброї.

Рух неприєднання, якому Міланович приписує мир під час холодної війни, нікого і ніколи не захистив від нападу Москви. Напередодні відкриття Белградської конференції 1961 року СРСР оголосив, що відновлює ядерні випробування. Тіто, господар конференції, поставився до цього з розумінням, і американський посол Джордж Кеннан повідомив до Вашингтона про глибоке розчарування. Угорщина 1 листопада 1956 року оголосила нейтралітет і попросила ООН його захистити, а 4 листопада радянські танки увійшли до Будапешта. Афганістан був учасником тієї самої Белградської конференції. У грудні 1979 року, через 3 місяці після гаванського саміту країн, що не приєдналися, СРСР увів до Афганістану війська.

Прихильники нейтралітету згадають Австрію. У травні 1955 року вона підписала Державний договір, восени оголосила постійний нейтралітет, і радянські війська з неї пішли. Але Австрію з 1945 року окупували одразу 4 держави: СРСР, США, Велика Британія і Франція. Ішли вони всі разом і за спільним договором, тож австрійський нейтралітет був угодою великих держав між собою. Колонією Москви Австрія не була. Угорщина восени 1956 року стояла в радянській сфері сама, американських і британських військ поруч із радянськими в ній не було, і замість договору вона отримала танки.

Чому вчений такого рівня не бачить фактів, які лежать на поверхні? Я думаю, річ у тім, звідки він дивиться. Міланович народився в Белграді й окремим текстом пояснював, якою має бути зовнішня політика Сербії. Сербія в Югославії посідала те саме місце, що Москва у своїй імперії: це був центр, який підпорядковував собі решту. Коли словенці, хорвати, боснійці, а за ними косовари захотіли піти, Белград відповів війнами в Хорватії, Боснії та Косові, від Вуковара до Сребрениці. З такого центру пам'ять колишніх колоній має вигляд травми, їхня оборона має вигляд войовничості, а бажання самим обирати союзників має вигляд безвідповідальності. Так на Україну і Балтію дивиться Москва, і так само на них дивиться Міланович.

Сербський нейтралітет, який він ставить за взірець, насправді виявився залежністю від Москви. У 2008 році Белград продав Газпрому контрольний пакет своєї нафтової компанії NIS за 400 млн євро, і частина аналітиків вважає цю угоду платою за російську підтримку щодо Косова. Санкцій проти Росії Сербія не запровадила, і переможці жовтневих виборів 2026 року запроваджувати їх теж не збираються. Скінчилося тим, що 2025 року NIS потрапила під американські санкції через російського власника, і єдиний у країні нафтопереробний завод довелося зупиняти. У цій конструкції Сербія працює на Балканах намісником Москви: отримує від неї підтримку щодо Косова і газ і натомість не запроваджує проти неї санкцій. Сама Москва, на моє переконання, від першого ординського ярлика посідає таке саме місце при сильніших: завдання їй ставлять іззовні, а силу до сусідів вона застосовує сама. Проповідь нейтралітету в такому ланцюжку звучить як мораль намісника: знай своє місце при сильному, торгуй з усіма і не гніви старшого.

Те, що написав Міланович, я називаю маніфестом жертви. Малій країні в ньому залишено одну чесноту, не давати сильному приводу з'їсти її раніше, ніж він нагуляє апетит. Якщо на неї все ж напали, значить, привід вона дала сама, і в загибелі її людей винна вона теж сама, але аж ніяк не агресор. Що приносить Москва підкореним? Культуру? Процвітання? Багатство? Хто з підкорених Москвою може цим похвалитися?

Народи, які були колоніями Москви, знають, про що говорять. Вони пробували обидва шляхи і знають, чим закінчується кожен. Нейтралітет 1939 року обернувся для Естонії, Латвії та Литви 51 роком окупації і приблизно 135 000 депортованих лише у двох операціях. Позаблоковий статус 2010 року закінчився для України Кримом і Донбасом. Тому Литва віддає на оборону 5,33% ВВП, а Україна воює. Ці народи знають ціну свободи, бо вже жили без неї, і готові за неї боротися. Цього Міланович за ними не визнає, і тому всі його вимоги звернені до того, на кого напали, а до того, хто напав, у нього вимог немає. Це нахабна маніпуляція і відверта спроба виправдати кривавого агресора, який розв'язав війну, що призвела до численних жертв.

Це ода хижакові і спроба полегшити йому завдання із захоплення вільних і незалежних країн.