📚 Ритуал, провина і влада: соціально-психологічна інтерпретація «конспірології» еліт
1. Передумови та суть ідеї
Твердження про існування таємних ритуалів, що нібито практикуються в середовищі політичних або економічних еліт, має глибоке коріння в історії культурних уявлень про «обраних» і «посвячених». Попри відсутність прямих доказів, популярність цієї ідеї не зменшується — вона ґрунтується на давньому антропологічному принципі: ніщо так не цементує групову єдність, як спільна участь у забороненому або трансгресивному акті.
У цьому контексті символічні чи навіть буквальні ритуали — наприклад, сексуального характеру, — постають як механізм ініціації, який:
створює відчуття спільної провини;
формує внутрішню солідарність через «спільну таємницю»;
забезпечує контроль через взаємний компромат;
і, головне, «спалює мости» назад, залишаючи учасника повністю залежним від нової спільноти.
Подібні механізми описані в соціальній психології, зокрема в працях Е. Канетті (масова психологія влади) та Р. Жірара (міф про жертвоприношення).
2. Психоаналітична та політична функція жертвоприношення
Розгляд сексуальних чи девіантних ритуалів як інструменту не лише морального падіння, але й контролю, має логіку у випадку, якщо йдеться про створення замкненого, ієрархічного середовища. Жертвоприношення (не обов’язково буквальне) є в цьому випадку символічним актом розриву зі старим Я.
У такому тлумаченні педофілія, гомосексуальні практики або участь у насильницьких діях постають не як індивідуальна девіація, а як інструмент включення до кола «обраних» через злочин. Важливо наголосити: йдеться саме про структурний принцип колективної провини як форми влади, а не про емпіричну констатацію подій.
3. Контекст: Епштейн, Маск і Трамп
Ізоляція постаті Джеффрі Епштейна в американській правоконсервативній міфології відбулася саме в цій логіці: його фігура стала емблемою злочинної, глобалістської, сексуалізованої та аморальної еліти, що паразитує на «простому народі». В цьому наративі виникає потреба в противазі — герої, які «викривають» це зло.
📌 Дональд Трамп довгий час позиціонував себе як ворог «глибинної держави», однак його зв’язки з Епштейном викликають двозначну реакцію серед прихильників. Він має демонструвати непричетність або — ще краще — активну боротьбу з системою, яку втілює Епштейн.
📌 Ілон Маск, апелюючи до тієї ж аудиторії, зробив зауваження щодо незавершеності справи Епштейна. У цьому контексті це не просто репліка, а політичний сигнал — приховане запрошення до ревізії й мобілізації. Він ніби каже: «Я — не частина цього, я з вами, і я теж хочу арештів».
4. Символіка мовчання і компромату
Механіка ритуалізованої провини працює у двох напрямах:
Вона створює внутрішню спільноту посвячених;
Водночас формує ідеальний важіль тиску — учасник ніколи не зможе «вийти», бо має на собі незмивну пляму.
Це також пояснює, чому в конспірологічних наративах так важливе поняття "компромату" — він не просто інструмент шантажу, а ритуальна печатка.
Висновок
Попри фантастичність описаних теорій, сама логіка уявлень про еліти як про закриті системи з власними ритуалами входження не є ірраціональною. Вона відображає глибинну потребу в поясненні ієрархій, які здаються несправедливими або недосяжними.
📌 У цьому сенсі «ритуальне злочинне братство» — лише сучасна варіація давнього уявлення про втаємничену владу, що зберігає себе через жорстокість, сексуальні табу і символічну смерть старої ідентичності.
Наскільки це реальність — інше питання. Але як психополітичний симптом масової недовіри до еліт, цей наратив існує, живе, і використовується — як Маском, так і його опонентами.
