Крах економічної політики - бездіяльність уряду чи ментальність народу.

Спостерігаючи за останніми подіями на світовій арені і результатами перемовин, вимальовується не дуже гарна картина позицій нашої держави. Звісно, повномасштабне вторгнення, можна сказати, стимулює демократичні країни надавати всі види допомог, та є стійке враження, що наші дипломатичні та економічні корпуси взагалі не замислюються над навіть найближчим майбутнім, керуючись такими наративами, як «тут і зараз» та «після нас хоч потоп». Невже в нашій державі усі, крім управління, розуміють той факт, що допомога партнерів не є вічною і нескінченною за розміром. Чому маючи справді кваліфікованих спеціалістів у різних галузях, пристойний науковий комплекс, ми досі пасемо задніх і ходимо з протягнутою рукою по світу? Для розуміння процесів потрібно лише трошки орієнтуватися в експортно-імпортній політиці, знати основні продукти, що виробляє наша країна, і навіть на основі мінімальних знань у пересічних громадян вже почнуть виникати запитання.

Майже кожен українець чув словосполучення «зерновий коридор», і ми справді свято віримо, що експорт українського зерна їде десь у країни третього світу, рятує від голодної смерті тисячі людей. А що, коли це не правда, красива казочка, мішура, що дає можливість закрити усім очі на те, що відбувається. Невже ми справді думаємо, що російська федерація не знає, що і куди поставляється з території України? Російська федерація яка десятками років нарощувала і впроваджувала саме економічні зв’язки, яка на будь-якому континенті має своїх давно працюючих та сплячих агентів під виглядом юридичних осіб.

Така сама ситуація відбувається з російською нафтою, яка міксується у Індії, Саудівській Аравії, Того, Сьєрра-Леоне, Бразилії. Всі знають але по документам все гарно і красиво, інший індекс, інша країна - виробник. От і виходить, що зерновий коридор, створений для наповнення сховищ Європи та США, прикривається гарними словами про голодних дітей африкансього континенту. Давайте на хвилину поглянемо на карту лінії безпосереднього зіткнення на Запорізькому напрямку. Під окупацією знаходиться Запорізька АЕС, невеличка аварія на якій, контрольований витік, може спричинити підвищення радіаційного фону, – що зробить непридатною для експорту усю сільгосппродукцію нашого регіону, і що ж тоді буде робити європейська житниця? Які продукти чи сировину стане експортувати Україна?

 Але ми зараз не говоримо про важелі впливу. Якщо прискіпливіше придивитися до діяльності російської федерації, то можна побачити, що майже одразу після розпаду радянського союзу вони почали активну дипломатично-економічну діяльність саме на напрямках країн так званого третього світу, і це вже дає свої результати. Росія відкриває підприємства на території інших країн, використовуючи нерозвиненість регіонів, дешеву робочу силу, і не звертаючи ні на що увагу, має негласну підтримку багатьох. Підсаджені на економічно-фінансову голку країни не в змозі розірвати партнерські стосунки з багатьох причин, але є одна, яка переважає усе інше, – це банальна відсутність альтернативи. Україна, не зважаючи ні на що, має досить непогані позиції, і загроза постійних ракетних ударів та обстрілів може дозволити переносити свої виробництва на інші території.

І тут ми підходимо до одного з найважливіших питань, що заважає нашій державі приймати такі рішення, - відсутність міцного дипломатично-економічного комплексу чи просто ментальність. Маючи свою незалежну державу більше тридцяти років, ми вже не можемо грішити на радянські ідеології чи російські впливи, тільки на власні дії та помилки. Що заважає замість постійного скиглення про те, що весь світ винен нам допомогу та підтримку, також якось діяти. Не тільки не військовому фронті, обороняючи свою державу, а й на славнозвісному економічному. Певно, що на всі ці питання є якась відповідь, звісно, немає простих рішень, але відсутність будь-яких дій, сидіння на теплому місці, очікування зручної погоди може призвести тільки до повної втрати країни, і не факт, що через захоплення її агресором.