“Гра потоків”. Що насправді стоїть за відставкою міністра оборони Федорова?
Відставка Михайла Федорова виглядає як дуель із головнокомандувачем Сирським. Але за лаштунками особистого конфлікту — питання, хто контролює найбільший видатковий потік держави у війні: ринок дронів, який оцінюють у сотні мільярдів гривень на рік. Ми простежили, як будувалася фінансова модель наймолодшого міністра країни — від запорізького офісу 2017 року до Міноборони, — і чому жодне з кримінальних проваджень довкола неї роками не досягає вироку.
Коли Михайло Федоров зібрав пресконференцію після відставки з посади міністра оборони і заявив, що з підходами головнокомандувача Олександра Сирського до управління армією «ми війну не виграємо», це виглядало як кульмінація протистояння двох найвпливовіших людей воєнної України. Вулиця відповіла протестами на підтримку екс-міністра. Єврокомісар з питань оборони Андрюс Кубілюс визнав, що про відставку дізнався вже дорогою до Києва, і нагадав: саме за каденції Федорова глибинні удари по російському тилу стали майже щоденними. Президент Володимир Зеленський заявив, що Федоров залишиться в команді, а конфлікт між Міноборони і Генштабом назвав системним: за його словами, два ключові керівники не сідають за стіл переговорів без його особистої участі.
Рамка «Федоров проти Сирського» зручна всім її учасникам. Але вона пояснює менше, ніж приховує. Якщо відкласти персоналії і подивитися, що саме перерозподіляється разом із кріслом міністра оборони, картина інакша: йдеться про контроль над велетенським бюджетним потоком — і про долю управлінської моделі, яка формувалася задовго до цієї відставки.
Війна як змагання бухгалтерій
Війна на виснаження — це передусім змагання економік. Перемагає не той, хто героїчніший, а той, чия система дешевше знищує дорогі активи ворога. У цій логіці кожен клас озброєнь — не лише тактика, а й бюджетний рядок із власними бенефіціарами. І коли розпорядник бюджетного потоку одночасно формує воєнну доктрину, виникає ризик, що доктрина стає похідною від потоку, а не від ефективності ураження.
Масштаб потоку можна оцінити лише приблизно — закупівлі засекречені. Але навіть консервативні орієнтири промовисті: за десять місяців 2024 року Міноборони відзвітувало про закупівлю та замовлення 1,6 мільйона безпілотників на 114 мільярдів гривень; аналітики на основі тендерів Prozorro оцінювали ринок 2026 року в діапазоні 200–300 мільярдів гривень на рік. Це зіставно з річними видатками держбюджету на всю освіту.
Хто адмініструє цей потік — той має владу, яку не вимірюють посадами. Саме тому питання, чому дрони для війська роками закуповували не лише Міноборони, а й цивільні відомства з орбіти Мінцифри, — не бюрократична деталь, а ключ до всієї історії.
Запоріжжя, 2017: перший потік
Історія управлінської моделі, про яку йдеться, починається не в Кабміні, а в запорізькому офісі на вулиці Сєдова, 1-А.
У розпорядженні редакції є фотокопії трьох рапортів відділу протидії кіберзлочинам Придніпровського управління кіберполіції 2017 року в кримінальному провадженні №12017080060000633 (ч.3 ст.190 КК — шахрайство). Ці документи циркулюють у публічному просторі щонайменше з 2021 року; редакція не отримувала їх від правоохоронних органів і перевіряла незалежно — за реквізитами судового реєстру. Йдеться про схему «Іnnocenter»: «міжнародний центр корекції фігури», який продавав жінкам неіснуючі методики й «прилади для схуднення».
В одному з рапортів слідство стверджує, що «в злочинній змові» з організатором групи «перебуває гр. Федоров Михайло Альбертович, 21.01.1991 р.н.», який «займається рекламуванням продукції в мережі Інтернет… та створенням і адмініструванням сайтів». Інший рапорт описує роль Федорова стриманіше: «працює в сфері ІТ послуг… за грошову плату займається адмініструванням сайту, розміщенням реклами, видаленням негативних відгуків». Третій документ — клопотання від 19 травня 2017 року про зняття інформації з телефону Федорова. Редакція не стверджує, що наведені в оперативних документах твердження відповідають дійсності: вони цитуються виключно як зміст документів, існування яких узгоджується з даними судового реєстру.
Редакція перевірила ці документи за Єдиним державним реєстром судових рішень. Провадження з цим номером реальне: у травні 2018 року обвинувальний акт щодо чотирьох осіб надійшов до Орджонікідзевського райсуду Запоріжжя (справа №335/4283/18), кваліфікація — ч.4 ст.190 КК, шахрайство в особливо великих розмірах. Деталі збігаються: серед майна, зазначеного в рапортах, — BMW 523i 2008 року; в ухвалі суду 2020 року у цій самій справі фігурує арештований BMW 523i 2008 року.
Важливі застереження. Федорова серед обвинувачених немає; за наявними даними, підозру йому не оголошували, а рапорт оперативника — це версія слідства, не встановлений судом факт. Обвинувачені також не засуджені — і це, можливо, найпромовистіша деталь усієї історії: станом на січень 2026 року, на дев'ятому році провадження і восьмому році судового розгляду, вироку у справі немає. Остання ухвала датована 15 січня 2026 року: матеріали щодо одного з обвинувачених, якого встигли мобілізувати до ЗСУ, виділено в окреме провадження. Це наступний день після призначення Федорова міністром оборони.
Редакція не може самостійно встановити причини такої тривалості розгляду — відповідь на це питання можуть дати лише компетентні органи. Статус провадження і про те, чи мав Федоров у ньому будь-який процесуальний статус, відомо лише Нацполіції та прокуратурі Запорізької області.
«Держава в смартфоні» і каса за нею
У 2019 році Федоров, який вів діджитал-кампанію Зеленського, очолив новостворене Мінцифри. «Дія» стала найуспішнішим брендом реформ і реальним продуктом — це визнають навіть найжорсткіші критики міністра. Але в архітектури «держави в смартфоні» була й фінансова сторона, про яку говорили значно менше.
У 2023 році журналісти NV та dev.ua з'ясували: платежі в «Дії» — штрафи, адмінпослуги, комісії мільйонів громадян — обробляє фінкомпанія «Єдиний Простір», власник якої Ігор Зотько на момент публікацій був пов'язаний з онлайн-казино Pin-Up. Компанія з десятком співробітників стала, за даними цих розслідувань, основним оператором платежів головного державного застосунку з комісією 1,5% і не менше гривні з операції.
Позиції сторін тоді зібрав DOU, і їх важливо навести. Зотько наполягав: «Єдине спільне в цих бізнесах — це я як власник», а з кожної гривні комісії компанія заробляє близько 20 копійок. Мінцифра заявляла, що на момент інтеграції у 2020 році компанія «не мала жодних зв'язків» із казино, а відбір відбувався в межах донорського проєкту; Фонд Східна Європа підтверджував, що на момент відбору Зотько не був операційним директором Pin-Up. Факт, який не заперечує жодна зі сторін: монетизація платіжного шлюзу держави опинилася в руках приватної компанії, чий власник згодом розвивав гральний бізнес. Незалежного аудиту цього вибору опубліковано не було. Редакція не стверджує, що наведені факти самі по собі свідчать про порушення закону.
Паралельно будувався податковий контур: режим «Дія.City», ухвалений у 2021 році, створив для внесених у реєстр Мінцифри компаній окремі ставки — 9% на виведений капітал, 5% на доходи працівників. Прихильники називали це порятунком ІТ-галузі; критики — вибірковим пільговим анклавом без фінансово-економічного обґрунтування.
А 15 січня 2026 року — через день після того, як Федоров пересів у крісло міністра оборони, — в держреєстрі з'явився запис про припинення ДП «Дія» з перетворенням на акціонерне товариство. У Мінцифрі запевнили, що «Дія» на 100% залишиться державною, а реорганізація потрібна для «сучасних інструментів розвитку». Справедливо зазначити: перетворення держпідприємств на господарські товариства передбачене законом про перехідний період і стосується не лише «Дії» — раніше через це пройшли «Енергоатом», Укроборонпром і «Антонов». Але вужче питання лишається без публічної відповіді: чому реорганізація головного цифрового активу держави — оператора даних 18 мільйонів користувачів — з усіх можливих термінів стартувала саме наступного дня після кадрового транзиту.
Аналітична примітка: форма АТ, на відміну від держпідприємства, дозволяє додаткові емісії, створення дочірніх структур і передачу їм активів — механізми, через які в українській практиці не раз розмивався державний контроль.
Дронові мільярди: модель масштабується
Із повномасштабним вторгненням Федоров став обличчям «Армії дронів» — і саме тут фінансова архітектура, відпрацьована на «Дії», вийшла на воєнні обсяги.
Перший дзвінок пролунав у жовтні 2024-го. Розслідування hromadske показало: у 2023 році Держспецзв'язок закупив дрони Autel за цінами, майже вдвічі вищими за ринкові, — держава могла переплатити близько 600 мільйонів гривень. Постачальником виступила компанія «Кріон-М», яка до того торгувала килимами. Діяльність Держспецзв'язку уряд спрямовує через міністра цифрової трансформації, і реформу служби Мінцифра публічно вела саме за Федорова, — тож програма перебувала в зоні його відповідальності. Сам він відповів журналістам: «Тоді я не моніторив систему». НАБУ відкрило провадження в січні 2024 року; підозр у ньому досі нікому не оголошено.
Далі — за наростанням. У квітні 2026-го правоохоронці повідомили про схему привласнення дронів з проєкту «Армія дронів» на понад 15 мільйонів гривень. А 7 липня — у розпал апаратного протистояння навколо Міноборони, за тиждень до публічної відставки — Офіс генпрокурора оголосив про розслідування можливого заволодіння коштами на закупівлі безпілотників майже на 7 мільярдів гривень: за версією слідства, вартість завищували через мережу зі щонайменше 150 ФОПів з ознаками фіктивності. Фігурант справи, виробник «Вірій індастрі», звинувачення відкидає: його директор Олексій Бабенко публічно заявив, що ціни компанії на 20–30% нижчі за конкурентів, а обшуки пов'язав із помстою за розслідування належного йому видання.
На цьому тлі складається і мапа тих, кому переділ ринку, схоже, не загрожує. Видання «Останній Бастіон» звернуло увагу на компанію «Стрім техно» — виробника важких дронів Vampire з виторгом 15,2 мільярда гривень за 2025 рік. За реєстрами, компанія оформлена на фізичну особу без публічного бекграунду у виробництві озброєнь — редакція не називає її, оскільки вона не є публічною фігурою, а її фактична роль не встановлена. Далі — два факти поруч, без висновків. Колишній керівник «Стрім техно» очолив державний «Укроборонсервіс». А саме Vampire на заході за участю міністра та президента було названо «найрезультативнішим дроном року». Редакція не робить висновків щодо причин комерційного успіху компанії, але нам дуже цікава думка «Стрім техно», «Укроборонсервісу» та пресслужбі міністра з цього приводу.
Аналітична примітка редакції: жоден із цих епізодів окремо не доводить існування централізованої «схеми», і редакція такого висновку не робить. Але разом вони складаються, на погляд редакції, у повторюваний патерн: критично важливий потік адмініструється через структури з мінімальною публічною звітністю, навколо нього з'являються постачальники без профільної історії, а провадження правоохоронців роками не досягають рівня ухвалення рішень.
Щит
І це, можливо, найважливіший вимір усієї історії — не «хто вкрав», а «чому ніколи немає вироку».
Хронологія красномовна. Справа запорізького call-центру — дев'ятий рік без вироку. Провадження НАБУ щодо закупівель Autel — понад два роки без підозр. Справа про 62 мільйони Держспецзв'язку дійшла до Вищого антикорупційного суду — і суд відмовив НАБУ, зафіксувавши порушення самих слідчих. Обшуки у справі на 7 мільярдів пройшли 7 липня — у розпал апаратного протистояння, наслідком якого стала відставка.
Це аналітичне спостереження про систему загалом, а не твердження про дії конкретних осіб: на думку автора, українська практика створює стійке враження, що кримінальна справа, яка роками не закривається і не завершується, працює не як збій, а як інструмент — вона тримає фігуранта в підвішеному стані рівно доти, доки він у обоймі. Публічна війна Федорова з Сирським — і опосередковано з президентом — цей баланс руйнує. Не випадково сам Федоров одразу після відставки заявив про «медіаатаку» на себе.
Позиція Федорова
Нам дуже цікава версія Михайла Федорова та його пресслужби щодо всіх епізодів, згаданих у цій статті. Редакція готова опублікувати її повністю після надходження.
У попередніх публічних заявах Федоров відкидав закиди на свою адресу. Щодо закупівель Autel за завищеними цінами він казав: «Тоді я не моніторив систему». Після відставки він заявив про «медіаатаку» проти себе. Публічних коментарів Федорова щодо запорізького провадження 2017 року, вибору платіжного оператора «Дії» та «Стрім техно» редакція у відкритих джерелах не знайшла.
Що насправді вирішує Зеленський
Тепер повернімося до «дуелі титанів». Якщо президент під тиском вулиці, західних партнерів і медіа поверне Федорова — він поверне не просто міністра, а розпорядника потоку, який щойно продемонстрував здатність конвертувати цей потік у політичну автономію. Якщо запропонує формальну посаду — Федоров, який відчув підтримку вулиці, навряд чи погодиться. Якщо розірве остаточно — отримає опонента, глибоко інтегрованого в західні структури підтримки.
Але справжня розвилка не кадрова. Справжнє питання — чи буде демонтована модель, у якій воєнна доктрина, бюджетний потік і приватний інтерес адмініструються з одного кабінету. Ця модель старша за Федорова: її елементи — монопольні «прокладки» на державних платежах, пільгові анклави для своїх, вічні кримінальні справи — Україна вже бачила за інших прізвищ. Наведені в цій статті обставини дають підстави бачити у Федорові найефективнішого адміністратора цієї моделі цифрової доби — і це авторська оцінка управлінської практики, а не твердження про протиправність чиїхось дій.
І доки вибір формулюється як «Федоров чи Сирський», а не «модель чи інституції», — гра потоків триватиме. Незалежно від того, хто сидітиме в кріслі міністра оборони.
Стаття ґрунтується на судових рішеннях з ЄДРСР, даних держреєстрів, офіційних повідомленнях Офісу генпрокурора та публікаціях hromadske, NV, dev.ua, DOU, Суспільного, «Економічної правди», Радіо Свобода й «Останнього Бастіону». Фотокопії рапортів кіберполіції 2017 року є в розпорядженні редакції; їхня автентичність узгоджується з даними судового реєстру, однак редакція не мала доступу до матеріалів провадження в повному обсязі. Твердження, які не вдалося підтвердити незалежно, наведені з атрибуцією джерелам.
Стаття містить поєднання встановлених фактів, підтверджених офіційними документами чи публічними джерелами, та авторських аналітичних висновків. Оціночні судження не претендують на встановлення юридичних фактів і відображають виключно погляд автора на сукупність наведених обставин.
Ніхто зі згаданих у статті осіб не визнаний судом винним у вчиненні злочинів. Обвинувачені у справі №335/4283/18 вважаються невинуватими до вироку суду.
