Чому Україна та країни Балтії — найбільша стратегічна перепона для Кремля
У сучасному геополітичному аналізі дедалі очевидніше, що велика стратегія Росії — це не стільки відтворення ідеологічної спадщини СРСР, скільки забезпечення логістичних артерій сировинної імперії. У цьому контексті Україна та країни Балтії перебувають у центрі екзистенційних страхів Кремля — не через прагнення до НАТО, а через контроль над критичною інфраструктурою, портами та морськими виходами.
Карл Маркс свого часу зауважив: «Без Одеси та Петербурга Росія перетворюється на велетня з ампутованими ногами»1. Сьогодні ці ноги знову опиняються під загрозою — не через революцію, а через географію, незалежність і євроатлантичну інтеграцію.
Росія як сировинна імперія
Росія історично функціонує як сировинна імперія, що залежить від видобутку та експорту таких ресурсів, як нафта, газ, метали та зерно. Це не просто економічна діяльність — це основа державної могутності. Як зазначає історик Тімоті Снайдер, російська постімперська ідентичність ніколи не трансформувалася — вона просто адаптувалася, продовжуючи ставитися до своїх периферій як до зони видобутку, а не партнерства2.
Всупереч деяким теоріям про «самоколонізацію» чи внутрішню дезінтеграцію, ця структура є класично імперською: Москва експлуатує багаті на ресурси регіони, але капітал часто перетікає за кордон — до західних банків, ринків розкоші, офшорів3. Імперія тримається на контролі над експортними маршрутами, особливо над незамерзаючими портами.
Україна: морська артерія, яку заблоковано
Україна — це не просто буферна зона. Це ворота Росії до Чорного моря, а отже — до Середземного, Суецького каналу й глобальних торговельних шляхів.
Одеса — ключова ланка. Без неї Росія змушена покладатися на Новоросійськ, порт із обмеженою пропускною здатністю, який замерзає взимку. Захоплення Одеси дало б Москві постійну незамерзаючу точку доступу — стратегічну мрію ще з часів Катерини ІІ4.
Українська залізнична та портова інфраструктура історично використовувалася для транспортування сировини на Захід. Після 2014 року, а особливо після 2022-го, ці маршрути заблоковані, і Росія змушена шукати обхідні шляхи — дорожчі й повільніші5.
Контроль над Кримом без повного контролю над Україною виявився логістично обмеженим. Без сухопутного коридору й належної підтримки, Крим радше стратегічний тягар, а не актив.
Балтика: північне вузьке горло Росії
Балтійський регіон колись був головним торговельним коридором Росії до Європи. Порти як-от Рига, Таллінн і Клайпеда забезпечували як експорт, так і стратегічну глибину. Їхня інтеграція в ЄС та НАТО позбавила Москву надійних північних терміналів.
Рига і Таллінн були критично важливими експортними вузлами — не лише для Росії, а й для ширшої радянської економіки. Після їх втрати Росія змушена перевантажувати Усть-Лугу та Калінінград — останній ізольований і вразливий6.
Балтійське море фактично перетворилося на озеро НАТО. Від польського узбережжя до вступу Фінляндії в НАТО — регіон наповнений інфраструктурою Альянсу. Рух російського флоту постійно відстежується, обмежується і має високу політичну ціну.
Як зазначає політичний географ Джерард Туол, Росія боїться не стільки вторгнення НАТО, скільки його логістичної ізоляції — портів, трубопроводів і коридорів впливу7.
Стратегічна ізоляція кульгавого гіганта
Підсумок такий: Росія відрізана від своїх морських артерій:
Вона не має надійного доступу до Чорного моря та Середземномор’я;
Вона втратила надійний вихід до європейських ринків через Балтику;
Вона дедалі більше залежна від Китаю як покупця дешевої сировини — не як партнера, а як економічного домінанта.
З погляду раціональної логіки, можна було б очікувати, що Росія інвестуватиме в мирне співробітництво із сусідами — будуватиме спільну інфраструктуру, розвиватиме торгівлю. Але за логікою Кремля — суверенні сусіди — це не партнери, а загроза8.
Ось чому Україна й Балтія сприймаються не просто як втрачені території, а як перепони для функціонування російської імперії. Їхня незалежність блокує Москві можливість транспортувати награбовану сировину зі сходу на захід.
Висновок: географія як стратегічна пастка
Одержимість Росії Україною та країнами Балтії випливає не лише з історичних образ — а з геополітичної вразливості. Без Одеси, Риги й Таллінна кремлівська імперія втрачає можливість розвиватися та проєктувати силу. Йдеться не лише про НАТО чи «русофобію» — це спроба врятувати імперію, що задихається в ізоляції.
У цьому сенсі Україна і Балтія не заважають Росії розвиватися. Вони лише стоять на її шляху назад — до імперії.
Виноски:
Маркс К. The Russian Menace to Europe, 1856. ↩
Снайдер Т. Bloodlands: Europe Between Hitler and Stalin, Basic Books, 2010. ↩
Бельтон К. Putin’s People: How the KGB Took Back Russia and Then Took on the West, William Collins, 2020. ↩
Гілл Ф., Гедді К. Mr. Putin: Operative in the Kremlin, Brookings Institution Press, 2013. ↩
International Crisis Group. Russia and Ukraine: Cutting the Transit Cord, 2022. ↩
NATO StratCom. Kaliningrad: The Achilles Heel of the Russian Baltic Strategy, 2021. ↩
Туол Дж. Near Abroad: Putin, the West, and the Contest over Ukraine and the Caucasus, Oxford University Press, 2017. ↩
Галлотті М. We Need to Talk About Putin, Ebury Press, 2019. ↩
