Мирна риторика як форма ескалації: аналіз дипломатичної стратегії Путіна у контексті теорії завершення війн
Є очевидне протиріччя між теоретичними прогнозами поведінки змішаних автократій у кризових ситуаціях та спостережуваною ескалацією мирної риторики російського керівництва. Застосовуючи теорію завершення війн Х. Е. Гоеманса до російсько-української війни, можна побачити, що посилення мирних пропозицій Путіна не суперечить логіці "подвоєння зусиль перед обличчям поразки", а навпаки, є її проявом у дипломатичній площині на тлі провалу військової мобілізації.
Теорія завершення війн Х. Е. Гоеманса стверджує, що лідери "змішаних автократій" схильні подвоювати зусилля перед обличчям поразки, оскільки сприйняття невдачі для них неприйнятне. Проте спостереження за поведінкою Володимира Путіна у 2024-2025 роках виявляє очевидне протиріччя: замість виключно військової ескалації російський лідер демонструє безпрецедентну активність у мирній риториці.
Таким чином ми отримуємо парадокс, ескалація мирних пропозицій стає не відходом від логіки подвоєння зусиль, а її адаптацією до умов, коли традиційні форми військової мобілізації зазнали краху.
Теоретичне підґрунтя
Теорія Гоеманса та змішані автократії
Згідно з теорією Гоеманса, лідери змішаних автократій, які одночасно орієнтуються на еліту та маси, часто подвоюють свої зусилля перед обличчям поразки. Ця поведінкова модель пояснюється тим, що для таких режимів сприйняття поразки становить екзистенційну загрозу.
У випадку російсько-української війни після провалу “Бліцкригу” у 2022 році Путін справді обрав ескалацію: мобілізував резервістів, залучив північнокорейських солдатів і вдався до ядерних погроз. Це повністю відповідало теоретичним прогнозам.
Проблема переговорного простору
Теорія також передбачає, що переговорний простір для припинення війни відкривається лише тоді, коли жодна зі сторін не вимагає більше, ніж може прийняти інша. У російсько-українській війні не було стабільного діапазону переговорів, оскільки кожна зі сторін досі не бажає або не може прийняти навіть мінімальні умови, що їх вимагає інша.
Емпіричні дані: провал мобілізації
Статистика набору 2024-2025
Аналіз останніх даних виявляє драматичне зниження ефективності російської мобілізації:
2024 рік: набір рекрутів різко знизився. У першому кварталі бюджетні звіти показують виплату лише 73,400 федеральних підписних бонусів, що екстраполюється до приблизно 295,000 нових рекрутів на рік.
Завищення офіційних даних: у 2023 році, найбільш "плідному" році для нових "добровольців", дані виконання бюджету показують, що лише 345,400 осіб вступили до армії — значно менше від 540,000, заявлених урядом.
Співвідношення втрат та набору: Росія втрачала 40,000 солдатів на місяць у останньому кварталі 2024 року та на початку 2025 року, при цьому щомісячний рівень набору ледве відповідає або не досягає кількості втрат.
Демографічні обмеження
Природний спад російського населення склав 596,200 осіб до кінця 2024 року, що на 20,4% більше порівняно з 2023 роком. Еміграція через війну та мобілізацію оцінюється більш ніж у 900,000 осіб. Ці фактори створюють структурні обмеження для подальшої мобілізації.
Ескалація мирної риторики
Хронологія мирних пропозицій 2024-2025
Червень 2024: Путін виклав умови припинення вогню, включаючи повну передачу окупованих територій та нейтралітет України.
Травень 2025: Путін запропонував прямі переговори з Україною в Стамбулі, заявивши про готовність до переговорів "без попередніх умов".
Березень 2025: У відповідь на пропозицію 30-денного припинення вогню від США та України, Путін заявив про підтримку "принципу припинення вогню", але поставив ряд питань.
Серпень 2025: У зустрічі з американським посланником Вітковим Путін запропонував двофазний план припинення війни в обмін на окуповані регіони України.
Тактичні цілі мирної риторики
Аналіз показує, що ескалація мирних пропозицій має конкретні тактичні цілі:
Розкол західної коаліції: спроби перекласти відповідальність за продовження війни на Україну та її союзників.
Час для перегрупування: використання дипломатичних процесів для отримання передишки та підготовки до наступного етапу.
Управління внутрішнім сприйняттям: демонстрація російському населенню, що Росія "за мир", а Захід перешкоджає врегулюванню.
Історичні паралелі: уроки 1939 року
Риторика Кремля про мир нагадує пропагандистські схеми радянського періоду. У вересні 1939 року, коли німецькі війська вже окупували Польщу, газета «Правда» активно поширювала наратив про те, що Німеччина прагне миру, а Англія та Франція перешкоджають врегулюванню.
Тактичні схожості:
Інверсія ролей: агресор позиціонує себе як миротворця, а жертву та її союзників — як перешкоду для миру
Перекладення відповідальності: "ми хотіли домовитися, але нас не зрозуміли"
Легітимізація через "вимушеність": агресія подається як відповідь на "нерозуміння" або "провокації"
Конкретні паралелі 1939-2025:
Геринг "превозносив миролюбство Гітлера" - Путін регулярно говорить про готовність до переговорів
Жданов писав, що "Англія і Франція не хочуть рівноправного договору з СРСР" - сучасна риторика про те, що "Захід перешкоджає врегулюванню"
Стаття "Про внутрішні причини військової поразки Польщі" - критика "київського режиму"
Ця історична аналогія підтверджує, що мирні пропозиції Путіна слід розглядати не як справжнє прагнення до врегулювання, а як тактичний елемент пропагандистської кампанії, спрямованої на розкол західної коаліції та виправдання продовження агресії.
Мирна риторика як форма ескалації
Переосмислення "подвоєння зусиль"
В умовах провалу традиційної мобілізації Путін адаптував стратегію подвоєння зусиль до дипломатичної площини. Мирна риторика стає інструментом:
Дипломатичного тиску на українське керівництво та західних союзників
Підготовки умов для майбутньої військової ескалації під прикриттям "миротворчих" зусиль
Збереження ініціативи в умовах військових невдач
Відповідність теоретичній моделі
Така поведінка повністю відповідає логіці змішаних автократій за Гоемансом:
Неприйнятність поразки: режим Путіна не може дозволити собі визнати невдачу.
Адаптивність стратегії: зміна тактики при збереженні стратегічних цілей.
Використання всіх ресурсів: перехід від військових до дипломатичних засобів тиску.
Доказ через суперечність
Аналіз умов мирних пропозицій
Аналіз конкретних умов, що їх висуває Путін, підтверджує, що це блеф:
Неприйнятність для України: всі пропозиції вимагають капітуляції у формі передачі території та відмови від суверенітету.
Максималістський характер: вимоги не зменшуються, а іноді навіть розширюються порівняно з попередніми пропозиціями.
Відсутність компромісів: жодна з пропозицій не передбачає взаємних поступок з боку Росії.
Паралельна військова активність
Попри мирну риторику, Росія продовжує:
Інтенсифікувати дальні атаки на українські міста
Залучати іноземних найманців та північнокорейських солдатів
Нарощувати виробництво дронів (планується 79,000 дронів типу "Шахед" у 2025 році)
Висновки
Ескалація мирної риторики Путіна не суперечить теорії Гоеманса про поведінку змішаних автократій, а є її проявом в умовах провалу традиційних форм мобілізації.
Ключові висновки по “мирній” стратегії Путіна:
Адаптивність стратегії: неспроможність продовжувати військову ескалацію призвела до переходу на дипломатичну площину.
Збереження максималістських цілей: мирні пропозиції не передбачають справжніх компромісів і фактично є вимогами капітуляції.
Тактичний характер: мирна риторика використовується як інструмент тиску та дезорієнтації противника, а не як прагнення до справжнього миру.
Підтвердження теорії: поведінка Путіна повністю відповідає моделі лідера змішаної автократії, який подвоює зусилля перед обличчям поразки, але адаптує форми цих зусиль до наявних можливостей.
Таким чином, посилення мирної риторики Путіна слід розглядати не як ознаку готовності до компромісу, а як форму дипломатичної ескалації в умовах військових обмежень. Це має важливі наслідки для формування адекватної відповіді з боку України та її союзників.
