Кордони особистого: техніка психічної безпеки в роботі з вразливими професійними середовищами
Нещодавно науковець фізики з університету Міннесоти Віталій Ванчурін дослідив гіпотезу про мережеву природу Всесвіту. Його наукова праця «Світ як нейронна мережа» сповнена математичними розрахунками та фізичними термінами. Втім це не завадило світовим ЗМІ поширити таку неординарну інформацію. Вчений стверджує, що всі об’єкти у всесвіті пов’язані між собою подібно нейронам головного мозку й мають подібні фізико-частотні властивості, мов електрично збудливі клітини. Між тим, найвідоміші фізики планети вже понад шістдесят років досліджують цей аспект. Висновки їхніх експериментів та дослідів свідчать: колективна ментальна робота (психологічні групи підтримки, взаємодопомоги і т.п.) — один з прикладів реалізації моделі нейронної мережі, де кожен індивідуум створює прямий та зворотний зв'язок з іншими індивідуумами. Якість та цілеспрямованість такого «з’єднання» визначає результат роботи між тим хто хоче допомогти й тим, хто такої допомоги прагне: одужання, розуміння й задоволення від розв'язання проблеми або ментальні проблеми, «професійне вигорання» й навіть значне скорочення життя.
Відомо, що найуразливішою професійною групою є лікарі, адже ці люди початково працюють з патологіями. І не дивно, що найбільша група ризику серед лікарів є ті спеціалісти, що працюють з ментальними проблемами. Однак стрес як деструктивне явище є супутником низки інших гуманітарних направлень. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), професія психолога, лікаря, психіатра, педагога, соціального працівника, психотерапевта та юриста є найбільш небезпечними з точки зору негативного впливу. Практично кожен другий представник цих галузей страждає на психосоматичні захворювання, емоційне вигорання і т.д.
Автор бестселера «Любов, медицина та чудеса» (New York: Harper & Row, 1986), хірург Берні Зігель згадував один з випадків своєї практики, коли пацієнт, психоаналітик за фахом, мав необхідність терміново оперуватись й видалити кілька десятків сантиметрів мертвого кишківника. Після операції він сказав Зігелю: «Я займався вивченням психоаналізу. Я не міг витримати все те лайно, яке в мене входило та перетравити його».
Влучним стане зауваження, що ментально вразливі професії мають значно довший перелік, ніж його визначено ВООЗ. Не зайвим буде додати журналістів та політиків, інструкторів та держслужбовців, військових, поліціантів, науковців і т.п. Кожне професійне середовище тою чи іншою мірою формує особистісні ризики для професіонала: стрес від аналізу та/або взяття участі у великій кількості важких життєвих ситуацій, відповідальності за життя інших людей, страх публічного осуду, покарання, цькування, цензури і т.п.
Відповідно виникає питання: як фахівець, мета якого є надати послугу за допомогою застосування своїх професійних знань і навичок зазнає психологічної руйнації й фактично починає хворіти на нервові розлади? Відповідь як завжди схована у питанні.
Мета і позиція
На прикладі історії пацієнта Зігеля, видно, що важливим у збереженні психічного та фізичного здоров’я є особистісне відношення до елементів виробничої сфери. Ставлення професіонала до ситуацій в соціумі завжди має лежати виключно в діапазоні професійної мети, яку переслідує фахівець. Визначення кінцевої мети своїх дій концентрує увагу й створює міцний професійний «скафандр»: цілеспрямованість визначає конкретність в діях і думках.
Якщо ціллю є проаналізувати (дослідити, обговорити) девіантну поведінку (вбивства, насилля, психічні розлади і т.п.), катастрофи з масовими жертвами, інвалідність чи будь-який інший вид соціальної несправедливості, метою такої роботи стає саме аналіз і його супутні інструменти: розрахунки, логічні ланцюжки висновків, зіставлення та перевірка фактів на вірогідність, тощо. У такій роботі професіонал тримає свій «скафандр» особистої відстороненості й залишається уособленням тверезого логічного розуму.
Більш того, особиста позиція в тому чи іншому питанні у професійній сфері має бути відсутня, диктуватися лише рамками виробничого процесу. Так, педагог розцінює та взаємодіє з колективом учнів не як мати або жінка, а виключно як фахівець, мета якого є послідовний виховний процес. Психотерапевт не розцінює пацієнта-шизофреника з позиції батька чи друга, поліціянт не ставиться до арештанта, як до вихованця або родича. Чіткі рольові дії в рамках повноважень та професійної оцінки дозволяють дистанціюватись від шкідливих станів людей або ситуацій.
Предметність та нейронний зв’язок
Колективне підсвідоме як явище вивчав Карл Юнг та безліч інших його колег вже не одну сотню років. Проте сучасна наука значно просунулася у розумінні мережевого зв’язку між психіками людей.
Відомий у всьому світі американський психолог та психіатр Станіслав Гроф сказав наступне: «Зараз ми маємо у своєму розпорядженні нові наукові дані, що мають величезне значення для майбутнього. Вони в змозі повністю перевернути наші уявлення про людську психіку, її патології та перспективи лікування. Деякі з цих даних за своєю значущістю виходять за рамки психології та психіатрії й кидають виклик всій ньютоно- декартівській парадигмі, що лежить в основі західної науки. Вони можуть радикально змінити наше розуміння людської природи, культури та історії, та й самої реальності як такої».
Так Гроф коментував відому теорію про голографічний всесвіт, яка в більшості є однією з форм пояснення гіпотези Ванчуріна про нейронну мережу всесвіту. Однодумці останнього, зокрема, Девід Бом та Карл Прибрам стверджують: всі об’єкти пов’язані між собою й впливають один на одного без меж часу та простору (Майкл Талбот, «Голографічний Всесвіт», Софія, 2009). Іншими словами фізики впевнені, що одна лише думка може пов’язати вас з людиною та завдати впливу на вас навіть якщо ця людина знаходиться на великій відстані або взагалі вже не живе. Прикладом такого зв’язку може служити загальновідомий факт, коли жінка відчуває тривогу та занепокоєння за дітей чи чоловіка, коли з ними дійсно трапляється біда. При цьому нерідко, жінка може визначити конкретні деталі (смерть або травму близької людини), не маючи при цьому жодної інформації. Ще одним прикладом мережевого зв’язку між об’єктами без обмежень може виступати ефект так званого фантомного болю. Так, при втраті кінцівки людина продовжує відчувати її, зокрема і біль м’язів та кісток, яких фізично не існує.
Роздуми у цьому ключі дають можливість перекласти подібні закономірності у соціальне середовище, де об’єктом нашої уваги стає спілкування. Вербальний обмін інформацією має такі самі властивості голографічного мережевого всесвіту як і невербальний. Коли двоє людей будують діалог, між ними створюється електричний ланцюжок, за аналогією синапсів у головному мозку (від грец. synapsis — з'єднання). Інформація по такому ланцюжку може потрапляти у своєрідний фільтр професійності, де відбуваються процеси аналізу, дослідження, скепсису, оцінки ризиків й фактів, формування логічних висновків у вигляді порад або інструкцій. Якщо інформація оминає паркан особистісного без осмислення й критики, людина фактично заражається інформацією й вбудовує її у свої системи світосприйняття, здебільшого не усвідомлюючи цього.
Першими яскравими ознаками токсичного професійного спілкування є погіршення настрою після роботи з людиною/інформацією. Інтенсивність цього процесу проявляється у небажанні працювати, апатії до цілей й того, що було цікавим, тривожністю й відчуттям, що «щось не так». Цей «дзвіночок» інформаційного імунітету вказує на інформаційне ураження, подібно тому, коли ми відчуваємо занепад сил при зараженні вірусами застуди.
Робота в групах взаємодопомоги — це створення великої кількості сталих ланцюжків інформаційного зв’язку, і кожен з них за природою є токсичним, адже несе в собі інформацію про проблеми. Але наш мозок та процес мислення в ідеалі є структурованим за змістом, отже нейрони наділені функцією відділення одного типу інформації від іншого і відбувається це шляхом предметності.
Предметний підхід до обміну інформацією захищає кордони особистого. Предмет — це тема розмови, яка лежить за межами уявлення людини про себе. Можна сказати, що предметне спілкування передбачає відсутність таких проявів як асоціація з собою, порівняння з собою, симпатія та антипатія, оцінка людини, а не її дій. Таким чином, при спілкуванні людина залишається на рівні розумової діяльності, міцно тримаючи увагу на предметі розмови. А уся агресивна інформація професійного середовища фільтрується когнітивними інструментами, не даючи змоги емоційному інтелекту «з’їсти» непереварені проблеми інших людей.
Професійна дійсність та особисті викривлення
Ізраїльський психолог Шломо Брезніц в одному зі своїх експериментів, описаному в роботі «Заперечення стресу» ( International Universities Press, 1983), обстежив кілька груп ізраїльських солдатів, які мали пройти сорок кілометрів. Проте солдати отримали різну інформацію про цей шлях. Деякі групи пройшли тридцять кілометрів, а потім їм було сказано, що треба пройти ще десять. Іншим було задано пройти шістдесят кілометрів, але в реальності вони пройшли сорок. Деякі групи могли бачити позначки пройденої відстані, в той час, як інші не мали уявлення, скільки вони пройшли. По завершенні дослідження виявилося, що рівень стресових гормонів в крові солдат завжди зображає їх персональні оцінки, а не фактично пройдену відстань. Тобто фізично тіла реагували не на дійсність, а на те, як вони її собі уявляли. Варто зазначити, що солдати під час бігу знаходились у професійній сфері й виконували свої виробничі обов’язки.
З цього прикладу очевидним є висновок: персональна оцінка дійсності у професійній сфері дає викривлені реакції щодо реального положення справ. Професійне відношення до задачі пробігти певну відстань унеможливило б коливання стресових гормонів, бо виконання такого наказу є виробничою буденністю для військового й лежить в діапазоні нормальних обов’язків. Своєю чергою відсутність стресу збільшує адекватність сприйняття реальності, де сорок кілометрів залишаються сорока кілометрами в не залежності від спроб дезінформувати фахівця.
Отже, професіонал, що працює з вразливими групами підтримки (за принципом Балінтовських груп) має пам’ятати про гігієну власного ставлення до інформації та її носіїв. Техніка психологічної безпеки ґрунтується на трьох китах професійності:
- Неупередженість (відсутність особистої оцінки людини, присутність фахової оцінки поведінки людини)
- Предметність (професійна позиція, концентрація уваги на предметі, без асоціацій та зіставлень з собою)
- Когнітивність (виключне використання при роботі інструментів обробки інформації, замість емоційних співпереживань і т.п).
