Микола Юрлов розповів, як Ольга Стефанішина штовхала Україну до невигідної угоди зі США
Колишня міністерка юстиції Ольга Стефанішина запропонувала підписати угоду про корисні копалини саме в ту хвилину, коли Вашингтон вимагав від України визнати неіснуючий борг у $500 мільярдів, розповів колишній дипломат і переговірник Микола Юрлов, пише "Бабель".
Розмова з журналісткою Оксаною Коваленко вийшла 19 жовтня, і Стефанішина в ній лише початок. Юрлов, колишній заступник директора департаменту міжнародного права Міністерства юстиції, а потім радник у Міністерстві закордонних справ, у вересні пішов із державної служби взагалі. Тепер він говорить відкрито: про переговори зі Штатами, про розгром департаменту, який відмовився підписати незаконний висновок, про МЗС, яке не захотіло займатися російськими активами, і про те, що після відходу Ірини Мудрої вся робота над міжнародною відповідальністю Росії просто зупинилася. Спецтрибунал без жодної ратифікації, компенсаційна комісія без половини потрібних ратифікацій, мільярди російських грошей, які лежать майже без руху. А людини, яка б за все це відповідала, в державі немає.
Почалося інтерв'ю, втім, зі Сполучених Штатів. Останні заяви Дональда Трампа остаточно переконали багатьох українців, що Америка зараз поганий союзник у війні з Росією. І тут же згадали про ресурсну угоду: чи не доведеться віддати українські копалини країні, яка схиляє Київ до капітуляції? Юрлов, який сам був дотичний до переговорного процесу, радить не поспішати з довгостроковими висновками. Подібні заяви Трамп робив і раніше. До того ж у Штатах скоро вибори, і поки ніхто не знає, чи стане Трамп після них "кульгавою качкою", чи принципово нічого не зміниться.
Сама угода, за словами Юрлова, не тільки і не стільки про Трампа. Ту версію, яку зрештою підписали, він кабальною не вважає. Кабальною була інша, та, яку Україні пропонували з самого початку. У ній фігурував нібито український борг перед Сполученими Штатами в $350-500 мільярдів, і це, наголошує Юрлов, було неправдою. Крім того, Україна віддавала всі ресурси без жодного контролю над ними. Усе це вдалося збити. Саме тому розрив угоди зараз, на його думку, Україні на користь не піде.
Нагадаємо, угоду про корисні копалини 30 квітня 2025 року підписали тодішня перша віцепрем'єрка Юлія Свириденко і міністр фінансів США Скотт Бессент.
Але найголовніше інше: як угода виконується. І саме тут, каже Юрлов, прозорості бракує. Публічних звітів ніхто не бачить. Мовчать обидві сторони, але насамперед українська. Уряд, який відповідає за імплементацію, мав би значно більше говорити про користь угоди. Наскільки відомо Юрлову, імплементація починалася, і перші проєкти розробки родовищ були. Далі вся інформація з обмеженим доступом.
Хто ж відповідає за виконання? Наскільки розуміє Юрлов, Міністерство економіки. Серцевина угоди - спільний фонд Reconstruction Investment Fund, який наповнюється за рахунок монетизації природних ресурсів. Цільове спрямування фонду - реконструкція в Україні. Критику щодо того, що частина угоди закрита, Юрлов вважає справедливою. Втім, нагадує він, це світова практика, коли міжнародні угоди стосуються військової, розвідувальної чи оборонної теми.
А чи формується сам фонд? Наскільки відомо Юрлову, так. Але на якому він етапі тепер, не знає ніхто, бо публічно такої інформації немає. Тобто українські надра, які за Конституцією належать народу, працюють на фонд, про стан якого цей самий народ дізнатися не може. Чи не забагато таємниць для угоди, яку колись продавали як історію успіху?
Тепер про головне звинувачення. Ще в попередньому інтерв'ю Юрлов розповідав, що Стефанішина вимагала від нього підписати висновок, нібито угода не потребувала ратифікації, і назвав той висновок незаконним. Ідеться про лютий 2025 року, ще до сварки президентів в Овальному кабінеті. "Бабелю" він розповів, як усе виглядало зсередини.
Почати Юрлов радить з того, що Сполучені Штати самі не мали чіткого уявлення, що саме вони називають угодою. Через це американська переговорна делегація змінювалася п'ять разів. Спочатку це був Скотт Бессент, потім Джей Ді Венс, далі Кіт Келлог, за ним Говард Лутнік, і зрештою знову Бессент. І все це за кілька тижнів. 14 лютого 2025 року в Мюнхені про угоду говорили президент Володимир Зеленський і віцепрезидент США Венс.
За словами Юрлова, доходило до абсолютного маразму. Українська команда щойно узгоджувала один текст, надсилала до нього всі правки, а зранку вже був дзвінок з іншим переговірником, який заявляв: "Забудьте все, про що ви домовлялися з моїм попередником. Тепер я вимагаю, щоб ви визнали $500 мільярдів боргу".
Хто саме так казав? Багато хто, відповідає Юрлов. Але конкретний випадок стався в лютому 2025 року. Попередню версію угоди українці узгодили з Келлогом і надіслали її глибокої ночі. Наступного дня пролунав дзвінок від Лутніка: "Забудьте про це все. Ви тепер маєте прийняти transaction of love". Дуже дивний термін, зауважує Юрлов. Уявіть цю "транзакцію любові" в устах людини, яка вимагає визнати неіснуючий борг на пів трильйона. Говорив Лутнік зверхньо, а на онлайн-дзвінку тримав телефон так, що дивився на українців згори вниз: мовляв, нічого ви не розумієте.
Саме того вечора Стефанішина й вимагала висновок. Під керівництвом Офісу президента тоді зібрали своєрідний мініштаб: представники ОП, МЗС, Мін'юсту, Мінекономіки. Запрошували й кількох зовнішніх консультантів, юристів та інвестбанкірів, які давали експертизу щодо формулювань. Усі сиділи в ситуативній кімнаті в Офісі президента.
Зневажливий дзвінок Лутніка закінчується, і в кабінеті мертва тиша. Юрлов називає той момент найважчим у своєму житті. Він не розумів, як від важливих партнерів, якими досі вважає американців, Україна могла отримати ножа в спину. І саме в цю хвилину Стефанішина каже: "Ну що, колеги, гарна угода, давайте підписувати". Юрлов досі не розуміє, чому вона це сказала. Чи вона не збагнула, що відбулося, чи це був злий умисел?
Загалом, за час роботи зі Стефанішиною Юрлов переконався, що вона не розуміла процесів. Саме вона ліквідувала департамент міжнародного права Мін'юсту. Юрлов був заступником директора цього департаменту, директором був Захар Тропін. Під ними працювали п'ять управлінь і 70 юристів. Саме Тропін і Юрлов, до речі, їздили до Італії й зустрічалися там з політиками, представниками громадянського суспільства та медіа, щоб Італія підтримала ідею компенсаційного механізму.
Сама Стефанішина в інтерв'ю пояснювала, що вони не впоралися з бюрократією. Юрлов має іншу версію. Департамент, каже він, ліквідували лише для того, щоб позбутися його і Тропіна, бо вони не погоджувалися підписати незаконний висновок про ратифікацію. Більше того, юристи написали критичний огляд з усіма аргументами, чому угоду не можна підписувати з тими формулюваннями, і показали його керівництву держави.
Стефанішина дізналася, що їхній висновок потрапив до президента. Після цього, за словами Юрлова, вона почала дуже агресивно поводитися з тодішньою заступницею міністра юстиції Інною Богатих і заявляла, що в Мін'юсті забагато демократії. Демократії, отже, забагато. А професіоналів, судячи з подальшого, якраз занадто. За першої ж нагоди Стефанішина звільнила Богатих, ліквідувала департамент і через скорочення позбулася Тропіна та Юрлова.
Те саме, розповідає Юрлов, вона зробила з департаментом санкційної політики, який тоді очолював Максим Пастушок. Цей департамент займався підсанкційними активами росіян в Україні. І з того моменту ефективність на цьому напрямі впала.
Чому ж так принципово, потребує угода ратифікації чи ні? Відповідь Юрлова проста і конституційна. За Основним законом земля, надра і природні ресурси є власністю українського народу. Тож коли йдеться про те, що 50% усіх надходжень від надр ідуть у якийсь міжнародний фонд, уряд не може ухвалити таке рішення самостійно. Це може зробити лише парламент, який разом із президентом представляє українців. Тобто висновок, який вимагали підписати, мав дозволити уряду розпорядитися половиною доходів від народного багатства без народних представників.
Зрештою парламент угоду таки ратифікував. Але то була вже інша версія, до якої Юрлов не мав стосунку, бо на той час уже був звільнений з Мін'юсту.
Далі був МЗС, і тут історія не менш показова. У вересні Юрлов пішов і з міністерства, і з державної служби взагалі. З розслідуванням щодо Ірини Мудрої, з якою він працював, це, за його словами, не пов'язано. Звільнитися він хотів ще з кінця минулого року, бо керівництво МЗС не виконало домовленостей.
Коли Юрлов пішов з Мін'юсту, міністр закордонних справ Андрій Сибіга запросив його на посаду посла з особливих доручень. А потім рік годували обіцянками: "Зараз пройде реорганізація, і ми вас обов'язково призначимо". На цей час його нібито тимчасово призначили радником департаменту міжнародного права. Але, пояснює Юрлов, це не радник міністра, а аналог головного спеціаліста.
У такому статусі повноцінно працювати з російськими активами він не міг. Його сприймали як радника, над яким є ще чотири людини. Мандата вести переговори він не мав. У закордонних відрядженнях міг вести переговори лише тоді, коли поруч була Ірина Мудра з відповідним статусом. Коли ж Юрлов сказав про це керівництву міністерства, то почув: "Ми не хочемо, щоб ти займався активами".
Чому? Тому що коли на МЗС падає певний трек роботи, за цей трек можуть і спитати, пояснює Юрлов. Логіка залізна: немає напряму, немає й відповідальності.
Тим часом Юрлов активно працював у групі, яка готувала статутні документи Спецтрибуналу. 9 травня 2025 року ці документи затвердили 40 держав. Делегацію України очолювала Мудра.
Чи вважає Сибіга російські активи неперспективною історією? Керівництво так вважало, відповідає Юрлов, а він ні. Для нього це найважливіша і найкритичніша історія. Усі ці роки її тягнули здебільшого громадянське суспільство, окремі дипломати й адвокаційники в Брюсселі, Вашингтоні та інших столицях, а не українська дипломатія на системному рівні.
Приклад Юрлов наводить красномовний. Для формальної роботи з російськими активами при секретаріаті Кабміну створили міжвідомчу робочу групу. Останнє її засідання відбулося в лютому цього року. І обговорювали там тези щодо репараційного кредиту, який втратив актуальність ще в грудні 2025 року. Тобто засідали про те, чого вже два місяці не існувало. А після всього цього Юрлову повідомили: "Міністр передумав. І взагалі тебе ніхто не буде призначати на цю посаду, бо ти не був послом".
Була й друга спроба. Минулого року в МЗС створили нове управління санкційної політики і запропонували Юрлову перейти туди. На початку цього року міністр погодив, що в управлінні буде відділ, який працюватиме з активами Росії. Минуло пів року, відділ так і не створили. На запитання Юрлова керівництво відповіло: "Почекай". І це, каже він, далеко не всі проблеми, які він бачив у міністерстві. Заяву про звільнення він написав ще до подій з Мудрою, а подав уже після.
А от на міжнародні треки, які Юрлов вів разом із Мудрою, розслідування щодо неї вплинуло найпрямішим чином. Вони всі повністю зупинилися. Після цих подій Юрлов зустрівся з державним секретарем і сказав, що критично необхідно знайти когось на заміну Мудрій. Відповідь була така: "Так а що, ми як юристи вже все зробили. Угоди підписані". На заперечення, що підписання недостатньо і треба ще працювати, щоб країни ці угоди ратифікували, Юрлов почув: "Та хай парламентарі займаються". Чиї парламентарі мають займатися ратифікацією в чужих столицях, уточнювати не стали.
Ще влітку обговорювали варіант, що в Кабміні з'явиться нова посада для людини, яка куруватиме російські активи. Юрлов був кандидатом. Чому нічого не сталося? Після того як йому озвучили пропозицію, з ним просто ніхто більше не контактував.
Тепер Юрлов наполягає: потрібна людина, яка координуватиме весь напрям міжнародної відповідальності росіян, а не лише активи. На його думку, експерти, громадянське суспільство і всі, кому цей трек небайдужий, мають знайти правильну кандидатуру і запропонувати її прем'єр-міністрові.
Але чому саме при уряді, якщо Мудра працювала в Офісі президента? З досвіду Юрлова, одне відомство з цим не впорається. В ідеалі це мав би бути віцепрем'єр з питань міжнародної відповідальності. Чи доцільно це тепер, Юрлов вважає відкритим питанням. Та навіть урядовий уповноважений з питань міжнародної відповідальності й російських активів, маючи належний мандат від керівництва держави і підтримку Офісу президента, був би ефективнішим. Він або вона не залежали б від особливостей кожного окремого міністерства і мали б наскрізні повноваження. Така людина могла б координувати всю політику притягнення агресора до відповідальності, яка стосується МЗС, Мін'юсту і МВС у частині розслідування воєнних злочинів. Зараз такого стейкхолдера немає ніде. Сам Юрлов одразу наголошує, що на посаду не претендує, бо найближчим часом повертатися на державну службу не планує.
Чи є кандидатури? Поки що всі, з ким Юрлов говорив і кому пропонував розглянути таку можливість, відмовилися. Причина, каже він, у тому, що демонізація публічної служби досягла критичного рівня. Ще в Мін'юсті, коли він шукав начальника відділу міжнародних арбітражних спорів, то двічі обійшов увесь юридичний ринок. Два, а то й три десятки людей відповіли йому приблизно однаково: "Ні, я не хочу, щоб мене потім звинувачували в тому, що я краду державні кошти, навіть якщо я нічого не краду". Кандидати, втім, є, але називати їх, за словами Юрлова, зарано.
Тепер про треки, які зупинилися, і перший з них - Спецтрибунал. Угоду про його створення Україна і Рада Європи уклали 25 червня 2025 року. У травні 2026-го 36 країн створили керівний комітет, а ЄС виділив €10 мільйонів на роботу передової групи. Звучить як рух уперед? Юрлов розводить це питання на два. Керівний комітет досі не працює, бо угоду про його створення країни мають ратифікувати. А ратифікацій зараз нуль. Україна теж не ратифікувала: законопроєкт лише на етапі розробки.
Передову групу Рада Європи набирала сама. Коли українська сторона наполягала, що там має бути представник України, у Раді Європи відповіли: "Ні, ми самі це зробимо". Загалом завдання цієї групи - готувати угоду про країну перебування, яку трибунал має укласти з Нідерландами.
Є й ще одне ключове питання. Угоду про створення самого Спецтрибуналу теж мають ратифікувати держави, принаймні частина з них. Скільки вже ратифікували? Наскільки відомо Юрлову станом на зараз, жодна держава не завершила внутрішніх процедур. Причина одна і проста: бюджет трибуналу досі не узгоджений. І саме це Юрлов називає найкритичнішою проблемою.
Узгоджувати бюджет насамперед мають Нідерланди, які прийматимуть трибунал. Вони виставляють свої вимоги, і передусім безпекові. Через це бюджет досі лишається непомірно високим: сотні мільйонів євро.
Тобто з Нідерландами треба вести переговори, щоб бюджет зменшити, а вести їх немає кому? Насамперед це політичне питання, відповідає Юрлов. Україна пропонувала Нідерландам свою безпекову експертизу, адже жодна інша країна у світі не знає російські загрози так детально. Забезпечити треба три групи питань. Перша - фізичний захист самого об'єкта від атак і проникнень. Друга - цифровий захист. Третя - контррозвідувальний, тобто щоб у трибунал не потрапили російські агенти, а його співробітників не завербували росіяни. Україна була готова дати експертизу з кожної групи, але Нідерланди відмовилися.
Друга найдорожча стаття - інфраструктура. Для повноцінного трибуналу Нідерланди, за словами Юрлова, ледь не вимагають збудувати бункер. Українське посольство, принаймні на момент звільнення Юрлова, працювало з ними щодня і наполягало, щоб вони погодили наявні будівлі та переобладнали саме їх з урахуванням усіх вимог безпеки. Головне ж питання нідерландської сторони звучить так: якщо ми когось затримаємо, де його тримати?
А чому б не скористатися в'язницею Міжнародного кримінального суду там же, в Гаазі, яку теж розраховували на топчиновників? Нідерланди вважають її недостатньо захищеною. До того ж американські санкції проти МКС цьому аргументу не допомагають. Під час останньої взаємодії, за словами Юрлова, українська сторона запропонувала варіант: облаштувати місце тримання на території третьої країни. Наприклад, України? "Наприклад", - погоджується Юрлов.
Іронія в тому, що багато європейських країн нині відмовляють Україні в екстрадиції саме через безпеку, мовляв, через війну тут великі ризики для життя. Україна, щоправда, збудувала в'язниці з укриттями, щоб закрити це питання. Але хто це доноситиме партнерам?
Саме тому Юрлов і наголошує на потребі фігури політичного рівня. Нідерланди та інші партнери, пояснює він, міркують приблизно так: якщо для вас це питання важливе, то де людина на найвищому політичному рівні, яка веде цей напрям? Попередню знали. Вона постійно їздила, жорстко розмовляла і вибивала складні компроміси щодо трибуналу. І попри те, що Нідерланди дуже багато допомагають Україні притягнути Росію до відповідальності за агресію, великий бюджет гальмує рух трибуналу далі.
Тут Юрлов не стримує обурення заявою Севгіль Мусаєвої, нібито Мудра лише говорила про трибунал, а всю роботу зробило МЗС. Як було насправді? Коли Юрлов у квітні 2024 року почав відповідати за цей трек, він приїхав на одне засідання Core group, на друге, на третє, і нічого не відбувалося. Була позиція G7 і була позиція, як її називали в українській команді, Hardcore group: України і групи держав, які вимагали зняття імунітетів з "трійки", тобто глави держави, глави уряду і міністра закордонних справ Росії. Кожен стояв на своєму, жодного руху. Закінчилося тим, що представниця Нідерландів підвелася і сказала: якщо так буде й надалі, усе це не має сенсу.
Юрлов повернувся з того засідання і сказав, що треба щось робити. Після цього Мудра поїхала на наступну зустріч у Відень у вересні 2024 року і почала дуже жорстко захищати українську позицію. Лише тоді американці й німці вийшли з пропозицією компромісу. Того самого, за яким "трійку" дозволили розслідувати, але не судити.
Про компенсаційний механізм, каже Юрлов, і говорити годі. Від самого початку це ідея Маркіяна Ключковського і Мудрої, і саме вони її реалізували. Тож коли "шановні журналістки" кажуть, що це була лише комунікація... Юрлов фразу не закінчує, але закінчувати її й не треба.
Не менш тривожно виглядає ситуація навколо самого Міжнародного кримінального суду. Американці запровадили проти МКС чергові санкції, а росіяни вимагають арештувати президентку суду. Юрлов називає це критичною ситуацією для міжнародного правосуддя. Українська сторона напряму говорила з американцями і в Україні, і в Гаазі, і у Вашингтоні та Нью-Йорку, шукаючи рішень, які могли б не допустити такого сценарію. МКС, наголошує Юрлов, не про Ізраїль і Палестину і не про Росію та Україну. Це універсальний інструмент, який за належної підтримки міг би підняти безпеку в усьому світі. Але Штати ухвалили своє рішення, бо докорінно змінили зовнішню політику.
На тлі всього цього Україна примудрилася ще й власноруч підрізати свого кандидата до МКС. Цього року відбувся перший конкурс на кандидата в судді суду, і переміг суддя Верховного суду Лев Кишакевич. Проте консультативний комітет МКС визнав, що він не відповідає вимогам через рівень англійської, а це істотно знижує його шанси на перемогу. Як так сталося?
Юрлов пояснює механіку. У конкурсі дві категорії, грубо кажучи, судді і юристи. Серед усіх, хто потрапив до умовного шортлиста комісії, найбільше вирізнялися Кишакевич серед суддів і Оксана Сенаторова серед юристів. Співбесіда відбувалася українською, і Кишакевич справив на комісію добре враження. Окремо англійську комісія йому не тестувала, бо МЗС надало довідку, що він володіє мовою на достатньому рівні. До комісії, отже, у Юрлова питань немає: перевіряти англійську - не її завдання. Відповідальність лежить на Міністерстві закордонних справ, чия Дипломатична академія і видала таку довідку. Тобто кандидата в судді міжнародного суду завалила довідка рідного міністерства.
Окрема велика тема - гроші. Наприкінці 2025 року була історія з репараційним кредитом, який Юрлов разом з командою придумав, щоб залучити для України €140 мільярдів. Ідея провалилася в останній момент, і проти насамперед виступила Бельгія, а з нею ще кілька країн. Як компроміс, щоб закрити діру в бюджеті на 2026 рік, навесні вдалося домовитися про кредит на €90 мільярдів на два роки. Але перший транш зайшов лише влітку, і це, як зазначає "Бабель", урешті погано вплинуло на ситуацію на фронті.
Чи повернулися до розмови про передачу Україні заморожених російських активів? Так, каже Юрлов, пропозиція є, і сформулювали її ще минулого року. Заморожені російські активи нині лежать у кореспондентських банках по всьому світу під управлінням Euroclear. Але прибутку ці гроші майже не дають: десь 1-2% на рік. А в Японії $30 мільярдів не працюють узагалі через особливості її фінансово-економічної системи.
Ті гроші, що працюють, уже принесли Україні користь. За рахунок відсотків у 2024 році вона отримала так звані ERA Loans (Emergency Revenue Acceleration Loans) - €50 мільярдів. Цей кредит тримав Україну весь 2025 рік і частину 2026-го. Погашається він за рахунок тих самих відсотків, тобто десь до €4 мільярдів на рік. А могло б бути значно більше.
Юрлов наводить приклад Норвезького фонду, який за рахунок довготривалих інвестицій показав прибутковість у 15%. Для грошей Euroclear цей приклад не надто релевантний, визнає він, але про 6-8% говорити цілком можна. Тобто замість €2-4 мільярдів на рік Україна могла б отримувати до €12 мільярдів. Використати ці гроші не вдається через брак політичної волі і на Заході, і в Україні, бо в Україні цим питанням зараз ніхто не займається.
Скільки ж реально можна отримати? Якщо йдеться про €210 мільярдів, які лежать у Euroclear і зараз дають €2,1-4,2 мільярда на рік, то за ставки 7% мова йтиме про €14,7 мільярда на рік. Із цих грошей €4,2 мільярда пішли б на покриття ERA Loans, і лишилося б близько €10 мільярдів. Потреб України це, звісно, не перекриває. Так, погоджується Юрлов, але під цей дохід можна отримати новий ERA. Одна з версій, яку зараз розглядають, якщо схему реалізують, - ERA 2.0. Попередні відсотки дали €50 мільярдів, а тут можна говорити про суму вчетверо більшу, тобто до €200 мільярдів кредиту під заморожені російські активи.
Говорячи про активи, неможливо оминути справу Сергія Кузнєцова, якого Німеччина звинувачує в підриві "Північних потоків". Ситуація складна: на німецький запит у Хорватії затримали ще одного українця, і Німеччина вимагає його екстрадиції. Існує побоювання, що в разі вироку Кузнєцову росіяни спробують вибити компенсацію за "потоки", і якраз заморожені активи можуть стати цією компенсацією. Тобто гроші, які мали б піти Україні, можуть піти Росії за знищену трубу, через яку вона роками шантажувала Європу.
Юрлов наголошує, що будь-який вирок чи політичний тиск у цій справі Росія і частина партнерів можуть використати проти України в розмовах про активи і компенсації. Такі ризики треба прораховувати заздалегідь. І саме тому, повторює він, потрібна людина з мандатом, яка бачить усю картину і готує юридичну та політичну відповідь наперед, а не реагує постфактум. Саме тому Київ і не має права програти цю справу.
Нарешті, компенсаційний механізм. В Україні вже діє Реєстр збитків, і тепер Юрлов як юрист допомагатиме бізнесу подавати до нього заяви. Але реєстр - лише перший етап. Наступний - Компенсаційна комісія. Угоду про її створення підписала 41 країна, а щоб комісія запрацювала, потрібно 25 ратифікацій. Крім того, потрібно наповнити 50% її бюджету. Станом на зараз є 11 ратифікацій з 25 необхідних.
Команда хотіла зібрати їх до кінця року, але не встигла. На осінь планували поїздки ключовими столицями, щоб і працювати над активами, і просувати ратифікацію угоди про компенсаційну комісію, і підштовхувати внутрішні процедури щодо Спецтрибуналу. Зараз Юрлов не бачить, щоб цим хтось займався, крім безпосередньо послів на місцях. А цього, каже він, недостатньо.
Третій етап механізму - компенсаційний фонд, звідки, власне, й братимуть гроші на компенсації. Це найскладніший етап, бо єдиної позиції щодо конфіскації російських активів і передачі їх у фонд досі немає. Хто ж просуватиме цю ідею зараз? "На жаль, ніхто", - відповідає Юрлов.
І все ж наостанок він звертається до всіх із закликом: подавати заяви до Реєстру треба саме зараз, навіть попри те, що грошей поки немає. Відповідь на питання чому дуже проста: збереження доказів. Фізичні особи можуть подати заяви особисто, і витрачати на це кошти не потрібно. Бізнесу доведеться наймати юристів, бо процедура складніша. Правила Комісія ще не затвердила, але зберігати докази необхідно вже зараз. Сьогодні у компанії є персонал, є люди, які вели бухгалтерію, облік матеріалів і ресурсів. Завтра вони можуть звільнитися, а документи можуть бути втрачені. Тому, повторює Юрлов, подавайте заяви зараз.
Виходить парадоксальна картина. Держава, яка на кожному форумі вимагає від світу покарати агресора і віддати його гроші жертвам, сама розпустила департамент, що вмів це робити, відмовилася займатися активами, щоб за них не спитали, і досі не знайшла жодної людини, яка б відповідала за весь напрям. Колишній переговірник закликає звичайних громадян зберігати докази для компенсацій, яких поки ніхто не просуває. А хто збереже докази того, як Україна сама відмовилася від власного треку?
