Чи справді Туреччина кардинально розірвала відносини з Ізраїлем?

Останнім часом у медіа з’явилися повідомлення про те, що давні турецько-ізраїльські відносини зазнали суттєвого розриву, зокрема через посилення ізраїльських атак у Газі та Лівані. Особливо резонансною стала заява президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана, зроблена минулої середи, про те, що Анкара «розірвала всі відносини з Ізраїлем».

Однак Міністерство закордонних справ Ізраїлю у відповідь заявило, що «не отримувало інформації про зміну статусу відносин», незважаючи на запроваджене Туреччиною ембарго на торгівлю з Ізраїлем у травні минулого року.

Попри суперечливість заяв, очевидно, що традиційно теплі стосунки між країнами зруйновані. Основною причиною цього стали дії ізраїльського уряду, зокрема затяжний конфлікт у Газі, друга війна в Лівані, розширення поселенської діяльності на Західному березі та невирішене палестинське питання. Втім, історія взаємодії й взаємних інтересів свідчить про можливість подолання цих викликів у майбутньому.

Історичний контекст

Відносини між Туреччиною та єврейською громадою сягають корінням Османської імперії, яка надавала притулок євреям, що втікали від переслідувань у Європі наприкінці XV століття. У ті часи євреї в Османській імперії користувалися значними привілеями, обіймали ключові посади в державних установах та брали активну участь у підприємництві. Сьогодні єврейська громада Туреччини, зосереджена переважно в Стамбулі, є спадкоємцем цієї історичної спадщини.

Після Другої світової війни і створення Ізраїлю турецька єврейська громада продовжувала розвиватися, на відміну від євреїв в арабських країнах, які зазнали вигнання. Водночас громада Туреччини традиційно залишається осторонь напружених ізраїльсько-турецьких відносин, уникаючи участі у конфліктах, зокрема в Газі та на Західному березі, для забезпечення своєї безпеки.

Ця спадщина визначила підхід Туреччини до арабо-ізраїльських конфліктів у післявоєнний період. Анкара, попри критику арабських держав, визнала Ізраїль у 1948 році й зберігала збалансовану позицію завдяки тиску з боку союзників по НАТО.

Сучасні виклики

Відносини між країнами протягом десятиліть переживали злети й падіння, однак спільні інтереси сприяли співпраці. Зараз ситуація досягла історичного мінімуму через ідеологічні розбіжності між правлячими партіями двох країн.

В Ізраїлі ультраконсервативні коаліції запровадили жорсткішу політику щодо палестинців, просуваючи ідеї «Великого Ізраїлю». Туреччина ж із моменту приходу до влади партії АК у 2002 році провадить зовнішню політику, орієнтовану на «справедливість та ісламські цінності», з особливим акцентом на права палестинців. Конфлікт між Анкарою та Тель-Авівом загострився після інциденту з кораблем «Маві Мармара» у 2010 році, коли ізраїльські військові вбили 10 турецьких активістів.

Енергетичний фактор і перспективи

Попри кризу, країни зберігають спільні економічні інтереси, особливо в енергетичній сфері. Діалог між Ердоганом та ізраїльськими лідерами, зокрема на зустрічі в Нью-Йорку у вересні 2023 року, сигналізує про прагнення до нормалізації відносин. Однак напади ХАМАС 7 жовтня та ізраїльські військові операції посилили напруженість. Туреччина звинуватила Ізраїль у геноциді та звернулася до Міжнародного суду.

Майбутнє відносин

Хоча поточна ситуація виглядає критичною, історія турецько-ізраїльських відносин свідчить, що спільні інтереси можуть подолати ідеологічні бар’єри. Відновлення співпраці залежатиме від повернення Ізраїлю до центристської політики, відмови від експансіоністської ідеології та визнання палестинських прагнень. Туреччина, у свою чергу, продовжуватиме дотримуватися стратегічного підходу, балансуючи між риторикою та практичними інтересами.