Геополітичний гамбіт: що насправді означає українсько-американська мінеральна угода
Російський інформаційний простір знову заполонили хибні наративи: мовляв, що “мінеральна угода” Дональда Трампа означає покарання України, за її прихильність Байдену та за її несамовитий спротив волі Путіна. Насправді ж ці твердження є лише відображенням спотвореної реальності, хворобливих фантазій у якій живе російська пропаганда.
Трамп не воює проти України – він грає у складну геополітичну гру, в якій переможцем не може бути Росія. Ті, хто сприймає його заяви буквально, не бачать усієї шахівниці: кожен його крок – це тактичний хід, спрямований на посилення позицій США. Вони не бачать усієї картини боротьби. Вони не розуміють, що Трамп розставляє свої фігури на шаховій дошці, викидаючи Путіна з карти України.
Що означає підписання між США та Україною рамкової угоди про видобуток корисних копалин? Це не просто комерційний договір, це фундамент для присутності американських компаній в Україні. А хто охороняє американський бізнес?
Американська армія.
Інвестиції США в українську інфраструктуру, порти, газотранспортну систему створюють економічні інтереси, які США будуть вимушені захищати.
Якщо американські компанії зайдуть навіть на тимчасово окуповані території, що це означатиме?
Те саме: армія США там, де її бізнес. Трамп, запропонувавши Росії ілюзорну “цукерку”, фактично створив юридичне підґрунтя для того, щоб США могли втрутитися в конфлікт ніби нейтрально, не на боці України чи Росії, а на захист своїх економічних інтересів. Але фактично це означає, що США готові до прямого протистояння Росії захищаючи свої комерційні інтереси в Україні
Таким чином, через рік-два Україна, не вступаючи у НАТО, що знову таки є омріяною поступкою Путіну, отримає на своїй території контингент США, який буде охороняти власні стратегічні активи. І якщо Путін наважиться втрутитися, його війська знищать так само швидко, як «вагнерівців» у Сирії чи російських найманців в Іраку.
Що містить угода США-Україна?
Росіяни помилково сприймають підписаний документ як черговий крок до “здачі” інтересів України перед волею Трампа, який грає на боці Путіна. Насправді ж це лише шаховий хід у великій партії.
Підписаний документ — це лише рамковий протокол про наміри. Україна не отримала жодних додаткових гарантій безпеки. США не отримали визнання фінансової допомоги борговими зобов’язаннями Києва. Але Вашингтон і не потребує цього.
Трамп і не планував цього робити. Головна мета документу — створити підґрунтя для довгострокового контролю за українськими економічними активами, а значить, і для присутності американської армії, яка захищатиме ці активи.
Україна усвідомлює цю реальність і приймає її. Саме тому укладаються угоди з Вашингтоном, ведуться переговори з Анкарою, готуються нові контракти на відбудову. Це не капітуляція, а перетворення країни на майданчик, де Захід розігрує свою економічну та військову партію проти Москви. І що конкретно добре в цьому для громадян України, всі фінансові потоки будуть перебувати під контролем тих, хто їх виділяє, а не наших улюблених можновладців.
Що далі?
Весь великий бізнес в Україні зараз знаходиться під загрозою націоналізації. Зеленський має важелі та можливість для усунення будь-якого олігарха з міркувань національної безпеки, та повернення його у власність держави через незаконність його приватизації. Яка фактично присутня в кожному такому акті. Зеленський поки що не поспішає цим користуватися. Але після скасування воєнного стану баланс сил може змінитися, і тоді питання контролю над країною стане ще гострішим.
Але головне, що вже відбулося: велика гра розпочалася. Трамп розставив свої фігури та відкрив сезон полювання на шкуру російського ведмедя. А Путін, скуштувавши “цукерку”, пропонуючи Трампу великий шматок Росії за мир який існує тільки в його уявленні, поки ще не зрозумів, що саме йому підсунули. Як і усі росіяни, що так весело святкують вигадану ними самими перемогу.
