🔥 Млин, який не може зупинитися: чому капіталізм не терпить рівності

Чим більше людство виробляє, тим більше потрібно знищувати. Не тому, що не вистачає, а тому, що надлишок загрожує самій структурі влади. Не фантазія. Це економічна логіка, яку вперше описали класики політекономії, а сьогодні емпірично доводять економісти ХХІ століття.

Адам Сміт: багатство через працю – і початок міфу

Адам Сміт у своїй праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776) стверджував, що поділ праці та конкуренція створюють процвітання. Але навіть у нього, поруч із оптимізмом «невидимої руки ринку», закладено розуміння того, що прибуток одного — це витрати іншого.

«Вартість будь-якого товару в остаточному рахунку зводиться до кількості праці, необхідної для його придбання» (А. Сміт)

Звучить етично. Але вже у XIX столітті виявиться: якщо прибуток — це неоплачена праця, то експлуатація — не побічний ефект, а базова умова гри.

Карл Маркс: природа капіталу — самозростання через нерівність

У «Капіталі» (1867) Маркс описав основне протиріччя: капітал прагне нескінченного розширення, але лише за рахунок нерівномірного розподілу результатів праці. Інакше кажучи:

• Капіталіст купує робочу силу дешевше, ніж вартість, яку вона створює.

• Прибуток виникає лише тому, що працівник створює більше, ніж отримує.

Це й є "мельниця": вона крутиться, поки хтось віддає більше, ніж отримує. Якщо всі отримують порівну — немає прибутку.

«Накопичення заради накопичення, виробництво заради виробництва — ось формула капіталу» (К. Маркс)

Томас Пікетті: капітал завжди переганяє працю

У XXI столітті економіст Томас Пікетті («Капітал у XXI столітті», 2013) емпірично довів: рівень прибутковості капіталу завжди вищий за темпи економічного зростання. Формула:

r > g,
де r — прибутковість капіталу,
g — зростання економіки.

Що це означає?
Навіть у стабільній, мирній економіці, капітал багатіє швидше, ніж суспільство в цілому. Якщо це не компенсувати перерозподілом — багатство концентрується у все меншої групи людей.

Пікетті прямо пише:

«Коли капітал накопичується швидше, ніж зростає виробництво і заробітки, неминуче виникає олігополія багатства».

Чому неможливо, щоб усі були багатими

Це не просто "нерівність", це — системна асиметрія. Спробуємо уявити: що буде, якщо всі стануть багатими?

• Працювати буде нікому.

• Ціни впадуть.

• Капітал втратить джерело прибутку.

Капітал існує лише тоді, коли:

• є розрив між вартістю створеного і виплаченого,

• є дефіцит доступу до ресурсів,

• є страх бідності як мотивація.

Усе це — не патологія, а норма капіталістичної системи.

Сучасні паралелі: скидання надлишку через кризи

Що ми бачимо сьогодні?

• Фінансові кризи: знецінення активів дозволяє знову "перезапустити" гру.

• Війни: скидання надлишкових виробництв і дефіцит, який дозволяє знову продавати.

• Інфляція активів: збагачення через монополію на власність.

• Знищення їжі і ресурсів: контроль за ціною шляхом штучного дефіциту.

Як у притчі — краще спалити зерно, ніж нагодувати голодного, бо ситий бідняк — це кінець системи.

Висновок: мораль всупереч моралі

Ми живемо у світі, де не можна припинити обертати мельницю, бо тоді зникне сама реальність грошей, влади, ієрархії.

У капіталістичній логіці рівність — це катастрофа, а не мета.

Тому перерозподіл, прогресивне оподаткування, базовий дохід — не просто соціальні політики. Це революційні акти, що суперечать гравітації системи.

І якщо хтось каже, що «всім можна забезпечити гідне життя» — це правда. Але не в цій системі.