Хибні «коучі» та інфобізнес: популярність явища vs. академічна реальність
Індустрія персональних коучів та курсів саморозвитку стрімко зросла у світі за останні роки. За даними дослідників, глобальний ринок лайф-коучингу оцінюється в мільярди доларів і фактично став доступним кожному, хто виявить достатньо зухвалості оголосити себе «тренером». У сучасному суспільстві попит на швидкі рішення для успіху та самовдосконалення підживлює популярність таких «гуру» саморозвитку. Нерідко знаменитості або блогери без спеціальної освіти збирають величезну аудиторію і продають свої поради як універсальні рецепти щастя чи багатства. Це відображає культурну ідеологію необмеженого саморозвитку, де постійне вдосконалення подається як обов’язкова умова успішності. В результаті, дедалі більше людей звертаються до коучів замість ліцензованих психологів, бо коучинг позиціонується як «позитивний» та легкодоступний формат допомоги без стигми психотерапії.
Однак бум популярності ще не означає якість чи наукову обґрунтованість. Індустрія коучингу залишається майже повністю нерегульованою – це свого роду «Дикий Захід» послуг з розвитку особистості. Фактично будь-хто може назватися тренером або коучем без жодної підтвердженої кваліфікації. Чимало програм сертифікації коучів самі перетворилися на бізнес, що навчає наступну хвилю самопроголошених тренерів. У такому середовищі виникає парадокс: з одного боку, культура невпинного самовдосконалення стимулює попит на коучів; з іншого – відсутність контролю і стандартів дозволяє поширюватися відвертому шарлатанству під виглядом наукоподібних методик.
Псевдонаука під маскою саморозвитку
Популярність коучингу супроводжується тривожним явищем: значна частина цих «тренінгів» базується на псевдонауці та міфах. Дослідження засвідчили, що понад 50% опитаних коучів у своїй практиці спираються на непідтверджені теорії або відверто псевдонаукові ідеї. Наприклад, такі техніки як нейролінгвістичне програмування (НЛП) чи «карти бажань» часто подаються як наукові, хоча не мають доказової бази. Подібні міфи про «формули щастя» чи таємниці швидкого збагачення широко циркулюють у колах тренерів, переконуючи людей, що зовнішні обставини нібито визначають менше 10% нашого добробуту – отже, все інше залежить лише від особистого мислення та зусиль. Ця ідея зручна, але оманлива: вона ігнорує реальні соціально-економічні фактори і фактично звинувачує саму людину у її проблемах (так звана токсична позитивність). Коучі пропонують «ментальні техніки» замість системних рішень, що дозволяє їм продавати прості відповіді на складні життєві питання.
Використання псевдонауки в коучингу пояснюється і браком критичного мислення у частини аудиторії, і свідомим прагненням самих «гуру» досягти успіху. Експерти зазначають, що в конкурентному середовищі багато тренерів женуться за новими модними теоріями, аби справити враження «просунутих» фахівців. Новизна і гучні обіцянки часто ставляться вище за доказовість. До того ж, соціальний статус і бажання виглядати успішним підштовхують деяких осіб поширювати сумнівні методики – особливо, якщо це обіцяє фінансову вигоду або популярність. Таким чином невігластво зводиться в абсолют: і тренери, і їхні клієнти нерідко щиро вірять у дієвість псевдонаукових практик. Зрештою, це формує замкнене коло, у якому критика відсутня, а псевдотеорії ширяться далі.
Феномен «інфоциганства»
В українському інформаційному просторі укорінилося влучне визначення – «інфоциганство» – на позначення бізнесу з продажу інформаційних продуктів сумнівної цінності (курсів, тренінгів, вебінарів), які агресивно рекламуються як панацея для особистісного росту чи фінансового успіху. Таких інфо-«гуру» об’єднує кілька спільних рис: відсутність реальних експертних знань, гучні обіцянки швидких змін, яскравий самопіар та монетизація довіри наївної аудиторії. Інфоцигани експлуатують психологічні потреби людей – у мотивації, визнанні, мрії про краще життя – перетворюючи їх на джерело прибутку. На жаль, багато хто з клієнтів не усвідомлює, що купує «повітря» – знання, не підкріплені ані наукою, ані практичними результатами. Як зазначає Oxford Review, схильні вірити у подібну інформацію люди часто поширюють її далі, збільшуючи аудиторію псевдотренерів.
Особливо популярними темами інфобізнесу є фінансова грамотність та особистісне зростання. Це не випадково: обіцянка швидкого збагачення чи розкриття «прихованого потенціалу» виглядає привабливою. У хід ідуть такі формати, як «трансформаційні ігри», марафони бажань, авторські курси з досягнення успіху тощо. В таких тренінгах часто змішуються елементи поп-психології, езотерики (на кшталт гороскопів чи Human Design) і навіть бізнес-симуляції. Але за привабливою оболонкою ховається стара як світ схема: заробіток на довірливості. Явище інфоциганства стало настільки масовим, що в інформаційному просторі з’явилися цілі спільноти, присвячені його викриттю.
Приклади «коучингу» від дружин посадовців
Одним із яскравих проявів інфоциганства в Україні стали випадки, коли дружини високопоставлених посадовців, не маючи профільної експертизи, починають позиціонувати себе як коучи чи бізнес-тренери. Використовуючи свій статус публічних осіб (часто здобутий завдяки шлюбові з впливовими чоловіками), такі жінки створюють образ експерток із саморозвитку. Вони проводять тренінги, рекламують онлайн-курси або організовують так звані «трансформаційні ігри» – і все це під гаслами особистісного росту, успіху, фінансової свободи. Розглянемо дві показові історії, що проливають світло на цю тенденцію.
Випадок Дар’ї Стрельнікової
Дар’я Стрельнікова позиціонує себе як «консультант з Human Design», «ігропрактик» і авторка трансформаційної гри «Фінансова свобода» (фрагмент її рекламних матеріалів). Дар’я Стрельнікова – дружина Володимира Козюберди, заступника начальника Закарпатської митниці – стала відомою завдяки своїй активності у сфері інфобізнесу. Вона пропонує клієнтам цілий набір псевдотренінгів: курси швидкого збагачення, «трансформаційні» фінансові ігри, консультативні сесії на тему вдалого заміжжя тощо. На практиці ці продукти не мають наукового підґрунтя чи підтвердженої ефективності – фактично, це фінансові ігри та мотиваційні обіцянки, покликані створити ілюзію прогресу. Особливо резонансним стало те, що Стрельнікова рекламувала своїм клієнтам російський шахрайський ресурс humdes.com, який продає псевдонаукові послуги під виглядом методики Human Design. На цьому сайті людей спонукають проходити сумнівні тести та замовляти «бодиграфи» – графіки нібито прихованих талантів і життєвих шляхів, з оплатою в російських рублях. Фактично, дружина українського чиновника направляла аудиторію (і гроші) на ресурс країни-агресора, що викликало обурення в суспільстві.
Діяльність Стрельнікової привернула увагу журналістів-розслідувачів та антикорупційних органів. Фінансові аспекти її бізнесу виглядають непрозорими. За декларацією її чоловіка, Дарія володіє криптовалютами (Bitcoin, Ethereum тощо) на суму понад 1,17 млн грн, а її власний задекларований дохід за рік (1,78 млн грн) перевищує дохід чоловіка-чиновника. При цьому жодних деталей про легальну підприємницьку діяльність дружини в офіційних документах не зазначено. Це ускладнює перевірку законності походження коштів. Журналісти припустили, що через такі псевдокурси може здійснюватися відмивання грошей або хабарів. Схема може бути такою: бажаючи владнати питання з митницею, хтось «офіційно» сплачує велику суму за участь у грі чи курсі дружини посадовця – фактично, гроші передаються як плата за послугу, але реальна мета – незаконна домовленість. Якщо ці факти підтвердяться, дії Стрельнікової становлять інтерес для Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) та інших органів. Варто зауважити, що все це відбувається в умовах воєнного стану, коли до доходів чиновників та їхніх родин прикута особлива увага. Реклама російських сайтів і незрозумілі джерела збагачення можуть потягнути за собою серйозні наслідки для самого посадовця Козюберди.
Випадок Ганни Малєєвої
Інший приклад – Ганна Малєєва, дружина скандально відомого прокурора Олександра Малєєва (заступника керівника Спеціалізованої екологічної прокуратури ОГП). Про цю сім’ю заговорили після участі Ганни у телешоу «Супермама», де вона вирішила похизуватися розкішним стилем життя. В ефірі Малєєва продемонструвала великий заміський будинок під Києвом та інші атрибути заможності, заявивши, що «не цікавиться вартістю» цього майна. Ця відвертість обернулася проти сім’ї: з’ясувалося, що елітний будинок в Бучі, яким вихвалялася дружина, не був зазначений у декларації чоловіка-прокурора. Ба більше, колишня дружина Олександра Малєєва, яка теж з’явилася на тому ж телешоу, розповіла про щомісячні витрати прокурора на утримання їхніх дітей та житло в Одесі – і ці витрати також не декларувалися. Суспільний скандал був неминучим: НАЗК розпочало повну перевірку статків Малєєва, виявивши розбіжності на суму близько 3,8 млн грн, а Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів подала подання про його звільнення. Таким чином, «довгий язик» Ганни Малєєвої на телешоу запустив антикорупційну перевірку, яка коштувала її чоловіку кар’єри.
Показово, що після цього інциденту Ганна Малєєва не зникла з поля зору – навпаки, вона намагається будувати власний образ публічної особи. За повідомленнями у соціальних мережах, Малєєва почала просувати авторські курси особистісного росту та фінансової грамотності. Фактично, дружина екс-прокурора подалася в той самий інфобізнес: її нові проєкти багато в чому віддзеркалюють схеми інфоциганства, подібні до описаного випадку Стрельнікової. Наприклад, йдеться про проведення так званих «економічних ігор» – заходів, де учасникам пропонують у ігровій формі моделювати бізнес-рішення чи інвестування, обіцяючи трансформацію їхнього мислення. Насправді такі ігри зазвичай є лише розвагою з сумнівною користю, але організатори беруть за участь чималі гроші. Наукового чи освітнього ефекту від подібних тренінгів обмаль – зате є комерційна вигода та підтримання іміджу «експертки». Ситуація з Ганною Малєєвою ілюструє типову мотивацію: після фактичного одруження на високопосадовці вона отримала фінансові можливості й зв’язки, які нині намагається конвертувати у власну публічну кар’єру (персональний бренд). При цьому реальний зміст її порад чи курсів викликає обґрунтовані сумніви, адже професійного бекграунду у психології чи бізнес-стратегіях Малєєва не має. Її історія – це приклад того, як хибне уявлення про свою роль (дружина посадовця як автоматично «успішна особистість») штовхає до діяльності, що ґрунтується радше на невігластві, ніж на знаннях.
Висновки: невігластво, зведене в абсолют
Наведені приклади демонструють небезпечну тенденцію: популяризація псевдознавства під виглядом коучингу за участі привілейованих осіб. Масовість цього явища створює ілюзію його нормальності – мовляв, раз стільки людей відвідують тренінги, отже це працює. Насправді ж, як ми з’ясували, основою багатьох таких курсів є неправда, маніпуляція та наукова неграмотність. Інфо-коучі експлуатують прагнення людей до кращого життя, пропонуючи просту віру замість складної роботи над собою або боротьби з реальними соціальними проблемами. Це і є невігластво, зведене в абсолют: коли незнання видається за знання, а відсутність компетентності – за новаторський підхід.
З точки зору суспільства, поширення інфоциганства підриває довіру до справжніх експертів і девальвує саму ідею саморозвитку. Люди, раз обпікшись на псевдокурсах, можуть втратити віру і в доказові методики. Більше того, у випадках, де інфобізнес переплітається з корупційним середовищем (як-от із дружинами чиновників), це завдає прямої шкоди – фінансової та моральної. У час, коли країна бореться з зовнішньою агресією та внутрішньою корупцією, розквіт «коучингу невігласів» виглядає особливо недоречним.
Отже, перед нами стоїть завдання критично переосмислювати подібні явища. Популярність – ще не синонім правди чи користі. Академічний підхід вимагає доказів, перевірок, прозорості – того, чого бракує індустрії гламурних тренерів. Лише підвищуючи рівень освіти й медіаграмотності суспільства, можна зупинити перетворення псевдознань на масову «нову нормальність». Врешті-решт, особистісний розвиток має ґрунтуватися на реальних знаннях і чесній праці, а не на гучних обіцянках чергового інфоцигана.
Джерела: Дані офіційних розслідувань, журналістські матеріали та дослідження про індустрію коучингу. Зокрема, Слідство.Інфо, Parlament.ua, аналітичні огляди Oxford Review та Current Affairs, що висвітлюють як конкретні кейси, так і загальні тенденції у сфері псевдотренінгів.
