2034: Цифровий концтабір з безлімітним Wi-Fi"

Є книги, які пишеш для душі. А є книги, які ніби вириваються з тебе як крик.

"2034" — з других.

Вона народилася не з бажання створити черговий художній текст. Вона народилася з відчуття жаху перед реальністю буденності. З того моменту, коли я раптом побачив — по-справжньому побачив — світ, у якому живу. І зрозумів, що Оруелл не помилився. Він просто написав чорновик.

Ми всі читали "1984"

Читали й відкладали з полегшенням: "Слава Богу, це не про нас. Це про тоталітаризм. Про диктатуру. Про чоботи, що топчуть обличчя. А в нас — демократія. Свобода. Вибір."

Я теж так думав. Довго. Вірив в це.

Поки не почав придивлятися до власного життя. До розмов з людьми при владі. До механізмів, які вважав нормою. До "вибору", який робив щодня.

І тоді я зрозумів страшну річ: Оруелл описав концтабір з колючим дротом і вартовими на вишках. А ми живемо в концтаборі з безлімітним Wi-Fi і безкоштовною доставкою.

Методи змінилися. Обгортка стала привабливою. Але суть залишилася.

Історія концтабору не закінчилась

Вона просто еволюціонувала.

Міністерство Правди не зникло — воно розмножилося на тисячі "незалежних" медіа, що говорять одне й те саме різними словами.

Телекран не зник — він став смартфоном, який ми самі купуємо, самі заряджаємо і самі носимо скрізь із собою.

Двохвилинки ненависті не зникли — вони стали цілодобовими стрічками новин, де ворог змінюється щотижня, але ненависть залишається.

Новомова не зникла — вона стала "реформами", "оптимізацією", "євроінтеграцією", "боротьбою з корупцією".

Партія не зникла — вона стала "системою", безликою й усеохопною.

І найстрашніше: Великий Брат не зник. Він просто навчився робити так, щоб ми його любили.

Цю книгу я писав із власного досвіду

Кожен персонаж — це сукупність образів людей, з якими я спілкувався. Кожна схема — це те, що я бачив. Кожен механізм маніпуляції — це те, що ми всі переживаємо на собі. Сьогодні і зараз.

Максим Верітас — це вигаданий герой. Це збірний образ десятків журналістів, яких я зустрічав. Розумних. Талановитих. Чесних на початку. І зламаних системою в кінці.

Юлія Брайт — це всі ті ідеалісти, які вірили, що правда переможе. І яких правда знищила. Бо система давно навчилася перетравлювати правду, роблячи її частиною власного імунітету.

Денніц — це обличчя влади, ми бачимо і сьогодні. Привітне. Культурне. Освічене. І абсолютно безжальне під маскою цивілізованості.

"2034" — це не пророцтво

Це діагноз.

Це спроба описати хворобу, на яку ми всі хворіємо, але не помічаємо. Бо симптоми занадто комфортні.

Оруелл показав в'язницю, з якої хочеться втекти.

Я намагався показати в'язницю, з якої не хочеться тікати. Бо вона занадто зручна. Занадто красива. Занадто схожа на свободу.

Найбільша перемога тюремника — коли в'язень починає любити свою камеру.

Ми там.

Ми любимо свої кредити, бо вони дають "можливості".

Ми любимо свої гаджети, бо вони дають "зв'язок".

Ми любимо свої вибори, бо вони дають нам впевненість, що наш "голос" важливий.

Ми любимо свою свободу, бо нам сказали, що вона в нас є.

Ця книга не дасть вам відповідей

Вона дасть питання. Незручні. Болючі. Такі, від яких хочеться відмахнутися.

Але може — тільки може — якщо достатньо людей почнуть ставити ці питання, щось зміниться.

Або ні.

Система вміє перетравлювати навіть книги про себе.