Кирило Буданов зупинив схему повернення Гулівера підсанкційному Поліщуку

Питання, яке варто поставити першим, звучить не так, як його ставлять у стрічках новин. Усіх цікавить, чиє ім'я лунає на плівках НАБУ. Редакція пропонує спитати інше: хто в цій державі виявився здатним відмовити схемі на 9 мільярдів, коли до нього прийшли по згоду. Бо Гулівер - це не історія про торговий центр. Це перевірка на суб'єктність. І вона показала, що людей, які цю перевірку проходять, у нас одиниці, а розплата за пройдену перевірку приходить швидко.

Почнемо з цифри, бо саме вона задає масштаб. Державні Ощадбанк та Укрексімбанк виставили київський комплекс Gulliver на відкритий аукціон у системі Prozorro. Стартова ціна - 9 мільярдів 235 мільйонів гривень, це близько 207 мільйонів доларів. Торги призначені на 1 жовтня 2026 року. За такі гроші в цій країні змагаються не в полі, а в судах, і боротьба навколо Гулівера була саме такою.

Формально комплекс належав компанії "Три О" В'ячеслава Ігнатенка. Реальним власником ринок давно називав бізнесмена Віктора Поліщука: він особисто поручився за кредитом, за рахунок якого будувався об'єкт. На початок 2024 року борг структур, пов'язаних із Гулівером, перед двома державними банками сягнув близько 14 мільярдів гривень, а прострочені платежі - близько 500 мільйонів. Восени 2025 банки забрали комплекс у власність у рахунок боргу, 30 жовтня його закрили, а наприкінці липня 2026 наглядові ради обох установ погодили продаж. На перший погляд, звичайна історія стягнення застави. Але суть глибша.

Поліщук перебуває під санкціями, введеними указом президента. А ще, як випливає з тих самих плівок, його дружина - племінниця Медведєва. Тобто по інший бік спору за найбільший торговельно-офісний центр столиці стояв не просто боржник. Стояв підсанкційний бізнесмен, поріднений через шлюб із верхівкою російської влади, який роками намагався повернути собі актив вартістю 9 мільярдів державних грошей. Диспозиція показова: держава забирає майно за борги, а претендує на його повернення людина, замкнена в російському санкційному контурі.

Як саме відбувалося це повернення, показує фрагмент розмови від 24 лютого 2026 року. Розмовляють двоє: Ірина Мудра, на той момент заступниця керівника Офісу президента, і екснардеп Максим Микитась. Мудра буденно повідомляє співрозмовнику, що детективи НАБУ працюють у Господарському суді Києва в голови суду Босого і запитують інформацію саме про тих суддів, які ухвалювали забезпечувальні рішення на користь Поліщука. Відповідь Микитаса коротка: "хай сидять".

Розберемо, що тут сказано насправді. Заступниця керівника Офісу президента в реальному часі володіє оперативною інформацією про те, де працюють детективи антикорупційного бюро і щодо кого проводяться негласні слідчі дії. І передає це людині, прямо зацікавленій у результаті спору. Додамо ще одну деталь: Мудра свого часу працювала в Ощадбанку. А в цьому епізоді вона опинилася по інший бік від нього, у боротьбі за ті самі 9 мільярдів, які Ощадбанк повертав державі. Людина, яка знала установу зсередини, діяла проти неї.

Саме на цьому етапі в історії з'являється Кирило Буданов - але зовсім не в тій ролі, яку йому намагаються приписати зараз. Уся конструкція повернення Гулівера в інтересах Поліщука впиралася в одну точку, і цією точкою був голова Офісу президента. Ситуацію на його рівень вивів голова правління Ощадбанку Юрій Каціон, пояснивши, що відбувається навколо комплексу. До Буданова звернулися і з іншого боку - щоб він посприяв вирішенню питання Мудрої на потрібний лад.

Буданов відмовив. Він не став втручатися в інтересах схеми. Після цього спроба повернути Гулівер втратила рух. Аукціон, призначений на 1 жовтня, - прямий наслідок того, що у вирішальний момент відповідальна посадова особа сказала "ні". 9 мільярдів залишаються в держави не тому, що спрацювала система. Не спрацював жоден дисциплінарний орган, жодна служба внутрішньої безпеки, жодна прокуратура. Спрацювала одна відмова.

Звідси головне питання цього матеріалу: чому Кирило Буданов раптом опинився на плівках. Редакція стверджує прямо, спираючись на факти, викладені вище. Його ім'я згадують не тому, що він щось учинив у справі Гулівера. Його згадують саме тому, що він завадив це вчинити іншим. Кампанія навколо його імені - це помста.

Логіка проста і не потребує розшифрування. Пред'явити Буданову Гулівер неможливо: у цій історії він зупинив рейдерство, а не здійснив його. Тому стороні, яка втратила 9 мільярдів, лишається інший шлях - згадувати його ім'я в кожному суміжному епізоді тих самих записів. Там, де він опинявся поряд, близькість подають як причетність. Був у радіусі розмови - отже, "фігурант". Це відома технологія: коли людину не можна звинуватити в її вчинках, тінь наводять на те, поруч із чим вона просто перебувала.

Підсумуємо на фактах, без домислів. Підсанкційний бізнесмен, поріднений із Москвою, роками намагався повернути собі актив на 9 мільярдів. Заступниця керівника Офісу президента передавала оперативну інформацію і діяла проти держави. Голова Офісу президента цю схему зупинив. І одразу після цього його ім'я почало систематично з'являтися в записах - в епізодах, які до Гулівера стосунку не мають.

Аукціон відбудеться 1 жовтня. Комплекс знайде нового власника, держава отримає свої гроші, і подія швидко відійде на другий план. Не відійде інше. Ті, хто розраховував повернути Гулівер у російський санкційний контур, відмови не пробачили. І кампанія навколо імені Буданова - це не пошук правди на плівках. Це рахунок, виставлений людині за те, що вона одного разу відмовилася домовлятися.